Читати книгу - "Кохати зірку, Лана Деніз"

   Вечірній Дюссельдорф зустрів Армана теплою літньою зливою. Вийшовши із приміщення аеропорту, він зупинив таксі і поїхав до будинку, в якому жили батьки його нареченої.

    Ніколь, одягнена в просту футболку та джинси, із зібраним на потилиці у хвіст волоссям виглядала втомленою,  була сумною і нещасною. Вона доклала всіх зусиль, щоб Арман, побачивши її в такому стані, відчував ще більшу провину перед нею за свою вечерю з Селін в ресторані.

-Привіт, кохана!- Арман обійнявши її, поцілував і пригорнув до себе.

-Привіт,- прошепотіла Ніколь, ніжно цілуючи його в колючу щоку.- Привіт, коханий! Я так скучила за тобою,- прошепотіла вона.

-Я теж скучив…Дуже,- прошепотів у відповідь Арман, ніжно взявши її за руку.- І дуже хочу побути з тобою наодинці, але спочатку потрібно провідати твого тата і поговорити з мамою.

-Так, спочатку потрібно провідати  батька, а потім ми повечеряємо з мамою,- погодилася Ніколь.- Ходімо, любий!

   Пан Натан, батько Ніколь, був дуже хворий і слабкий, але він з радістю зустрів Армана і поговорив з ним про Францію, про його життя та кар’єру, про батьків та родину.

-Добре, татусю, ти вже дуже втомився, тож відпочивай,- Ніколь підвелася із крісла і поцілувавши батька, поправила легку ковдру, якою він був прикритий.- Завтра ще поговорите, адже Арман буде гостювати в нас всі вихідні, тож ви ще встигнете наговоритися.

-Так, пане Натане, відпочивайте…Поговоримо завтра,- Арман теж підвівся і потиснув руку батькові Ніколь.

-Ходімо, любий, тобі теж потрібно відпочити, адже в тебе був переліт, ти втомився,- Ніколь взяла Армана за руку і повільно пішла до виходу.- На добраніч, тату!

-На добраніч, дочко,- тихо промовив пан Натан,- Армане, залишся, будь ласка, на декілька хвилин, я хочу з тобою поговорити наодинці.

-Гаразд,- Арман повернувся і сів в крісло, яке стояло біля ліжка.- Я слухаю вас.

   Ніколь зупинилася на порозі, сподіваючись почути їхню розмову.

-Дочко, ти можеш йти! У нас із Арманом буде чоловіча розмова віч-на-віч,- тихо, але твердо промовив пан Натан, поглянувши на доньку.

-Як скажеш, тату…Добраніч,- ображено зітхнула Ніколь і вийшла із кімнати.

   Батько зачекав поки за донькою зачиняться двері, а потім уважно подивився Арману в очі.

-Синку, я хочу поговорити з тобою відверто. Мені вже недовго залишилося жити на цьому світі,- промовив він.

-Не кажіть так, Натане! Наша медицина  зараз знаходиться на високому рівні і я впевнений, що ви здолаєте хворобу і обов’язково одужаєте!

-Не треба мене заспокоювати, хлопче. Я знаю що говорю…Я знаю, що в мене залишилося зовсім небагато часу. І тому хочу попросити тебе, щоб ти не залишав мою доньку саму. Вона – найдорожча цінність в моєму житті, і я хочу довірити її тобі. Я можу на тебе розраховувати?

-Так, звичайно…Ви можете довірити мені Ніколь. Я обіцяю вам, що буду оберігати її, адже вона моя наречена,- запевнив його Арман.

-Ти кохаєш її?

-Так, дуже кохаю.

-Тоді постарайся зробити її щасливою,  моя дівчинка заслуговує на щастя…Дуже прошу тебе,- пан Натан благально поглянув на Армана.

-Так, звичайно…Я вам обіцяю,що зроблю її щасливою. Не хвилюйтеся…

-Дякую тобі, Армане,- батько Ніколь з вдячністю потис йому руку і полегшено зітхнув,- Дякую… Тепер я можу бути спокійним за свою дівчинку  і знатиму, що вона знаходиться в надійних руках…Не буду тебе затримувати, синку, йди відпочивай. Добраніч…

-Добраніч, Натане!- промовив Арман і вийшов із кімнати.

   Ніколь чекала на Армана у вітальні, не знаходячи собі місця від хвилювання.

-Про що говорив з тобою батько, коханий?- схвильовано запитала вона, взявши його за руку.

-Він говорив зі мною про тебе…Просив, щоб я не залишав тебе саму,- обійнявши її, відповів Арман.-І я пообіцяв йому, що завжди буду з тобою поруч і зроблю тебе щасливою.

-Не ображайся на батька, Армі,- знітилася Ніколь,- він просто хвилюється за мене…

-Так, хвилюється, бо любить тебе…І я теж тебе дуже кохаю, Нікі!

-Я теж тебе дуже кохаю, Армі! Ходімо вечеряти, любий!

   Після вечері Ніколь, усміхаючись, взяла Армана за руку і промовила:

-Армі, ходімо трішки погуляємо.

-О’кей! Давай погуляємо. Ми вже давно не проводили час разом,- погодився Арман.

-Тоді ходімо!

   Тримаючись за руки, вони гуляли вулицями вечірнього Дюссельдорфа і милувалися чарівними пейзажами цього дивовижного міста. А потім спустилися на набережну, де відпочивали містяни та туристи, попиваючи каву в затишних кав’ярнях.

   Арман з цікавістю розглядав знамениті днинні мости, які зависли над Рейном – справжні витвори будівельного мистецтва і насолоджувався тим, що він може тут спокійно гуляти містом, не привертаючи до себе уваги шанувальників та всюдисущих репортерів і відчував від цього справжній кайф.

   Поступово метушня стихла і місто поринуло в обійми ночі. Потрібно було повертатися додому.

-Завтра буде новий день і нові турботи, хвороба батька не дає мені вільно дихати і радіти життю,- зітхнула Ніколь,- але зараз  я хочу забути про все, нікуди не поспішати, ні про що не хвилюватися і просто побути з тобою, коханий…Я дуже за тобою скучила…

-Я теж за тобою  скучив,- прошепотів Арман, ніжно цілуючи  її,- дуже скучив!