Читати книгу - "Відьмак. Володарка Озера"

— Змилуйся! — розчухраний молодик з ошалілими очима впав перед ним на коліна. — Пощади!

Ґеральт пощадив, стримав руку й меч, призначений для удару розгін використав для оберту. Кутиком ока побачив, як розчухраний стрибає, побачив, що той тримає в руках. Зламав оберт, аби увійти в протилежний фінт. Але застряг у натовпі. На мить застряг у натовпі.

Міг тільки дивитися на тризуб вістря вил, що летів на нього.

* * *

Вогонь у пащі величезного каміна пригас, у залі стало темно. Вихор, що дув від гір, свистів у щілинах мурів, вив, вриваючись крізь нещільні віконниці Каер Морену, Відьмачого Оселища.

— Зараза! — Ескель не витримав, устав, відкрив буфет. — «Чайка» чи горілка?

— Горілка, — в один голос промовили Коен та Ґеральт.

— Ну напевне, — відізвався схований у тіні Весемір. — Ну напевне, а то! Утопіть вашу дурість у горілці. Дурні проклятущі…

— То був нещасний випадок… — пробурчав Ламберт. — Вона вже справлялася на гребені…

— Хавальник заткни, дурню! Чути твого голосу не бажаю! Кажу тобі, якщо дівчинці щось сталося…

— Почувається добре, — м’яко перервав його Коен. — Спить спокійно. Глибоко й здорово. Як прокинеться, то трохи болітиме, але на тому все. Про транс, про те, що сталося, вона взагалі не пам’ятатиме.

— Аби ви пам’ятали, — просопів Весемір. — Довбешки капустяні! Налий і мені, Ескелю.

Довго мовчали, прислухаючись до виття завірюхи.

— Треба когось викликати, — сказав урешті Ескель. — Треба притягнути сюди якусь магічку. Те, що діється з цією дівчинкою, це ненормально.

— Це вже третій такий транс.

— Але вперше вона мовила чітко…

— Повторіть мені ще раз, що вона говорила, — наказав Весемір, одним махом хильнувши стакан. — Слово в слово.

— Слово в слово не вдасться, — сказав Ґеральт, вдивляючись у полум’я. — Але сенс, якщо вже є сенс у вишуковуванні в тому сенсу, був таким: я та Коен помремо. Зуби стануть нашою погибеллю. Обох нас уб’ють зуби. Його два. Мене — три.

— Досить правдоподібно, — прихнув Ламберт, — що ми будемо загризені. Кожного з нас у будь-яку мить можуть погубити зуби. Але вас двох, якщо вже те віщування є насправді віщим, прикінчать якісь винятково щербаті монстри.

— Або гнилісна гангрена від зіпсутих зубів, — кивнув Ескель начебто серйозно. — От тільки в нас зуби не псуються.

— А я, — сказав Весемір, — не став би кепкувати з тої справи.

Відьмаки мовчали.

Вихор вив і свистів у мурах Каер Морену.

* * *

Розчухраний молодик, наче переляканий тим, що зробив, відпустив держак. Відьмак, сам того не бажаючи, крикнув від болю, зігнувся, увіткнуті в його черево тризубчаті вили переважили його, а коли він упав на коліна, самі вислизнули з тіла, упали на бруківку. Кров полилася з шумом і плюскотом, гідним водоспаду.

Ґеральт хотів підвестися з колін. Замість того перекинувся набік.

Звуки, що його оточували, стали переливчастими, із відлунням, чув він їх так, наче з головою занурився під воду. Бачив теж невиразно, у зміненій перспективі та в абсолютно фальшивій геометрії.

Але бачив, як натовп розбігається. Бачив, як чухрає від підмоги. Від Золтана і Ярпена із сокирами, Вірсінга з тесаком для м’яса й Любистка, озброєного мітлою.

«Стійте, — хотів він крикнути. — Куди ви? Досить і того, що я завжди сцю проти вітру».

Але не міг крикнути. Голос удавився хвилею крові.

* * *

Минав полудень, коли чародійки дісталися до Рівії, коли внизу, з перспективи шляху, дзеркально блиснули води озера Лох Ескалотт, червоні дахівки замку та дахи міста.

— Ну, ми доїхали, — ствердила факт Йеннефер. — Рівія! Ха, як дивно сплітається доля.

Цірі, уже якийсь час дуже збуджена, змусила Кельпі танцювати та дріботіти копитами. Трісс Мерігольд непомітно зітхнула. Чи то вважала, що було воно непомітно.

— Але ж, — Йеннефер глянула на неї скоса. — Які ж то дивні звуки здіймають твої дівочі груди, Трісс. Цірі, їдь наперед, перевір, чи тебе там немає.

Трісс відвернулася, вирішивши не провокувати та не давати приводу. Не розраховувала, що вдасться. Уже тривалий час відчувала в Йеннефер злість та агресію, що лише збільшувалися мірою того, як вони наближалися до Рівії.

— Ти, Трісс, — повторила ядуче Йеннефер, — не зарум’янюйся, не зітхай, не пускай слину й не крути дупкою в сідлі. Вважаєш, чому я піддалася на твоє прохання й погодилася, аби ти поїхала з нами? Для твоєї млосно розкішної зустрічі з колишнім коханцем? Цірі, я просила тебе поїхати трохи вперед! Дай нам порозмовляти!

— Це монолог, не розмова, — гордовито промовила Цірі, але під грізним фіалковим поглядом відразу капітулювала, свиснула Кельпі й погнала галопом по гостинцю.

— Ти не їдеш на зустріч із коханцем, Трісс, — продовжила Йеннефер. — Я не настільки шляхетна й не настільки дурна, аби надавати тобі можливість, а йому — спокусу. Тільки один-єдиний раз сьогодні, пізніше я подбаю про те, аби обоє ви не мали ані спокус, ані можливості. Але сьогодні я не відмовлю собі в солодкій та збоченій приємності. Він знає про роль, яку ти зіграла. Подякує тобі за те своїм славетним поглядом. А я стану дивитися на тремтіння твоїх губ та рук, стану слухати твої незграбні вибачення й виправдання. І знаєш що, Трісс? Я млітиму від насолоди.

— Я знала, — буркнула Трісс, — що ти мені не пробачиш, що станеш мститися. Я погоджуюся на це, бо й справді провинилася. Але одне я мушу тобі сказати, Йеннефер. Не дуже розраховуй на те мління. Він уміє пробачати.

— За те, що зроблено йому — так, — примружила очі Йеннефер. — Але він ніколи не вибачить того, що зроблено Цірі. І мені.

— Може, — Трісс невпевнено ковтнула слину. — Може, і не вибачить. Особливо якщо ти про те подбаєш. Але напевне не буде презирства. До того він не принизиться.

Йеннефер хльоснула коня нагайкою. Кінь заіржав, стрибнув, затанцював так різко, що чародійка хитнулася в сідлі.

— Досить цієї дискусії! — ревнула вона. — Більше покори, ти, нахабна шантрапо! Це мій чоловік і тільки мій! Розумієш? Ти маєш припинити про нього говорити, маєш припинити про нього думати, маєш припинити захоплюватися його шляхетним характером… Від зараз, відразу! Ох, маю бажання вхопити тебе за руді кучері…

— Тільки спробуй! — крикнула Трісс. — Тільки спробуй, мавпо, і я очі тобі видряпаю! Я…

Вони замовкли, побачивши, як гонить до них Цірі: стрімголов, у хмарі куряви. І відразу зрозуміли, що щось не так. Відразу побачили, що саме. Раніше, ніж Цірі до них доїхала.

Над стріхами близького