BooksUkraine.com » Любовні романи » Сповідь відьом. Тінь ночі 📚 - Українською

Читати книгу - "Сповідь відьом. Тінь ночі"

172
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Сповідь відьом. Тінь ночі" автора Дебора Харкнесс. Жанр книги: Любовні романи / Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 130 131 132 ... 223
Перейти на сторінку:
занепокоєння.

— Дякую, — прошепотіла я.

Вогнедишний дракон відповів мені стогоном, в якому чулася пісня вогню. Він поглядав на мене своїми старими сріблясто-чорними очима, задумливо помахуючи хвостом. А потім розправив крила на весь розмах, огорнув ними свій тулуб — і дематеріалізувався.

Усе, що лишилося від вогнедишного дракона, — це легенький свербіж у моїх ребрах, що засвідчував, що якимось чином дракон проник у моє тіло, чекаючи, поки він мені знадобиться. Відчувши в собі величезну вагу цієї звірюки, я впала навколішки, а гілка дерева застукотіла по підлозі. Відьми кинулися до мене.

Першою до мене підбігла Гуді Альсоп. Обхопивши мене руками, вона зашепотіла:

— У тебе все вийшло добре, усе вийшло добре, дитино моя. — Елізабет склала долоню і кількома словами перетворила її на плиткий срібний ківшик із водою. Я попила з нього, а коли він спорожнів, то знову перетворився на просто долоню.

— Сьогодні видатний день, Гуді Альсоп, — сказала Кетрін, заквітчавши своє обличчя посмішкою.

— Еге ж, і вельми важкий як для такої молодої відьми, — сказала Гуді Альсоп. — Ти нічого не робила наполовину, Діано. Спочатку виявилося, що ти не просто відьма, а відьма-ткаля. А потім ти зіткала вступне заклинання, яке витворило дерево горобини просто для того, щоб приручити дракона. Якби я це побачила у своєму пророцтві, то все одно не повірила б.

— Я бачила богиню, — пояснила я, коли відьми допомагали мені стати на ноги. — І дракона.

— То був не дракон, — сказала Елізабет.

— Він мав лише дві лапи, — пояснила Марджорі. — І це робить його не лише вогняним створінням, але й створінням води, здатним рухатися між цими двома стихіями. Той вогнедишний дракон є поєднанням протилежностей.

— Те, що стосується горобини, стосується й дракона, — сказала Гуді Альсоп із гордою посмішкою. — Не кожного дня дерево горобини встромляє свої віти в один світ, залишаючись корінням в іншому.

Незважаючи на радісне цокотіння жінок довкола мене, я раптом відчула, що думаю про Метью. Він і досі сидів у «Золотому гусаку», чекаючи на новини від мене. Моє третє око розкрилося, видивляючись скручену червоно-чорну нить, що вела від мого серця через кімнату й крізь замкову шпарину у темряву за дверима. Я смикнула її, і ланцюг усередині мене відповів співчутливим дзенькотом.

— Якщо я не надто помиляюся, невдовзі до нас завітає пан Ройдон, щоб забрати свою дружину, — сухо мовила Гуді Альсоп. — Дозволь нам поставити тебе на ноги і привести в порядок, аби він не подумав, що ми вчинили з тобою зле і нам не можна довіряти.

— Так, Метью може бути надміру завбачливим і схильним оберігати мене від усього, що, на його думку, може становити для мене загрозу, — сказала я вибачливим тоном. — А особливо ця риса почала проявлятися після…

— Я ніколи не бачила вера, який був би інакшим. Це в їхній природі, — сказала Гуді Альсоп, допомагаючи мені підвестися. Повітря знову стало якимось сипучим, фізично відчутним, і, коли я рухалася, воно легенько терлося об мою шкіру.

— Стосовно цього пану Ройдону нема чого боятися, — запевнила Елізабет. — Ми потурбуємося, щоб ти знайшла зворотний шлях із темряви, так само, як і твій дракон.

— Із якої темряви?

Відьми враз позамовкали.

— Із якої темряви? — повторила я. Мою втому мов рукою зняло.

Гуді Альсоп зітхнула.

— Є відьми — їх вкрай мало — які мають здатність подорожувати між цим світом і сусіднім.

— Так, — кивнула я. — Це прядильниці часу. Я знаю про них, бо я теж прядильниця.

— Не між цим часом та наступним, Діано, а між цим світом та наступним. — Марджорі кивнула на гілку під моїми ногами. — Життя і смерть. Ти можеш бувати в обох світах. Саме через це тобі трапилася горобина, а не вільха чи береза.

— Ми вже раніше про це думали. Зрештою, ти ж змогла завагітніти від вера, — сказала Гуді Альсоп, кинувши на мене пронизливий погляд. Кров відхлинула від мого обличчя. — Що це таке, Діано?

— Плоди айви. І квіти. — Мої ноги знову підкосилися, але я встояла. — Черевик Мері Сідней. І дуб у Медісоні.

— І вер, — тихо сказала Гуді, і без пояснень мене зрозумівши. — Скільки ознак вказувало на те, як воно є насправді…

Надворі почулися приглушені кроки.

— Він не повинен знати, — швидко мовила я, хапаючи Гуді Альсоп за руку. — Тільки не зараз. Бо після втрати дитини пройшло дуже мало часу, до того ж, Метью не хоче, щоб я втручалася у справи життя та смерті.

— Надто пізно, — відповіла вона з сумом у голосі.

— Діано! — гукнув Метью, гупаючи кулаком у двері.

— Цей вер зараз двері розколе навпіл, — зауважила Марджорі. — Пан Ройдон не зможе зламати замикаюче заклинання й увійти, але коли двері затріщать і розлетяться на тріски, це страшенно налякає ваших сусідів, Гуді Альсоп.

Гуді махнула рукою, і повітря на мить загусло, а потім повернулося до нормального стану.

За якісь півсекунди Метью вже стояв переді мною, впиваючись у мене своїми сріблясто-сірими очима.

— Що тут сталося?

— Якщо Діана захоче, щоб ти про це знав, вона тобі розкаже, — відповіла Гуді Альсоп. Вона обернулася до мене. — З огляду на те, що трапилося тут цього вечора, завтра тобі буде краще провести час із Кетрін та Елізабет.

— Дякую, Гуді, — стиха мовила я, вдячна за те, що вона не розкрила моїх таємниць.

— Стривай. — Кетрін підійшла до гілки горобини й відламала від неї тоненький прутик. — Візьми оце. Мусиш мати шматочок цього дерева як талісман, — сказала Кетрін і поклала прутик мені на долоню.

На вулиці на нас чекав не лише П’єр. Разом із ним були Гелоуглас та Хенкок. Вони швиденько посадовили мене у човен, який чекав на початку Гарлік Хілл. Коли ми повернулися до «Оленя й Корони», Метью усіх відпустив, і ми лишилися з ним удвох у благословенній тиші нашої спальні.

— Я не хочу знати, що сталося, — хрипко мовив Метью, зачиняючи за собою двері. — Мені лише треба знати, що у тебе дійсно все гаразд.

— У мене дійсно все гаразд. — Я повернулася до нього спиною, щоб він послабив зав’язки мого корсажа.

— Ти чогось боїшся. Я

1 ... 130 131 132 ... 223
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сповідь відьом. Тінь ночі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сповідь відьом. Тінь ночі"