BooksUkraine.com » Сучасна проза » Адепт, або Свідоцтво Олексія Склавина про сходження до Трьох Імен 📚 - Українською

Читати книгу - "Адепт, або Свідоцтво Олексія Склавина про сходження до Трьох Імен"

158
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Адепт, або Свідоцтво Олексія Склавина про сходження до Трьох Імен" автора Володимир Львович Єшкілєв. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 49
Перейти на сторінку:
блюзнірства. Згадав я кам’яних баб на Дніпрових берегах: у дні молодості тих бовванів – коли юне сонце сходило над юним Степом – жив Даждьбог. Усе тоді було простором, а простір – ним. Але світ змінився. Згоріли славетні капища, померли великі жерці, пророчиць заступили хтиві ворожки, а богонатхненних волхвів – невігласи і дурисвіти. Могутні держави славлять Єдиного Бога, і мудрість простору перейшла у книги. Велика порожнеча відкрилася в душі моїй, у поганській душі Ратибора. А демони скакали в тій порожнечі і верещали: «Даждьбог здох!»

Над ранок я заснув, але спати довелося недовго. Збудили мене суворі вої із сотні Сондоке-багатура. Золоті шестикутні Зірки Давида пломеніли на їхніх лускатих срібних панцирах, і старший із воїв сказав: «Рабі Ісраель, Спостерігач Заходу, хоче бачити тебе, лікарю Гафаг з дому Йосифового».

Вої у срібних панцирах повели мене в цитадель Саркелу. Ми ввійшли у браму внутрішнього муру, що поділяв фортецю на південну та північну частини. Брама ця була з двох дубових колод, а ззовні покрита мідними плитами у два пальці завтовшки. Відразу за брамою була збудована дерев’яна споруда – на високих колодах розміщено щось на зразок величезного кошика з кам’яними брилами. Коли вороги підведуть до брами таран, колоди підсічуть сокирами, і купи каміння завалять простір між покритою міддю брамою і другою – дерев’яною. Від другої брами до цитаделі веде вузький хідник між цегляними стінами. Вої провели мене тим хідником до залізних дверей у кам’яній товщі вежі. Коли ми наблизились до дверей, незрима сторожа відчинила їх ізсередини. Я опинився у тісній темній комірчині. З темряви до мене простягли руки люди, обличчя яких закривали чорні відлоги. Мене обмацали, витягли з-за пояса ніж і зав’язали очі. Потім ми довго йшли хідниками і сходами: відчинялися двері, перегукувалися гаслами охоронці. Нарешті грюкнули останні двері, і з моїх очей зняли ганчірку.

Я побачив велику довгу залу без вікон. Освітлювало її шість дивних смолоскипів, які не смерділи, палаючи рівним ясним полум’ям і зрідка потріскуючи. Склепіння над ними було біле, без сліду кіптяви.

Під стінами за ли стояли зручні ослінчики, обтягнені червоною тканиною. Підлогу встеляв суцільний килим – величезний, чорно-червоний.

Віддалена від мене стіна зали була вкрита чорним оксамитом із зображенням семисвічника й Зірки Соломона. Перед оксамитовою завісою стояв дерев’яний престол у вигляді крісла з високим бильцем, на якому вправний майстер зобразив семисвічник і написав «Шаддай», що означає одну з незліченних якостей Єдиного: «Всемогутній».

Я зрозумів, що перебуваю у Чертозі Нарад – таємному підземеллі під фортечною синагогою, де рабі Ісраель радиться з найвищими зверхниками Саркелу. Не знав я тільки одного: нащо мене сюди привели. Може, рабі Ісраель захворів?

Рабі сидів на одному з червоних ослінчиків біля престолу. Пізніше, в Ітхелі, я зрозумів, що трон із написом «Шаддай» могли займати лише Божественний Каган Хазарії з роду Ашинів та цар Ітхеля з роду Обадії Першого. Від заснування Саркелу до моїх часів ніхто й ніколи не посідав престолу в таємному підземеллі. У кожній із фортець на просторах Раш-Хазарії – Священного Хазарського каганату – є такий престол, скопійований з Істинного Трону в Ітхельському палаці Кагана. Так і стоять ці крісла порожні – як Знаки всюдисутності богоданої влади Кагана і Царя…

Рабі Ісраель був, напевне, не зовсім іудеєм, бо мав вузькі очі степового народу. Але у тих очах опирався мінливому сущому тисячолітній спокій іудейської мудрості. Невеликого зросту, щуплий, він кутався у шовковий білий плащ, а на голові мав круглий повстяний капелюшок із срібними бляшками – ханнезар. Навколо ханнезара ще де-не-де виднілися залишки сивого волосся, але обличчя рабі було безбороде, а скроні – голені та блискучі. Років йому було, напевне, шістдесят, а жовтизна довкола очей вказувала на печінкову хворобу.

Рабі Ісраель показав мені на ослінчик навпроти свого і промовив на вправній склавинській мові:

– Сідай, Ратиборе.

Ніхто з іудеїв у Саркелі не називав мене склавинським ім’ям. Здивований, сів я на ослінчик. Рабі говорив далі:

– Ось уже рік, як ти живеш у Саркелі. До того ти жив у Києві, і зрадник Хельґ продав тебе у рабство Йосифу.

– Так, – підтвердив я.

– Ким ти був у Києві? – спитав рабі.

Я розповів Ісраелеві про Желянську вить, Силеника та про події останнього року Аскольдового каганства. Рабі слухав дуже уважно, не перериваючи моєї оповіді й не вимагаючи додаткових пояснень. Довго говорив я, а коли закінчив, рабі сказав:

– Ти добре розповідаєш і робиш розумні висновки. А тепер я розповім тобі, Ратиборе, дещо з того, що сталося у Києві за останній рік.

Він прикрив очі й почав:

– Та жінка, яку ти звеш Оряною і яку немудрі булгари в Балтаварі називають Танбіт, за задумом Ворога-Сатани, рік тому потрапила в наложниці кагана Сьєрна Хельґа. Ворог дав їй підступну хитрість і вправність у любощах, через що та відьма стала улюбленою жоною кагана. І намовила його на зраду державі Божественних Ашинів. На ній кров Захарії, сина Веніамінового, і Йоханана, сина Йосифового, і ще стількох великих мужів Раш-Хазарі, що саме небо волає до помсти. Але тій відьмі цього замало. Вона вчинила страхітливе блюзнірство, проголосивши себе у Балтаварі Танбіт-ханумою, правнучкою давнього Божественного Кагана Савар-хана, який відступив частину своєї священної влади в Ітхелі першому правовірному царю Раш-Хазарі – рабі Обадії.

Говорячи ці слова, рабі Ісраель підвищував голос і, нарешті, вимовив ім’я царя Обадії так гучно, що похитнулось полум’я дивних смолоскипів і важка луна впала на килим з аркового склепіння потаємного Чертога Нарад…

Уже тихіше рабі продовжив:

– Двічі достойний Сондоке-багатур, його син Горіші-кучук та їхні вої намагалися забити відьму Танбіт, й обидва рази незрозумілим чином вона врятувалася. Багато воїв загинуло в Києві та Балтаварі, а відьма лишилася неушкодженою.

Її закляття перетворили Хельґа та нерозумного хана Кубрата на сліпі знаряддя Ворога. Найкращі вивідувачі Саркелу були викриті й померли в нелюдських муках, бо Ворог підказав відьмі їхні імена. Нарешті два місяці тому Танбіт (хай буде прокляте це ім’я!) народила Хельґові мале чортеня, сина. А Хельґ проголосив його своїм наступником та спадкоємцем престолу в Ітхелі!

1 ... 12 13 14 ... 49
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Адепт, або Свідоцтво Олексія Склавина про сходження до Трьох Імен», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Адепт, або Свідоцтво Олексія Склавина про сходження до Трьох Імен"