Читати книгу - "Практична педагогіка, Ксенія Демиденко"

І тут мій погляд упав на кіпу щоденників, які я зібрала у свого класу для перевірки та виставлення оцінок. Рішення якось само собою відвідало мій мозок. Дорогою додому я зазирнула в перший кіоск «Преса», що трапився на шляху, і купила двадцять чотири валентинки. Мені було приємно уявляти, як наступного дня кожен учень мого класу замість виставлених мною оцінок (вирішила цього місяця двійок не виставляти), побачить валентинку. Тоді і маленьке серце, яке від мене отримає Вовка, не видасться підозрілим і ненормально відвертим.

Перед дверима квартири, яку винаймала, я стояла, як вкопана, хвилин п'ять, поки прийшла до тями. Під ногами, де колись лежав замучений сіро-буро-незрозумілого кольору килимок, тепер був рожевий у вигляді серця з білим написом «Люблю». Я забрала килимок, не дуже хотілося витирати ноги об це красиве «Люблю». На дверях було наліплено з десяток червоних валентинок. Я їх відліпила й зникла за дверима. А всередині валентинок були вірші про кохання. В одній просто написано: "Подивися у вікно на кухні, і ти зрозумієш, хто це накоїв".

Наче я не знала, хто це накоїв? З побоюванням підійшла до вікна кухні, й ноги злегка підкосилися: на бічній стіні гаража, який псував весь краєвид своєю вічною іржею, тепер красувалося на пофарбованому блакитною фарбою намальоване балончиком червоне серце з написом у середині: «Шалено люблю!» та підпис «Вова». Це серце було схоже на те, що перемогло у конкурсі «Малюнок на паркані».

Так, умів Вова дивувати, вселяти надію й робити це якось індивідуально, особисто, так, щоб інші не бачили. Коли я прокинулася вранці  п’ятнадцятого  лютого й підійшла до вікна, щоб переконатися, що все це мені не наснилося, серце було зафарбоване червоною фарбою, тому напис «Шалено люблю. Вова» зник за шаром червоної фарби.

—    Від сусіда Ростіка тобі привіт. Дякує за гараж. Давно збирався пофарбувати, - як тільки видалася нагода, сказала Вовці.

—    Так  я не для нього старався, - посміхнувся Вовка, тримаючи у руках щоденник, відкритий саме на тій сторінці, де я вклала валентинку.

—     І коли ти тільки встиг? – ніяк не могла зрозуміти, адже весь день був у школі, а після уроків репетирували шоу «Кохання з першого погляду», де Вовка разом із Новіковою брали участь від нашого класу.

—    Мені друзі-байкери допомогли. Гараж фарбували, – лукаво тихо промовив Вовка. - Ну і як?

—    А сердечко теж байкери малювали? – попитала акуратно.

—    Ні. Сердечко я сам. А що?

—    Нічого. Просто десь я вже таке бачила. Паркан. Конкурс…. Стріли, правда, не вистачає.

—    Блін, проколовся. Треба було трояндочку малювати. Та ладно, я то був, я. Задоволена? Стріла – то коли нерозділене кохання. А у нас з тобою все гаразд, ага?

—    Приємно. Відчуття: як мінімум – принцеса.

—    Бери вище, королева! А хочеш, сьогодні серенаду заспіваю? – він  світився від щастя, очі блищали, а я  сварила себе за те, що заохочувала весь цей дурдом.

—    Дякую! Вистачить і вчорашніх подарунків. Усе має бути до місця, а головне – в міру. Ще за березневого кота приймуть і відро води на голову виллють. Як йде підготовка до гри «Кохання з першого погляду»? – перевела я тему.

—    Все пучком. Ви й так сценарій знаєте. Лєнка обере мене, я її – і буде романтична пара. Лєнці приємно, а нашому класу бали. Ага? - він питав мене, а очі говорили інше.

—    Вона хороша дівчинка. Тобі підходить, – тихо промовила я.

—    Як у вас все  складно. Кажете одне, а відчуваєте інше. Це і є світ дорослих, світ лицемірства?

—    А ти хочеш, щоб я репетувала на кожному перехресті, як я тебе люблю? І всі дивилися б як на душевнохвору. І так ганьблять на всіх кутах.

—    Непогане прикриття. Красива ширмочка  Лєна. Нехай буде так. Оригінально думаєте, мамо Соня. А прикол із валентинками у щоденниках я зацінив.

Все трапилося так, як і передбачав Вова: Лєна вибрала його, він її, і вся школа аплодувала найкращій парі, яку тільки можна було уявити: красуня  Лєна, і не менш прекрасний Вова. Валерій Семенович не преминув словесно вколоти:

— Ось вона, мінлива молодь, учора освідчувався в коханні  неземному, а сьогодні закрутив із  Новіковою. Ви бліді, Софіє Костянтинівно, на вас немає обличчя, — він казав так, щоб я добре чула.

—    Щось принудило, відійдіть, щоб я ваш смокінг не зіпсувала, - парирувала я. Жахливішої людини чоловічої статі не зустрічала.

Заради мого спокою останнім часом Вова все більше уваги приділяв Лєні: проводжав її після уроків, на шкільних вечорах був поруч і знову перебрався сидіти з нею за однією партою. Я помітила, що демонстрація власницької поведінки стосовно Вови почала руйнувати хороше ставлення хлопця до Лєни. Вона його відверто дратувала. Дедалі частіше ці двоє сварилися. Можливо, саме тому я не ревнувала.

Не знаю, до чого все дійшло б, але Олена Прекрасна зустріла своє «велике кохання» й охолола до Вовки. Я трохи з стільця не впала, коли наприкінці лютого, виписуючи з Новіковою оцінки (дівчина сама напросилася), вона вирішила довірити мені свою таємницю, яка, мабуть, просто розпирала її зсередини:

—    Я закохалася, Соня Костянтинівно, - ніяк не приховуючи свого дикого захоплення з цього приводу, випалила  Лєна.

—    Вчергове у Титаренка? Я це вже чула, - дратівливо відповіла я.

—    А що, в світі один лише Вовка? Є чоловіки й крутіші, - тепер, напевне, вона не бачила в мені конкурентку, тому так вільно розповідала про обєкт  своєї пристрасті – солідного двадцятипятирічного спортсмена  Влада.

—    І що за вид спорту? – цікавилася я.

—    Баскетбол. Він такий високий, - хвалилася Лєна. – Дуже вихований і галантний.

—    Дивись, щоб кохання не заважало навчанню, все ж таки останній рік, вступ на носі, - наставляла я.

—    Влад каже, що відразу після випускного одружимося, - ще одне феєричне зізнання. – Мені це кохання не заважає, скоріше навпаки. Коли любиш – більше сили, щось робити хочеться. Раніше тільки в мене закохувалися. Було не цікаво. А тепер я люблю. Щоправда, він набагато старший від мене. Але такий серйозний.