Читати книгу - "Драматичні твори, Леся Українка"

в руках в багряноперстого Самсона. 12

Жірондист

Нещасна Франція!

(Затуляє обличчя руками.)

Монтаньяр

В чім тут нещастя,

коли ти віруєш в ідею вічну?

Хіба ж не все одно, в котору скриню

з кісток та м’яса перейде ідея -

тож їй не першина мінять домівку.

Чи зветься скриня та Лавуазьє,

чи там який Дюпен або Лера?

Ото, не мав би я чого журитись!

Жірондист

Іди ти геть від мене, сатано,

Не труй мені хоч сих годин останніх!

Коли не тямиш ти, що для ідеї

людина геніальна є той фокус,

в який збирається її проміння,

розсіяне по частках межи нами,

та що ж ти тямиш?

Монтаньяр

Тямлю з сеї мови,

що, певне, добрий фокусник з ідеї

далеко кращий, ніж промовець з тебе.

І що ж, скажи, як знищити той фокус,

то може так навік розпорошитись

на часточки ота ідея вічна,

що потім і ложками не збереш?

Жірондист понуро мовчить і демонстративно розгортає книжку, ніби збирається читати.

Монтаньяр

(не вважає на те, тільки приступається ближче і говорить трохи іншим тоном)

Сказати правду, якби я так думав,

а ще до того почував себе

котримсь із фокусів таких - запевне,

всі жірондисти - фокуси ідеї! -

то я б не дав на частки розточитись

своєму божищу задля тріумфу

бездушної якоїсь гільйотини.

Я б сам собі метою став, з’єднавши

в єдиний культ пошану до ідеї

і до своєї власної особи.

Жірондист

(не дивлячись, неохоче)

І що ж би ти зробив?

Монтаньяр

Ось подивися,

я на відповідь фокус покажу.

(Раптом дістає з кишені шнура і накидає петлю на Жірондиста, той зривається, зляканий несподіванкою. Монтаньяр сміється.)

Та не лякайсь! Було б іще дурніше

завісити тебе, аніж тобі

любити гільйотину більш над шнура.

Се я тебе навчити хочу штучки,

що зветься «утіканкою»,- дивись!

(Витягає з кишені пилку.)

Ось пилочка, як ниточка тоненька,

а там в вікні залізні грубі грати.

Ну, хто кого перегризе?

(Підходить до вікна і швиденько пиляє грати.)

Чи ба!

Де тонко, там не рветься! От так фокус!

(Виймає грати геть.)

Тепер дивись: тут ти, тут шнур, тут гак,

а тут вікно. Шнур зачепи на гак,

сам на вікно і вниз по шнуру гайда!

Була тюрма з тобою? Раз, два, три!

І вже тюрма без тебе - розумієш?

Се фокус легкий. Я мудріші вмію.

Жірондист

(дивиться німий від здивування на всю оруду. Далі мов од сну прокидається)

Я розумію: справді се вже фокус

мучительства найтоншого. Тюремник

показує засудженому волю…

Так, легкий фокус,- зветься «кіт і миша».

(З огидою одвертається.)

Монтаньяр

(сміється)

Ну, та й догадливі сі жірондисти!

Невже ти думаєш, що монтаньяр

не вміє й поступить без гільйотини

чи без її почесної родини

при боротьбі супроти вас?

Жірондист

(холодно)

Не тямлю,

до чого се ти кажеш.

Монтаньяр

Пригадай

ту лекцію, що я колись від тебе

у клубі записав. Дивись сюди!

(Показує, розгорнувши свою книжку з нотатками.)

Жірондист

(читає вголос)

«Кров Цезаря проливши, Брут обмив

усе болото цезарських тріумфів».

Так що?

Монтаньяр

(нетерпляче)

Кого карає гільйотина,

то перше розум одбере! Се ж ясно:

я думаю, що й з Брута все болото

обмила кров, пролита при Філіппах, 13

а то б, либонь, вже не така чистенька

фігура ся в історії була.

Я думаю, що з ласки гільйотини

madame Роллан ще попаде в пречисті,

незгірш від тих Лукрецій 14 та Віргіній, 15

що теж хто зна, чим за життя були. 16

Я думаю, що досить монтаньяри

трудились, обмиваючи всі бруди

на жірондистах. Зрозумів тепер?

Жірондист

Я зрозумів, що все-таки страшна вам

ідея наша, бо вона воскресне

з крові, як фенікс з полум’я, і сили,

нової сили набере з крові

посвячених їй мучеників. Бачу,

хотів би ти, щоб я ідею зрадив,

покинувши товаришів, прийнявши

рятунок з рук нечистих, а тоді

ти міг би, вихваляючись, казати:

такі ж вони усі, ті жірондисти!

Так ні, не дам тобі я сеї втіхи!

Раз тільки зійде сонце надо мною,

щоб глянути, як в пурпур благородний

кров жірондиста зміниться для шати

ідеї вічної!

Монтаньяр

Скажи мені,

яку ідею скриня та ховала,

що звалась за життя Луї Капет? 17

Либонь, ніякої? Чому ж тепер

імення се дива справдешні творить

в Вандеї та в Бретані? 18 Не в ідеї,

мій пане, сила, а в самій крові,

у пурпурі, мовляв ти, благороднім.

Здери порфіру з Цезаря - він раптом

звичайним, голим чоловіком стане;

накинь порфіру крові на Бурбона, 19

і не один повірить, що то Цезар,

та й власного ще пурпуру додасть

йому на шату. Кров - се так, як пара,

що в літню спеку повстає з землі,

здіймається високо, аж до неба,

і звідти падає дощем на землю,

щоб знову парою здійнятись в небо;

і так би цілий рік ішли дощі,

якби ніколи вітру не бувало.

Мені здається, що кривава пара

занадто вже над нашим краєм згускла

і час би вже тій хмарі розірватись