Читати книгу - "Драматичні твори, Леся Українка"

Всі розходяться. Жірондист зачиняє в своїй камері двері від коридора. Чутно, як Монтаньяр замикає їх на ключ. Жірондист сідає читати. Який час тиша, далі бренькіт ключа в замку, відчиняються двері, увіходить Монтаньяр.

Монтаньяр

Добривечір, мій Бруте!

Жірондист

Що вам треба,

мій пане?

Монтаньяр

Се чому так титулуєш?

Жірондист

Бо «громадянин» - недоречний титул:

шпиг і тюремник - пан тепер над нами,

та до громади з ним ми не пристанем,

то й назви «громадянин» не дамо.

Навіщо теє зайве лицемірство?

Монтаньяр

Як так, то й так. Негречність я прощаю

тому, хто завтра йде на ешафот.

Жірондист

(міниться на лиці, але промовляє спокійним голосом)

Я завтра йду? Ти се напевне знаєш?

Монтаньяр

Так, напевнісінько.

Жірондист

Лиши мене,

я мушу листи написать.

Монтаньяр

До друзів?

Так всі ж вони, ті друзі, незабаром

тобі услід підуть - чи варт писати?

Я б не трудився.

Жірондист

Я писати буду

до незнайомих друзів. Я лишу

свій заповіт нащадкам по ідеї.

Монтаньяр

Даремна праця.

Жірондист

Ти, як ниций кат,

хотів би знищити не тільки тіло,

а й розум, виточив би вкупі з кров’ю

мою ідею!

Монтаньяр

Якби так, без крові,

я з тебе виточити міг ідею,

то кров і тіло хай би пожили.

Жірондист

Таке життя було б од смерті гірше.

Але не діждеш ти, бо за ідею

ми всі готові вмерти як один.

Монтаньяр

Та чи вона за вас готова жити?

Жірондист

Ідея - вічна.

Монтаньяр

Як і ваше тіло,

ні більш, ні менш.

Жірондист

Та що се ти говориш?!

Монтаньяр

Вкажи мені ідею, що жила

хоч трохи довш, ніж покоління людське?

Жірондист

А християнство?

Монтаньяр

Скільки поколіннів,

то стільки й християнств було на світі,

коли не більше. Не зогнив ще хрест

після розп’ятих, як уже в ідею

гнилизна кинулась і ті «церкви»,

мов плями цвілі на сирій будові,

повстали на громаді християнській.

Проказою взялася Візантія,

і Рим живим мерцем одразу став

і заразив собою всі народи.

Жірондист

Але ж бо не в церквах жила ідея,

а в людях тих, замучених героях,

що так одважно йшли на муки й смерть.

Монтаньяр

А з ними вкупі йшла на смерть ідея.

Бо, сам скажи, в кому ж було їй жить?

Жірондист

В нащадках тих героїв.

Монтаньяр

Ті нащадки

вже не були героями самі,

вони були панами, вояками,

рабами і попами, ну, чим хочеш,

і християнство стало панувати…

Воно з людьми жило, з людьми й мінилось.

Як думаєш, се ж може буть, що з тіла

апостола Петра зросло колись

те дерево, з якого трон вигідний

для папи римського майстри зробили?

Що більше вічне - тіло чи ідея?

Таку й твоєму тілу вічність дасть

пресвята діва наша гільйотина.

От перше голова з плечей впаде

і в кошику опиниться низенько,

а кров із жил напоїть ту травицю,

що проросла навколо ешафота,

а решта крові піде вкупі з тілом

в землі перебувати всякі зміни

такого ж вічного життя, як те,

що випало на долю християнству,

та випаде й твоїй ідеї вічній.

Ви всі зогнити маєте, мій пане.

Жірондист

Коли се так, то вже ж не тільки ми,

а й славні переможці монтаньяри.

Монтаньяр

Запевне так! А тільки в тому річ,

хто перший зогниє, а хто остатній,

чий світ раніше згине.

Жірондист

Як то - світ?

Монтаньяр

Невже ти не додумався до того,

що кожний мозок має власний світ?

Що жірондист живе на іншім світі,

ніж монтаньяр? Що ми будуєм різне,

і на твоїй підвалині не може

стояти те, що встоїть на моїй?

І хоч ні ти, ні я того не знаєм,

кому й чому підвалини послужать,

та кепський був би з мене будівничий,

якби я не хотів міцніше класти

і в праці переважити тебе.

Жірондист

Навіщо?

Монтаньяр

А на теє, щоб сказати:

я найсильніший, поки я живу,

і через те я житиму найдовше.

«Ти довголітній будеш на землі» -

от де правдива вища надгорода

народам, партіям та й одиницям.

Жірондист

(через хвилю задуми, сумно)

Як здумаю про ту нещасну землю,

злочинами порослу, злиту кров’ю,

то мимохіть слова в душі зринають:

ні, наше царство не від сього світу!

Монтаньяр

А, в добрий час! От знов велике чудо

пречистої мадонни-гільйотини!

Се жірондист перед лицем її

культ розуму зміняв на культ містичний.

«Як чорт зостарівся - в ченці пішов!» -

говорить наша приказка французька.

Що ж, як роздумати, воно й практично:

сей світ чи сяк, чи так пропав для тебе,

то варто хоч «того» запобігати.

Хто знає, може, й сам Лавуазьє 11

забув науку всю для отченаша

в останній час.

Жірондист

Лавуазьє умер?!

Монтаньяр

Авжеж, на ешафоті, як годиться.

Жірондист

Не вірю! Се неправда! Се занадто

злочин великий - навіть і для вас!

Монтаньяр