BooksUkraine.com » Фентезі » Чаклун та сфера. Темна вежа IV 📚 - Українською

Читати книгу - "Чаклун та сфера. Темна вежа IV"

140
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Чаклун та сфера. Темна вежа IV" автора Стівен Кінг. Жанр книги: Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 129 130 131 ... 223
Перейти на сторінку:
здавалося. Спухлий пульсуючий мозок погрожував розколоти череп, як гнилу шкаралупу яйця. Картярі з гуркотом перевернули свій столик, Рейнолдз витяг револьвер.

— Ні, — сказала вона тремким голосом, у якому заледве впізнала свій. В очах пульсувала кров, серце шалено калатало в грудях. Тепер вона зрозуміла, що з переляку справді можна вмерти. — Ні, джентльмени, все гаразд.

Шестинога потвора на шинквасі розтулила рота, оголивши ікла, і знову засичала.

Корал нахилилася (коли голова опинилася на рівні талії, їй знову здалося, що вона от-от лусне), підняла пляшку, в якій залишалося ще на чверть рідини, і жадібно присмокталася до шийки, більше не ховаючись від чужих очей і не зважаючи на те, що про неї подумають.

Наче прочитавши її думки, Чахлик знову засичав. На ньому був червоний нашийник — радше зловісний, ніж веселенький.

— Пристрелити цю гидоту? — спроквола спитав чийсь голос. — Якщо скажеш, я пристрелю. Одна куля — і від нього лишаться самі пазурі, — між стулковими дверима стояв Джонас. І хоча вигляд у нього був не ліпший, ніж у неї самої, Корал не сумнівалася, що він спроможний виконати погрозу.

— Ні. Стара сука перетворить нас усіх на цвіркунів чи на щось подібне, якщо ти вб’єш її улюбленця.

— Яка сука? — поцікавився Джонас, підходячи до шинкваса.

— Рея Дубатіво. Її називають Реєю з Коосу.

— А! То ж не сука, а відьма.

— І сука теж.

Джонас погладив кота по спині. Той дозволив себе попестити, навіть вигнувся дугою, але Джонас провів рукою лише раз. Шерсть у тварини була огидно волога на дотик.

— Не проти, якщо я приєднаюся? — спитав Джонас, киваючи на пляшку. — Ще рано, але моя нога ниє, як шкура грішника в пеклі.

— У тебе нога, в мене голова. Рано, пізно — не має значення. За рахунок закладу.

Джонас здивовано звів білі брови.

— Подякуєш потім. Призволяйся.

Вона простягнула руку до Чахлика. Той знову засичав, але дозволив витягти папірець з-за нашийника. Розгорнувши його, Корал прочитала чотири слова, написані друкованими літерами:

ТРУБИ ГОРЯТЬ, ПРИШЛИ ХЛОПЦЯ

— Можна глянути? — спитав Джонас. Після першого ковтка, який тепер приємно грів йому живіт, світ здавався не таким уже й паскудним.

— Дивись, — простягнула вона записку. Прочитавши, Джонас віддав її назад. Він і думати забув про Рею. А не варто було. Але ж так важко тримати в голові геть усе, чи не так? Просто останнім часом Джонас почувався не найманим убивцею, а кухарем, що силкується встигнути подати на учту всі дев’ять перемін страв. На щастя, стара карга сама нагадала йому про себе. Хай буде благословенна її спрага. І його спрага теж, адже саме завдяки їй він опинився в потрібному місці в потрібний час.

— Шимі! — заволала Корал. Віскі почало діяти і на неї: вона вже майже прийшла до тями, майже почувалася людиною. Їй навіть стало цікаво, чи не захоче Елдред Джонас розважитися ввечері з сестрою мера… хтозна, може, це пришвидшить плин часу?

Шимі зайшов крізь стулкові двері, руки в нього були брудні, рожевий солом’яний бриль висів на спині, гойдаючись на своєму мотузкові.

— Агов, Корал Торін! Я тут!

Вона глянула повз нього на небо. Тільки не сьогодні ввечері, навіть для Реї. Вона не відправить Шимі проти ночі, і крапка.

— Нічого, — лагідніше, ніж зазвичай, проказала вона. — Повертайся до своїх квітів, гарненько їх укрий. Схоже, вночі будуть заморозки.

Повернувшись до Реїної цидулки, вона нашкрябала на ній одне-єдине слово:

ЗАВТРА

А тоді згорнула записку і простягнула її Джонасові.

— Ти не міг би запхати її під ошийник цій смердючці? Не хочу до нього торкатися.

Джонас виконав її прохання. Наостанок кіт обдарував їх диким поглядом зелених очей, зістрибнув із шинкваса і прослизнув під дверима.

— Часу обмаль, — мовила Корал, сама достоту не знаючи, що мала на увазі. Але Джонас кивнув, нібито чудово її зрозумівши. — Не хочеш піти нагору з п’яницею, що закладає за комір таємно? Я маю не найліпший вигляд, але ноги розставляти вмію. І в ліжку не лежу як колода.

Замислившись, він кивнув. Його очі заблищали. Вона була худа, як Корделія Дельґадо… але ж різниця між ними двома була, ге? Ще й яка!

— Добре.

— У мене слава брудної на язик. Просто попереджаю.

— Леді, я весь перетворюся на слух.

Вона всміхнулася. Голова вже не боліла.

— Еге ж. Не сумніваюся.

— Одну хвилину. Нікуди не йди, — і він попрямував до Рейнолдза.

— Візьми собі стільця, Елдреде.

— Ні. Жінка чекає.

Рейнолдз зиркнув у бік шинкваса.

— Жартуєш.

— Я ніколи не жартую, коли це стосується жінок, Клаю. А тепер слухай сюди.

Не зводячи з нього погляду, Рейнолдз підсунувся ближче. І Джонас подякував богам, що то не Діпейп. Рой виконував усі накази і зазвичай робив це досить доладно. Та тільки після того, як йому десять разів розтлумачать.

— Їдь до Ленґіла. Скажи, що треба виставити на нафтовому полі з дванадцятеро людей, не менше. Надійних, таких, що вміють не рипатись без потреби й сидіти в засідці, якщо це знадобиться. Скажи, нехай Брайан Гукі буде за старшого. В нього є мізки, чого не скажеш про більшість цих бідолах.

Від щастя у Рейнолдза загорілися очі.

— Гадаєш, шмаркачі?..

— Вони там уже побували, можуть побувати ще раз. Якщо це станеться, їх треба пристрелити. Відразу, без попередження. Затямив?

— Атож! А як відмиємось?

— Скажемо, що їх підіслали по нафту і цистерни, — криво посміхаючись, сказав Джонас. — Звеліли привезти їх Фарсону. Та в місті нас носитимуть на руках до самих Жнив. Прославлятимуть як тих, хто виявив запроданців. Де Рой?

— Поїхав до Скелі Вішальників. Я бачив його опівдні. Він сказав, що вони їдуть, Елдреде. Каже, що коли вітер повертає на схід, він чує цокіт кінських копит.

— Либонь, він чує те, що хоче почути, — але насправді Джонас вважав, що Діпейп має рацію. Настрій у Джонаса різко поліпшився порівняно з тим паскудним станом, коли він переступав через поріг «Раю для подорожніх».

— Скоро цистерни вирушать у путь, байдуже, приїдуть шмаркачі чи ні. Вночі, по парі, як тих тварюк, що бігли на борт Ковчега старого Татуся, — він засміявся. — Але щось ми таки залишимо. Як сир у пастці.

— А якщо миші не прийдуть?

Джонас знизав плечима.

— Якось буде. Завтра вранці я хочу натиснути на них трохи сильніше. Треба, щоб вони розізлилися, хочу збити їх з пантелику. Все, йди роби, що я звелів. На мене чекає дама.

— Добре, що на тебе, а не на мене, Елдреде.

Джонас кивнув. І помітив, що вже півгодини забув про біль у нозі.

— Ти правий. Тебе

1 ... 129 130 131 ... 223
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чаклун та сфера. Темна вежа IV», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чаклун та сфера. Темна вежа IV"