Читати книгу - "Безприданниці. Ребекка, Олена Гуйда"

Але воїн тільки мигцем на мене глянув, схилив голову, пробурмотів щось на кшталт «моє шанування, міледі», і втік у своїх справах.  Все що після нього залишилося - напруга в повітрі і моя розгубленість.  З іншого боку - добре з усього загону до мене ставився тільки Альбет.  Інші воїни, включаючи Грегорі, який прибув в замок разом з моїм чоловіком - трималися відсторонено, але шанобливо.  Навіть мій чоловік всього раз наблизився до карети, довідатися про моє самопочуття.  Так що очікувати милої бесіди про погоду не доводилося.  Вони не знали мене, побоювалися, не довіряли і навіть не намагалися це приховати.

У будь-якому випадку, великої любові і щастя, від набуття статусу нової господині Північних земель я і не очікувала.

 - Альберт, за будиночком були сухі дрова, ти не міг би їх принести, - піймавши поглядом усміхненого хлопця, попросила я.

На що він кивнув і помчав у зазначеному напрямку.

 - Розі, в сумках є сир, солоне м'ясо та крупи.  До джерела не пройти.  Так що натопи снігу і займися вечерею.  Де посуд ти і так знаєш.

 - Так, міледі, - поклонившись, взялася за справу служниця.

Що ж.  Влітку тут куди краще.  Невеликий будиночок виглядав сумно, мляво і покинуто.  Величезний камін щірився чорною пащею, чекаючи підношень.  Мисливські трофеї поглядали на гостей з сумом.  Коли я бувала тут в останній раз?  Років зо три тому?  Більше?

Але дуже скоро, стараннями Альберта і Розі в будиночок повернулися і тепло і затишок.  Мені вдалося відшукати теплі ковдри, правда їх точно не вистачить для такої кількості людей, але все ж краще, ніж нічого.

 - Гарне місце, - вже за вечерею, ніби ненароком зазначив лорд Нейт, мабуть, щоб просто підтримати видимість бесіди.

 - Ми раніше тут часто бували, - пояснила я, наливаючи чоловікові вино в кружку.  Сиділи ми всі за загальним столом, тому говорила я неголосно.  - Але останні кілька років будинок відвідує тільки лісничий.  Вважаю, тут і збереглося все виключно його стараннями.  Добре, що ми тут зупинилися.

 - Так, але... Все ж ми дуже відстали, і я сподіваюся, що завтра ваші нездужання не завадять вам сісти в сідло.  Це значно прискорить пересування, а карету можна буде відправити назад, поки не так вже далеко від Ньеркела.

У мене мимоволі щоки обдало жаром, варто було згадати наш з ним розмову, де я намагалася пояснити, чому не можу їхати верхи.

 - Так.  Звичайно ж, я можу сісти в сідло.  Рози буде трохи важче, але думаю, і вона впорається, якщо не гнати.

 - Це чудово, - кивнув лорд.  - В такому разі, вам варто добре відпочити.

- Лорд Нейт, я... так і не подякувала вам за те, що ви зробили вранці, - обережно почала я, досліджуючи поглядом вміст своєї миски.  - Батько був трохи не в собі...

 - Ви можете не пояснювати.  І дякувати немає ніякої необхідності.  Не забувайте, що ваш статус тепер змінився, - обдарувавши мене своєю холодною усмішкою, нагадав лорд, піднімаючись з-за столу.  - І так, на майбутнє, своїм людям накази віддаю тільки я.  Якщо вам знадобитися допомога Альберта - зверніться до мене.  Він і так занадто часто навколо вас крутиться.

 - Неодмінно, - розгубивши всю благодушність, кивнула я.

Розмова не задався.  Боги, я віддала б все що завгодно, щоб зрозуміти, що у цього чоловіка в голові.  Але залишається тільки здогадуватися.

 - На добраніч, міледі, - трохи схиливши голову, побажав мені чоловік.

 - І вам, мілорде, - відповіла я тим же, проводжаючи його поглядом до дверей і навіть не запитуючи, куди він сам йде.