Читати книгу - "Крига. Частини І–ІІ"

кедрової сосни. Відтак заплющилося ліве око. Й тепер: один бік лопуха, інший бік лопуха, поглянути, порівняти: світло, тінь, світло — чи згода й гармонія з обох боків перегородки? Або ж хаотичні танці світіні й безугавне кипіння на межі сонця і мороку, немов у пекельному казані? Ох, немає сумніву, Юнал Таїб Фессар напомпував себе тьмідиною у Теслиному вагоні до смерти, чудо, що він узагалі на ногах тримався, що ще втік із арсеналу Літа людиною…

— Ану відійдіть! Ні на мить самого не можна залишити… Й що це вас так тягне до мертвечини!

Спираючись на ціпок, усталося й мовчки відійшлося від тіла.

Конєшин вийняв залізничний свисток і послав у тайгу серію пронизливих свистів, що розполохали птахів із довколишніх дерев і змусили пана Блютфельда заткати вуха. Потім лікар схилився над нещасним Фессаром.

— Ох, недобре, недобре. Нехай-но я придивлюся… Тут нічого. З певністю, не через ногу він зійшов кров’ю. Мгммм.

Обходилося навколо місця смерти купця, розгортаючи ціпком лісову підстилку. Пан Блютфельд присів у розвилці кедра, відкрив сумку з харчами й заходився наминати те, чого не доїв раніше. Доктор Конєшин вдруге за два дні мацав череп Юнала Фессара, цього разу похитуючи головою із похмурим виразом на обличчі: його руки вже були повністю заплямовані кров’ю. Блукалося серед папоротей і черемхи. З’явилися капітан Дітмар Кляусович Насбольдт, разом із ним якийсь довготелесий молодик із купейного, який одразу позеленів і притулився до стовбура, панічно дихаючи. Влізлося у грязюку, чобіт загруз. З’явився Жуль Верус і мисливець зі скляним оком: скляноокий і собі вийняв свисток і протяжно засюрчав. Здалеку відповіла сирена «Чорного Соболя». Зараз сюди збіжиться половина експреса. Попри штрикання в опухлому коліні, заглибилося далі в підлісок. Пан Блютфельд роздавав рештки провіанту. Верус й один із марнотратних братів недорікувато дискутували про випадки delirium зі смертельними наслідками, закусуючи копченостями. Втратилося їх із поля зору, йдучи по спіралі вже поза першим колом дерев, перевертаючи ціпком кожен камінь й усі окремі гілляки. Мимохідь подумалося про рись: вона напилася крови з таким високим рівнем тьмідини, нажерлася просоченого тьмідиною м’яса, — але чи теслектрика, мінусова й плюсова, не розпорошується у землі? — Й кружляє тут тепер, трупоїд, хижак, але водночас щось середнє між хижаком і нехижаком, між риссю і нериссю. Чи це успадковується? Ні. Та якби ж то розводити тварин, завжди пильнуючи, щоб момент зачаття відбувався у період гарячкового знетьміднення самця й самиці, в першому, другому й у третьому поколінні, в десятому й сотому, — еволюція не потрібна — еволюція Фауни Брехні, Дарвін, ошуканий Сатаною, — Царство Тварин Котарбінського — Природа Усе Можливо… Доктор Конєшин гукав, щоб зробити з берізок ноші, нехай хтось біжить за стюардами, нехай приведе начальника. Перевернулося ув’язнений у кореневищі граба масивний кругляк, який ще блищав краплями води. На прузі каменю залишилася довга пляма крови. Обійшовши віддалік здвоєну кедрову сосну й з’юрмлене за нею гамірне товариство, покульгалося назад до потяга.

Про Зиму

Длук-длук-длук-ДЛУК. Маріїнськ, Суслово, Авернонівка, Тяжин, Тісюль, за вікнами прудкого експреса миготів Сибір. Коли Сонце заходило, на протилежному боці виднокраю над тайгою з’явилася подряпина тепло-червоного блиску, немов дзеркальне відображення вечірнього світіння. Стоялося в отделении й дивилося крізь вікно, лінія жару росла на обрії перед локомотивом, іноді на поворотах показувався на її тлі вугляний силует «Чорного Соболя», його крижлізні веселки набули відтінку сепії, наче обпалені, закопчені по краях. Низько на сході виринув Місяць у третій чверті: золота місяцівка була подібна до п’ятирубльової монети, тільки замість бородатого профілю Ніколая II на ній виднілося розтяте навпіл лицо синьої упириці, — тут запалі очі, тут вухо криве, тут ікло, місячні моря. Згадався неґативний кармограф доктора Тесли, випалений на матовій тунґетитовій гладі. Морок поволі опускався на Сибір, і на вікні почали вимальовуватися відображення внутрішнього спорядження купе, то тьмяніші супроти ще осяяних сонцем образів лісу й степу, то виразніші, ніж вони, відображення внутрішнього спорядження купе, постать чоловіка, бліде обличчя. Наблизилося до шиби, примружилося очі. Залишилися синці й червоні смуги, не тільки губи опухли, а й уся права щока, від гострого каміння, а може від галуззя, — ушкоджена з реґулярністю продуманого візерунка, вертикальними і горизонтальними смугами. Доторкнулося обережно: гарячі, опухлі, болять від дотику. Обмилося холодною водою, поглянулося в облямоване золотом дзеркало над умивальником. І як тут можна поголитися? Ніяк. Тим більше здаватиметься підозрілим чолов’ягою, карикатурним уособленням природженого мерзотника. Настромилося знову на здоровий палець перстень із геліотропом, із шафи вийнялося ціпок із ручкою у вигляді дельфіна. Масивний зручний ціпок Фессара довелося віддати в депозит начальнику потяга, його опечатали в отделении турка разом із рештою багажу померлого. Уже зателеграфували до Іркутська, щоби там на двірці чекав представник торгового дому Юнала Фессара. Покрутилося ціпок у пальцях — випав, пальці наче дерев’яні, кілька й далі перев’язано. Куди дельфін мордою повернений, то така й воля, подумалося, і тільки тоді подивилося під ноги. Ручка була скерована в бік дверей. А може… Втеклося поглядом від люстра. Шахрайство! Бо вже інша думка, уже новий постулат, це — торкнулося чола — слабкість, гарячкова лихоманка й внутрішнє тремтіння, розтріпаність духу, яка швидко проявляється і назовні: сісти, не сідати, визирнути в вікно, не визирати, лягти, не лягати, узятися за працю Тайтельбаума, не братися, поспати, не засну, отож вийти, не виходити, вийти, не виходити, вийти — стоїться біля дверей, прислухаючись. Луп, луп, серце, тупий головний біль, чорне пульсування під черепом, його кроки, так він наближається, прийшов — Сором. А вже ж забулося! Уже вклеїлося поміж людей, далося підхопитися словам і жестам, і гладко розіграним учинкам, із розгону, через глупоту. Але вистачить раз той розгін втратити, вистачить кількох годин самоти в замкнутому отделении, втрати ритму, часу, порожнього для уяви. Й він повернувся — сором, не сором, іншої назви немає, а як краще назвати видимі об’яви в світі матерії? Піднялося ціпок. Тепер кожен рух — це нове рішення, нова боротьба. Вдягається єґерське трико, білу сорочку з укладеною у трубочки маніжкою, чорні штани з англійського сукна, чорні лаковані мешти. Пальці трусяться під час шнурування, усі, крім забинтованих, а також, коли зав’язується широкий м’який галстук в срібні зірки. Зачісується волосся з водою і помадою, від чола гладко назад. Одягається камізельку й сурдут. Защіпається жорсткий комір, заввишки у добрячих два вершка; комірець угризається у вкриту синцями шкіру. Ще поправити запонки манжетів. Хусточки. Цигарки. Сірники. Повернутися: розстебнути камізельку, встромити за пояс Ґросмайстера. Щетка, плювальниця, eau de Cologne,