Читати книгу - "Закохана в проблеми , Вікторія Ваширенко"

Денис (продовження: 12.02)

Пізній вечір:

— Ну, хоча б лишусь на дивані, — бурмотів я, стоячи у дверях її кімнати з подушкою в руках.

— Ні, Денисе, будь ласка, — Віка дивилась на мене втомлено, але рішуче. — Я ж сказала: мені вже краще. А ти за останні дні навіть не спав нормально. Ти потрібен мені... живим. А не з темними кругами під очима, як у зомбі.

— Та мені нормально, — пробував пручатися, хоча сам ледь тримався на ногах.

— Поїдеш. І не сперечайся. Бо я стресану, — хмикнула вона хитро, і це було нечесно. Вона знала, на що тиснути.

Я кивнув, бо не міг дати їй жодного шансу на ще один напад.

— Я подзвоню, як доїду, — прошепотів я, нахилившись, щоб поцілувати її лоба. — І якщо хоч одна новина — дзвони мені, хоч о третій ночі.

— Домовились, — вона посміхнулась і притисла до себе плюшевого тигра, якого я виграв їй ще восени в парку. — І дякую за вітаміни, докторе Семенюк.

— Завжди до твоїх послуг, місіс майже Семенюк.

І вже за кілька хвилин я стояв у машині перед її будинком, дивлячись у темні вікна її кімнати. Не хотілось їхати. Кожна клітина в мені кричала: «Залишся». Але я не міг бути егоїстом. Віка має відпочити. І я маю бути сильним.

Я дістав телефон і натиснув на один із збережених контактів:

— Привіт. Це Денис Семенюк. Пам’ятаєш, ти казав, що маєш кілька пропозицій по житлу за містом?.. Я хочу купити дім. Не квартиру. ДІМ. Зі справжніми стінами, забором і камерою на кожному куті.

— Розглядаємо для себе? — пролунав голос рієлтора.

— Так. Для себе. І для неї, — я на мить замовк. — І для дитини. Нам потрібне місце, де буде безпечно. Де їй не доведеться боятись вийти на вулицю. Де я знатиму, що з нею все добре, навіть якщо мене нема поруч.

— Все зрозумів. Маєш щось конкретне на увазі?

— Хочу щось не надто далеко від школи, але з нормальним забором, сигналізацією і якнайменше сусідів. Завтра зранку хочу подивитись варіанти.

— Добре, я скину тобі посилання.

Я закінчив дзвінок і відкинувся на спинку сидіння. У голові крутилася лише одна думка:

> Я не дозволю більше нікому торкнутись її. Вона буде в безпеці. Завжди.

І не важливо, скільки це коштує. Віка заслуговує на дім, а не тимчасові стіни. І я зроблю це.