Читати книгу - "Аеропорт, Артур Хейлі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Тепер, коли підготовка вже майже закінчилася, успіх подальших дій залежатиме від пілотів літака, які досі чекали в кабіні екіпажу «Боїнга-707», високо над поточною діяльністю. Їм доведеться вирішити, яку потужність можна використати, аби безпечно просунути літак уперед, щоб він не клюнув носом.
Більшість часу, відколи він прибув, Джо Патроні розмахував лопатою разом з усіма. Бездіяльність він переносив важко. Також інколи з радістю користався можливістю підтримати себе у формі; навіть зараз, більш ніж через двадцять років, відколи покинув аматорський боксерський ринг, фізично Патроні почувався краще, ніж більшість молодших за нього чоловіків. Працівникам наземних бригад авіакомпаній подобалося бачити, як зухвалий, присадкуватий Патроні працює пліч-о-пліч з ними. Він керував роботою та настановляв: «Рухайся, синку, бо вийде так, що ми могилу копаємо, а ти тут — труп…», «Хлопці, ви так до того автобуса спішите, що я вже думаю, певно, там десь якась баба є…», «Якщо ти ще так поспираєшся на ту лопату, Джеку, то замерзнеш намертво, як Лотова жінка…», «Мужики, нам треба вивести літак звідси, поки він з експлуатації не вийшов…»
Поки що Джо Патроні не говорив з командиром та другим пілотом, а залишив це завдання на начальника бригади «Аерео-Мехікан» Інґрема, який відповідав за ситуацію до приїзду Патроні. Інґрем передав повідомлення на бортовий переговорний пристрій, розповів пілотам, що зараз відбувається.
Тепер, випрямивши спину та вручивши лопату Інґрему, начальник служби технічного обслуговування мовив:
— Ще п’ять хвилин — і готово. Коли закінчите, відведіть людей та машини. — Він вказав на обліплений снігом літак. — Як вилізе з того болота, то вискочить, ніби корок з пляшки шампанського.
Змерзлий та виснажений Інґрем щільніше закутався в парку й кивнув.
— Поки ви закінчуватимете, — сказав Патроні, — я трохи потринджу з нашими літунами.
Старомодний авіаційний трап, який прикотили з терміналу кілька годин тому, щоб вивести пасажирів, досі стояв на місці біля носа літака. Джо Патроні піднявся вкритими глибоким снігом сходинками трапа та ввійшов у передній пасажирський салон. Він рушив до кабіни екіпажу — з полегшенням прикурюючи незмінну сигару. На противагу холоду та шквалам снігу надворі, в кабіні пілотів було затишно і тихо. З радіоприймача долинала м’яка музика комерційної радіостанції. Коли Патроні ввійшов, другий пілот «Аерео-Мехікан», у сорочці з довгим рукавом, клацнув перемикачем і музика припинилася.
— Та не зважай. — Кремезний начальник служби техобслуговування обтрусився, ніби бультер’єр, сніг так і посипався з його одягу. — Нема нічого поганого в тому, щоб трохи розслабитися. Зрештою, ми й не очікували, що ви спуститеся й візьметесь за лопати.
У кабіні екіпажу були тільки другий пілот і командир. Патроні згадав, що бортінженер разом зі стюардесами та пасажирами пішов до терміналу.
Командир, міцно збитий смаглявий чоловік, схожий на Ентоні Квінна202, обернувся у своєму лівому сидінні. Він холодно відповів:
— У нас є своя робота. У вас — своя. — Його англійська була бездоганна.
— Правильно, — підтвердив Патроні. — От тільки нашу роботу псують, і її стає ще більше. Через інших людей.
— Якщо ви говорите про те, що тут сталося, — сказав командир, — Madre de Dios!203 Ви ж не думаєте, ніби то я навмисно загнав літак у болото.
— Ні, не думаю. — Патроні викинув скалічену від жування сигару, запхав до рота ще одну та прикурив. — Але наразі він тут, і я хочу бути певним, що ми його витягнемо — зараз, коли спробуємо ще раз. Якщо ні, літак загрузне ще глибше; як і всі ми, включно з вами. — Він кивнув на сидіння командира. — Дозволите мені сісти отам і вивезти його?
Командир почервонів. Небагато людей у будь-якій авіакомпанії дозволяли собі так невимушено розмовляти з командирами.
— Ні, дякую, — крижаним голосом відповів він. Він міг би сказати ще щось прикріше, але наразі страждав від вкрай ніякової ситуації, через те, в яку скруту загнав себе сам. Завтра у Мехіко, підозрював він, доведеться пережити невеселу, нервову розмову зі старшим пілотом авіакомпанії. Всередині він лютував: Jesucristo y por la amor de Dios!204
— Там купа напівзамерзлих хлопців, які добряче замахалися, — наполіг Патроні. — Зараз виїхати буде важко. Я вже робив таке раніше. Можливо, вам варто довірити це мені ще раз.
Командир «Аерео-Мехікан» закопилив носа.
— Я знаю, хто ви, містере Патроні, і мені сказали, що ви, скоріш за все, вивезете нас з грязюки, коли іншим це не вдалося. І я не сумніваюся, що ви маєте право рулити літаками. Але нагадаю вам, що нас тут двоє людей, які мають право літати. За це нам і платять. Саме тому ми зостанемось на своїх місцях.
— Як хочете. — Джо Патроні стенув плечима, тоді махнув сигарою в бік центрального пульта керування. — Єдина річ, коли я скажу, увімкніть ті важелі керування двигунами на повну. І коли я кажу «на повну», то маю на увазі на повну, не дрейфте. Коли він покинув кабіну екіпажу, то проігнорував люті погляди обох пілотів.
Надворі закінчили копати; деякі чоловіки знову грілися в бригадних автобусах. Весь транспорт — окрім генератора на колесах, який потрібен був для запуску двигунів — відвели від літака на певну відстань.
Джо Патроні зачинив дверцята переднього салону за собою і спустився
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аеропорт, Артур Хейлі», після закриття браузера.