Читати книгу - "25 портретів на тлі епохи"

існування сам Радянський Союз, а Штати стали єдиною у світі наддержавою, абсолютним лідером у сфері високих технологій. І якщо до президентства Рейґана можна було вести мову про скорочення відриву між США та іншими світовими центрами сили у сфері економіки та політики, зокрема Євросоюзом та Японією, то при ньому цей розрив тільки збільшувався. Потужний поштовх, який Америка отримала в епоху Рейґана, відчувається й досі.

Доля Рейґана після завершення президентських повноважень склалася трагічно. Він дуже швидко підупав на здоров’ї, а 1994 року йому було поставлено страшний діагноз — хвороба Альцгеймера. Ця невиліковна хвороба мозку веде до поступового розпаду особистості. Відтак Рейґан прийняв важке, але гідне рішення — попрощався з нацією й усамітнився разом із Ненсі у своїй каліфорнійській резиденції. Він хотів, щоб Америка й цілий світ запам’ятали його сильним та розумним. Так Рейґан прожив ще 10 років, а в останні місяці не впізнавав уже навіть Ненсі.

6 червня 2004 року Рональд-Вілсон Рейґан помер, а його тіло поховане за його волею біля будинку Президентської бібліотеки та музею Рональда Рейґана в містечку Сімі-Веллі, штат Каліфорнія.

Вацлав Гавел:
Інтелектуал, який поконав абсурдистан

Моя уявна відвага та витримка породжені страхом — страхом перед власною совістю, яка так любить мучити мене за зраду — справжню і позірну.

Вацлав Гавел

Дія деяких п’єс Вацлава Гавела, одного з найвизначніших у світі творців театру абсурду другої половини XX сторіччя, відбувається в Абсурдистані. Це вигадана країна, якої ніколи не було і просто не могло бути. І водночас життя в цій «неможливій» країні, абсурдні правила гри, які її правителі нав’язують своїм підданим, а більшість підданих ті правила приймає і навіть (а ось це — найстрашніше) всіляко переконує себе, що все «нормально», до болю нагадує життя в Чехословацькій Соціалістичній Республіці чи в Корейській Народно-Демократичній Республіці, в Ісламській Республіці Іран чи в Українській Радянській Соціалістичній Республіці…

Крах світового комунізму був спричинений не лише тим, що ця соціально-економічна система не виграла (як прогнозував сто років тому її творець Володимир Ленін), а безнадійно програла змагання з вільною ринковою економікою за «вищу продуктивність праці», а відтак за вищий рівень задоволення матеріальних потреб своїх громадян. Не менше, якщо не більше, значення мало те, що наприкінці минулого століття дедалі більше підданих цієї системи почали розуміти чи просто відчувати на рівні підсвідомості всю абсурдність, нелюдськість тих правил життя, які їм нав’язувала комуністична еліта.

І робітник з восьмирічною освітою Лех Валенса не зміг би 1990 року домогтися вільних виборів президента Польщі, тріумфально перемогти на тих виборах і розпочати демонтаж комуністичної системи у своїй країні, якби за півтора десятка років перед тим інтелектуал Адам Міхнік не розмірковував у камері в’язниці посиленого режиму про сутність свободи і про те, що має робити людина, аби вичавити із себе раба…

Унікальність постаті Вацлава Гавела, його феномен полягає в тому, що він спромігся стати водночас і «Міхніком», і «Валенсою». Драматург і філософ Гавел очолив інтелектуальний спротив комуністичній ідеології в Чехословаччині і, певною мірою, в усій Східній Європі. Останній президент Чехословаччини і перший президент Чеської Республіки Гавел став вождем Оксамитової революції у своїй країні і вирішив абсолютно неромантичні, часом дуже приземлені завдання практичного демонтажу комуністичної держави на своїй батьківщині і повернення «назад до Європи» — відбудови демократії та соціальної ринкової економіки після півстоліття диктатури.

Зла казка про принца, який став відторгненим

6 жовтня 1936 року у Празі в родині великого підприємця Гавела народився первісток. За родинною традицією хлопчика назвали Вацлавом — так само звали і його батька, і діда. Родина Гавелів належала до еліти Чехословацької республіки — єдиної країни Центральної та Східної Європи, яка напередодні Другої світової війни не піддалася спокусі авторитаризму і зберегла класичну демократію.

Прадід Вацлава «Третього» мав найбільший у Празі млин, проте все своє чимале майно пороздавав на посаги дев’яти дочок. Єдиному сину мірошника, майбутньому дідові нашого героя, не дісталося ані шеляга з батьківських капіталів, і він розпочав свій життєвий шлях вагарем на млині — напівробітником-напівслужбовцем. Проте спромігся здобути фах інженера-будівельника і заснував будівельну фірму. Гавел-дід спочатку брукував празькі майдани та вулиці, а на початку XX століття став найбільшим будівельним підрядчиком у Празі. За словами онука, він сам-один виконував роботу, яку у сучасних будівельних фірмах роблять десятки людей, — був і архітектором, і головним економістом, і виконробом. Вацлав «Перший» побудував десятки кам’яниць у Празі, деякі з них залишилися у власності його родини, зокрема перша залізобетонна будівля в столиці — кіноконцертний зал «Люцерна» з найрозкішнішим у місті рестораном і фешенебельний багатоповерховий житловий будинок на набережній Алоїса Рашина, в одній з кращих квартир якого