BooksUkraine.com » Сучасна проза » Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни, Тимур Іванович Литовченко 📚 - Українською

Читати книгу - "Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни, Тимур Іванович Литовченко"

119
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни" автора Тимур Іванович Литовченко. Жанр книги: Сучасна проза / Публіцистика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 131 132 133 ... 138
Перейти на сторінку:
вулиці зграї мавп-бабуїнів і натовпи психічнохворих, яких спалювали вогнеметами, про розвішані на ліхтарях трупи, про розгул кримінальників, про підірваний парою гранат бронетранспортер та інші подібні речі.

– Це що таке?! Невже це в Києві відбувається?! – здивувався Гжесюк.

– Ні-ні, облиште, це всього лише «Град приречений» Стругацьких. Книга перша, частина третя «Редактор». Дуже філософічна фантастика, треба сказати… До речі, отой бунт закінчився добре, в результаті головний герой роману – Андрій Воронін – з головного редактора «Міської газети» виріс до радника з питань науки Президента Міста Фріца Гейгера…

– То навіщо це начитувати в ефірі, якщо це роман?!

– Атмосферу нагнічують негативом, от навіщо. До речі, колись в Англії, здається, по радіо прочитали «Війну світів» Герберта Веллса. То люди, які слухали або неуважно, або не від початку, вирішили, що Землю і справді захопили марсіани. Почалася паніка… Схоже, ті, хто додумався зараз читати по радіо Стругацьких, домагаються подібного ефекту. Кажу ж, що нагнічують.

– Тьху, щоб їм!.. До речі, Спартаку Андрійовичу…

– Що, Ричарде Бернардовичу?

– А ти б так хотів?

– Як саме?! З головних редакторів та й у чиновники?

– Ну так.

– Ні, не хотів би нізащо! – заперечив Спартак рішучо. – Працював я вже чиновником, особисто для міністра Сташковського прес-доповіді робив щоранку, а він усе канчуком вигравав…

– Яким ще канчуком? Ти про що?!

– Та на столі у міністра Сташковського завжди канчук лежав. Красиво так сплетений… То коли Богдан Ілліч замислювався – брав цей канчук зі столу й починав в руках крутити туди-сюди… Отакий оригінал. А загалом я хочу… якщо подумати…

Не договоривши, він замовк. Зачекавши достатньо довго, Гжесюк спитав:

– І що ж ти хочеш, Спартаку Андрійовичу?

– Ще не знаю точно, – відгукнувся нарешті той. – Якесь незрозуміле відчуття виникло… Відчуття нового сюжету після того, як я головою вдарився, коли автівку вашу занесло.

– Он як?! Гм-м-м!.. – Ричард Бернардович скептично посміхнувся: – Ну, і що ж це за відчуття таке, цікаво дізнатися?

– Сюжет має бути про трьох товаришів. Як у Ремарка.

– О-о-о!.. То це ж неоригінально.

– Будь-який сюжет до певної міри є типологічним. Не в тому проблема.

– А в чому тоді?

– Ще не можу вловити.

– Приховуєш?! Кгм-м-м!.. Ну-ну, – в тоні Гжесюка відчувалася образа.

– Ні-ні, не приховую. Просто ще думка не сформувалася остаточно.

– Ну гаразд, гаразд, як знаєш. Діло твоє.

Далі їхали мовчки. До Києва прибули близько 20:00, спочатку завезли речі до редакції «Буржуїна», що розміщувалася у прибудові до подільського особняка, колись приватизованого Гжесюком. І лише потім Спартак пішов додому. По дорозі побачив молодіжний натовп, що зібрався біля пам’ятника Григорію Сковороді послухати імпровізований концерт гітариста-любителя. Сподіваючись розшукати Терезу, він марно ходив у натовпі хвилин тридцять.

Додому приплентався вже близько 21:30. Насилу заспокоїв благовірну, яка все поривалася продемонструвати стильні обновки: власноруч сплетені лижний капелюшок і кашне суперпопулярного тепер помаранчевого кольору. Нашвидку повечеряв і завалився спати, вкрай вимотаний.

Але прокинутися довелось близько 5:00 ранку разом з дружиною: намагаючись не розбудити свекруху, вона прокралася на кухню, щоб приготувати гору канапок з вареною ковбасою і два термоси з чаєм. Спартак ув’язався за нею. Спитав зрештою:

– Навіщо майбутньому соціологу готувати все це? Чи ти в кухарі перекваліфікувалася? Або у вас в Могилянці столовка не працює?..

Тоді Тереза розповіла, що сьогодні студенти НаУКМА і всі, хто побажає до них приєднатися, збираються виступити маршем з Подолу на Майдан Незалежності, щоб, з’єднавшись із демонстрантами на Хрещатику, зайняти такі важливі адмінбудівлі, як Український Дім, Київську міську держадміністрацію та Будинок профспілок. І це все окрім наметового містечка в центрі столиці!.. Але так наказали розпорядники. Оскільки ж серед студентів повно іногородніх, Терезка вирішила їх підгодувати.

– До речі, Спарику… Я без тебе не хотіла обіцяти, але у нас тут, на Подолі – три кімнати на трьох, а ще на Троєщині не відремонтована квартира, яку виділили твоїм батькам… Ти не будеш заперечувати, якщо на час революції ми візьмемо хоч скількись квартирантів? Пара-трійка може розташуватися тут, у вітальні, ще декілька на Троєщині, якщо мама Гатя не заперечуватиме. Тільки гроші з них брати не будемо, бо це ж для революції!..

– Як для революції – то безкоштовно. А мого підшефного бомжа, доки Назар Амосович живий був, ти весь час мріяла примусити відробляти мою допомогу, – зітхнув Спартак і додав: – Непослідовна ти, одначе!..

– А чому ти говориш про бомжа свого любого так, ніби він помер?.. – здивувалася вона. – Якщо тільки тому, що безхатько так і не зателефонував тобі після повернення з Угорщини, то це ні про що не говорить. Може, він на тебе просто образився, а може…

– Він помер, я точно знаю, – мовив Спартак упевнено, пригадавши побачене в дорозі марення. Але давати більш докладні пояснення не побажав. – Що ж до квартирантів… Гаразд, нехай живуть, я не проти. Тільки щоб порядні були, за собою прибирали і в наші справи не лізли.

– І-і-і! Я знала, я знала!.. – заверещала Тереза, чмокнула чоловіка в щічку і констатувала: – Нічого, мій коханий чоловіче, я з тебе ще виховаю справжнього революціонера і фаната нашого президента Дорошенка. Ти ще кинеш свого улюбленого придурка Самойловича…

– Терезко! Ну скільки можна пояснювати, що я Самойловича органічно не перетравлюю, оскільки є підозра, що через цю падлюку…

Однак, прокинувшись від верещання невісточки, в цей момент на кухню вийшла заспана мама Гатя. Розібравшись, що й до чого, вона допомогла готувати канапки з чаєм, а заразом і тимчасове розміщення людей на Троєщині узгодила. Потім поснідали, напакували наїдками наплічник з двома торбами, одягнулися й пішли: Спартак – у редакцію журналу, Тереза – «на революцію». Втім, він постояв біля пам’ятника Сковороді, дочекавшись, коли студентська колона під розгорнутими революційними транспарантами, помаранчевими прапорами з коротким підкованим написом «Так!» і ґронами жовтогарячих повітряних кульок зрушить з місця, наспівуючи:

Попере-е-еду Дорошенко!

Попере-е-еду Дорошенко!

Висунем ми йо-о-ого

Нашим кандида-а-атом

В прези-де-е-енти

Хорошень-ко-о-о!..

Проведем ми йо-о-ого,

Віктора Адамовича

В прези-де-е-енти,

Хорошень-ко-о-о!..

Стояв, доки стильний помаранчевий капелюшок його Терезки остаточно не загубився на тлі пістрявого натовпу. Лише тоді пішов до особнячка, де розташувалися УАБО й редакція його «Буржуїна». Ех, життя, життя, які ж химерні твої зигзаги!.. Якби не розігнали лабораторію високотемпературного паяння – він би і досі працював в ІЕЗ ім. Патона. Якби їхня перша редакція не застрайкувала через невиплату зарплатні, газету «Селянин» не прикрили б, і він би досі працював там редактором відділу. Якби не конфлікт з гендиректром «ДніпроГідроЕнерго», а через це – вже із Берідзе, не виключено, що його б не взяли в

1 ... 131 132 133 ... 138
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни, Тимур Іванович Литовченко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни, Тимур Іванович Литовченко"