Читати книгу - "Практична педагогіка, Ксенія Демиденко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Це нормально, Лєно. Чоловіки повинні бути старшими за жінок, - сказала я і згадала Макса. Хвиля ніжних приємних спогадів прокотилася тілом. А я ж давно його не згадувала. Його образ майже витіснив Вовка.
— Правда? А мама каже, що йому від мене тільки одного й треба, – сором'язливо поділилася інтимним дівчина. Треба ж, вона вміє червоніти. Це було для мене відкриттям.
— І як, мама права? Було? – якщо вже пішла така розмова, то варто було її доводити до кінця.
— Звісно ж, було. Соня Костянтинівно, зараз не модно бути дівчинкою. І я не шкодую. Принаймні він дуже в цьому питанні досвідчений. А що?
— Нічого. Це твій вибір, - а що я мала сказати Лені, коли їй вирішувати, як жити, які кроки робити, а з якими почекати. Дівчина не збиралася чекати. І зупиняти таку дуже складно. В принципі я її розуміла, бо сама такою була.
Коли ми виставили всі оцінки, заповнили бланки і я оформила всі сторінки в журналі, то подякувала Новіковій.
— Дякую, одна б я ще годину точно сиділа й коптіла над цими писульками. Класу пощастило зі старостою, та й мені теж.
— Усе гаразд, Соня Костянтинівно. Я знаю, що рідкісний «подарунок». Мамині гени. Адже з вами теж цікаво. Незвичайна ви людина, легка, - вона зібрала свої речі й вже у дверях повернулася, щоб остаточно приголомшити:
— А Титаренко тепер вільний… Можете забирати…
Мені хотілося сказати їй, що вже давно невільний і вже давно забрала, але я промовчала, мило посміхнувшись щасливій Лєні.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Практична педагогіка, Ксенія Демиденко», після закриття браузера.