Читати книгу - "Долина страху, Артур Конан Дойль"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Охоче визнаю слушність усіх сумнівів, — зазначив Голмс. — І пропоную провести невелике дослідження цієї ночі, яке, ймовірно, допоможе з’ясувати певні обставини.
— Маємо вам допомогти, містере Голмс?
— Ні! Мої вимоги скромні. Темрява й парасолька доктора Ватсона. Та й Емс, без сумніву, про мене подбає. Усі мої роздуми неодмінно повертають мене до основного запитання: як могла людина атлетичного складу розвивати свої м’язи за допомогою однієї гирі?..
Була пізня ніч, коли Голмс повернувся зі своєї експедиції. Ми спали в номері з двома ліжками, найкращому, який тільки можна було отримати в маленькому готелі. Я вже практично задрімав, коли крізь дрімоту, що здолала мене, почув кроки Голмса.
— Ну, — пробурмотів я, — знайшли щось?
— Ватсоне, — прошепотів він, — ви б не побоялися спати в одній кімнаті з лунатиком, з людиною, котра з’їхала з глузду?
— Ні, — здивувався я.
— Тоді все гаразд, — зітхнув він із полегшенням і цієї ночі не промовив більше жодного слова.
Розділ 7. Розгадка
Наступного ранку після сніданку ми знайшли інспектора Мак-Дональда й містера Вайта Мейсона в маленькій приймальні місцевого поліційного відділку. На столі перед ними лежало безліч листів і телеграм, які вони вже розсортували; три з них були відкладені набік.
— Усе ще вистежуєте велосипедиста, котрий ховається? — весело спитав Голмс. — Які останні новини про лиходія?
Мак-Дональд із сумом показав на купу кореспонденції.
— Як ви знаєте, ми розіслали телеграми з його прикметами в безліч поліційних відділків. І, як бачите, зібрали багатий урожай. Про злочинця повідомляють із Лейчестера, Ноттінґема, Саутгемптона, Дербі, Іст-Ґейма, Річмонда та з чотирнадцяти інших місцин. У трьох із них — Іст-Ґеймі, Лейчестері та Ліверпулі — його вже вистежили й заарештували. Уся країна, здається, переповнена втікачами в жовтих плащах.
— Отакої! — співчутливо відгукнувся Голмс. — А тепер послухайте мене, містере Мак і містере Мейсон, хочу дати вам пораду. Приїхавши з вами сюди, я домовився (ви, певна річ, пам’ятаєте), що не буду оприлюднювати непідтверджені теорії, а продовжу роботу за своєю системою доти, доки остаточно не переконаюся в результатах. Тому я досі не ділився з вами своїми гіпотезами та висновками. Однак люблю чесну гру й не вважаю, що буде гарно дозволяти вам гаяти час та енергію намарно. Отже, я прийшов сюди, щоб дати вам пораду, що складається з трьох слів: облиште цю справу.
Мак-Дональд і Вайт Мейсон здивовано витріщилися на свого знаменитого колегу.
— Ви вважаєте її безнадійною? — вигукнув інспектор.
— Вважаю безнадійними лише ваші пошуки.
— Але цей велосипедист... Він не плід чиєїсь фантазії! У нас є його опис, валіза, велосипед. Він же десь має ховатися. Отже, його можна схопити.
— Авжеж, без сумніву, але не варто цим займатися в Іст-Ґеймі чи в Ліверпулі. Я впевнений, що ключ до розгадки можна знайти на місці.
— Ви щось приховуєте від нас. Це недобре з вашого боку, містере Голмс.
Інспектор був явно роздратований.
— Ви знайомі з моїми методами, містере Мак. Утім, я мовчатиму ще зовсім трішки. Треба лише перевірити одну деталь. Разом з вами. А потім я попрощаюся та повернуся до Лондона, залишивши всі отримані факти у вашому повному розпорядженні. Я дуже вам зобов’язаний, аби вчинити інакше: в усій моїй практиці не можу пригадати дивнішої та цікавішої справи.
— Все сказане вами нам незрозуміле, містере Голмс. Ми бачилися вчора після нашого повернення з Танбридж-Вельса, і загалом ви погоджувалися з нашими висновками. Що ж сталося з того часу?
— Ну, якщо вам уривається терпець... Цієї ночі я провів кілька годин вельми корисно...
— Як саме?
— На жаль, поки що можу вам дати лише загальну відповідь. Між іншим, я вивчив короткий, але повчальний опис старовинної будівлі садиби, куплений за один пенс у тютюновій крамниці. — Голмс витягнув із кишені жилетки маленьку книжку, прикрашену незграбним зображенням будівлі. — Любий містере Мак, коли в деталях знайомишся з навколишньою історичною атмосферою, це додає особливої краси слідству. Не проявляйте нетерпіння. Повірте, читаючи навіть такий короткий опис, мимоволі долучаєшся до образів старовини. Дозвольте й вас зацікавити ними. Ось, наприклад, кілька рядків: «Побудована в п’ятий рік правління короля Якова I споруда стоїть на частково вцілілому фундаменті ще старішого замку. Бірлстоунська садиба є одним із прекрасних взірців житла часів Якова I, оточеного ровами...»
— Ви знущаєтеся над нами, містере Голмс! — зупинив читання інспектор.
— Будьте терплячі, містере Мак! Ви знову проявляєте свій шотландський темперамент. Гаразд, не читатиму далі, якщо це вас так дратує. Лише додам, що тут можна знайти історію взяття замку парламентськими військами 1644 року, опис того, як садиба служила тимчасовим притулком для Карла під час громадянської війни, і навіть історію відвідин Ґеорґа II. Ви ж не можете не визнати, що в книжечці є чимало різноманітних і цікавих дрібничок...
— Я в цьому не сумніваюся, містере Голмс, але вони нас не стосуються.
— Ви в цьому впевнені? Широта кругозору, мій милий містере Мак, обов’язкова для нашого фаху. Своєчасна реалізація накопичених знань на практиці часто відіграє вирішальну роль. Ви вже даруйте: повчання такого штибу з боку хоч і скромного любителя криміналістики, але все ж старшого за віком і, можливо, трохи досвідченішого, напевно, зможете витримати.
— Ну про що ви таке кажете! — в запалі вигукнув інспектор. — І, звісно, ви просуваєтеся до своєї мети, але обрали для цього манівці...
— Гаразд, залишмо в спокої історію та повернімося до сьогоднішнього дня. Точніше, до цієї ночі, коли я відвідав садибу. Я не зустрів ні містера Беркера, ні місіс Дуґлас. Вирішив не турбувати їх, зате переконався, що вдова, мабуть, не сумувала й провела чудовий вечір. Замість цього я обмінявся з Емсом люб’язностями, які дозволили мені просидіти самому якийсь час у кімнаті покійника, не доводячи це до відома нікого іншого в будинку. Маю зізнатися, я провів там досить корисну чверть години.
— Що ж ви там робили?
— Щоб не сперечатися через таку дрібницю, скажу, що шукав зниклу гирю. Я надавав їй важливого значення із самого початку. Закінчилося тим, що я таки її знайшов.
— Де саме?
— Ну от, ми дійшли до низки нез’ясованих питань. Дозвольте мені самому підійти до фінішу дещо ближче, і я обіцяю поділитися з вами всім, що знаю.
— Гаразд, ми змушені прийняти ваші умови, — здався інспектор. — Але ж ви радите нам облишити цю справу... Поясніть, заради Бога, чому ми маємо так вчинити?
— З тієї причини, любий містер Мак, що ви навіть не знаєте, що розслідуєте.
— Як це так! Ми розслідуємо вбивство містера Джека Дуґласа в Бірлстоунській садибі.
— Так-так, маєте рацію. Але не треба шукати таємничого джентльмена на велосипеді. Запевняю вас, це ні до чого не призведе.
— Тоді порадьте, що нам робити?
— Гаразд, але ви скористаєтеся моєю порадою?
— Зізнаюся, я завжди вважав, що за вашими обхідними промовами щось та й ховається. Я зроблю все, що ви запропонуєте.
— А ви, містере Мейсон?
Провінційний детектив безпорадно поглянув спочатку на одного, потім на іншого — методи Голмса були для нього новинкою.
— Ну, якщо це годиться для інспектора, то й для мене також, — нарешті видихнув він.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Долина страху, Артур Конан Дойль», після закриття браузера.