Читати книгу - "Титан, Теодор Драйзер"

конфіскацією, конфіскацією багатства небагатьох на користь більшості. Понад усе він боявся, як би зростаюче хвилювання не вилилося у відкриту класову боротьбу, в якій вкладники зазвичай розбігаються і люди ховають гроші в панчохи. Він одразу ж став згортати вітрила, здобуваючи тільки найнадійніші папери, а не такі надійні почав поволі збувати з рук.

Але для своїх поточних потреб Френкові доводилося часом позичати достатньо значні суми, і незабаром він помітив, що банки, пов’язані з його супротивниками в Чикаґо й інших містах, погоджувалися видавати позики під заставу його акцій лише за неодмінної умови погашення їх на першу вимогу. Ковпервуд йшов на це, хоча і підозрював, що справа тут не чиста. Мабуть, Генд, Шрайхарт, Арніл і Меррил мають намір у скрутну годину вимагати повернення всіх позик і таким чином загнати його в глухий кут.

— Здається, я допетрав, чого домагається ця зграя, — сказав він якось Едісону. — Тільки вони не на того напали, мене не так легко захопити зненацька.

Френк не помилився в своїх підозрах. Ще на самому початку агітації за вільну чеканку срібла, задовго до того, як вибухнула гроза, Шрайхарт, Генд і Меррил, стежачи за кожним кроком Ковпервуда через своїх агентів і маклерів, встановили, що той позичає де тільки можна — в Нью-Йорку, Лондоні, у декотрих чиказьких банкірів.

— Мені здається, — сказав якось Шрайхарт своєму другові Арнілу, — що наш приятель у боргах, як у шовках. Він знахабнів. Це його будівництво надземних доріг поглинуло забагато капіталу. Восени будуть нові вибори, і він знає, що ми будемо боротися запекло. На електрифікацію старих ліній йому знову ж таки будуть потрібні гроші. Якби тільки дізнатися, як у нього йдуть справи, кому і скільки він заборгував, можна було б, мабуть, щось із цим зробити.

— Він безсумнівно заплутався, — погодився Арніл. — Історія з карбуванням срібла вже позначається на біржі — папери йдуть зі скрипом, а гроші залишаються в ціні. Вважаю, що наші тутешні банки мають давати йому за онкольними позиками скільки він забажає. А коли прийде час, ми припремо його до стіни. Добре б роздобути ще десь його векселі.

Пан Арніл промовив це без тіні роздратування чи сарказму. У важку хвилину, яка, можливо, вже не за горами, Ковпервудові пообіцяють порятунок, і його «врятують», за умови, що він назавжди покине Чикаґо. А вони, в невсипущій турботі про рідне місто і добре ім’я можновладців, відберуть його власність і почнуть керувати нею на власний розсуд.

На своє нещастя, в той самий час панове Генд, Шрайхарт і Арніл самі опинилися втягнутими в одну невелику спекуляцію, для якої результати агітації за чеканку срібла могли виявитися фатальними. Справа стосувалася такого буденного предмета, як сірники, виробництво яких, як і виробництво багатьох інших предметів першої необхідності, було трестоване та приносило величезні прибутки. Акції «Американського сірника» вже котирувалися на всіх біржах, і їхній курс — сто двадцять доларів — тримався стійко.

Геніальна ідея об’єднати всі сірникові фірми в одну всеамериканську сірникову монополію зародилася в мізках двох приятелів, власників банкірсько-маклерської контори, панів Гелла і Стекпола. Пан Фінеас Гелл, немічний, схожий на тхора і дуже розважливий чоловічок, з рідкою жменькою пісочно-сірого волосся і завжди прищуленим правим оком — одна повіка в нього була частково паралізована — мав дещо незвичний, часом навіть зловісний вигляд.

Його компаньйон, пан Беноні Стекпол, в минулому візник в Арканзасі, а потім лихвар, чоловік величезного зросту, огрядний, хитрий і відважний, вирізнявся незвичайною силою волі та діловитістю. Не такий далекоглядний, як Арніл, Генд і Меррил, він з усім тим був достатньо спритний і винахідливий. У погоні за багатством він пустився берега вже в поважному віці і тепер зі шкіри геть пнувся, щоб здійснити план, який розробив за допомогою Гелла. Натхненні думкою про майбутнє багатство, вони заволоділи контрольним пакетом акцій в одній сірниковій компанії, що дозволило їм вступити в перемовини з власниками інших фірм. Патенти та таємниці виробництва, що становлять власність окремих компаній, переходили в їхні руки, розширювалися виробництво та збут.

Але для здійснення свого задуму Стекполу та Геллу були потрібні кошти незрівнянно більші, ніж ті, які вони мали. Обидва були уродженцями західних штатів і тому перш за все стали шукати підтримки у західного капіталу. Вони звернулися до Генда, Шрайхарта, Арніла та Меррила, і значні пакети акцій за цінами набагато нижчими за номінал перейшли в руки цих панів. За допомогою отриманих таким шляхом коштів об’єднання сірникових підприємств просувалося доволі успішно. Патенти скуповувалися і тут, і там. «Американському сірнику» належало в недалекому майбутньому заполонити Європу, а там, можливо, підпорядкувати собі і світовий ринок. Тим часом високим покровителям Гелла та Стекпола, кожному окремо й обидвом разом, спало на думку підняти курс акцій, придбаних ними по сорок п’ять доларів за кожну. Тепер ці папери торгувалися на біржі від ста двадцяти до трьохсот доларів. Якщо мрії про монополію збудуться, таке підвищення буде цілком виправдане. А якщо у них і виявиться деякий надлишок акцій сірникового тресту, позиції якого здавалися тоді міцними, а плани на майбутнє — блискучими, то це їм ніяк не зашкодить. І ось вони нишком стали скуповувати «Американський сірник», сподіваючись незабаром нажити достатньо грошей на підвищенні курсу.

Однак така гра ніколи не залишається таємницею для інших фінансистів. Дехто з впливових біржовиків скоро відчув, що очікується різке підвищення акцій «Американського сірника». Ковпервуд дізнався про це від Едісона, добре обізнаного про всі біржові чутки та плітки, й обидва вони купили акцій на солідну суму, але з таким розрахунком, аби в будь-який момент без труднощів продати їх і навіть дещо на цьому заробити. У наступні вісім місяців акції «Американського сірника» повільно та неухильно підвищувалися в ціні, досягли значного числа в двісті доларів і далі лізли вгору. Коли курс зупинився на двісті двадцяти, Едісон і Ковпервуд продали свої папери, заробивши на цій операції близько мільйона.

Тим часом на горизонті збиралася давно очікувана гроза. Спочатку це була крихітна хмаринка, що до кінця тисяча вісімсот дев’яносто п’ятого року перетворилася на грізну хмару, а до весни дев’яносто шостого це хмаровиння зловісною пеленою затулило півнеба, готове ось-ось вибухнути бурею. Після того як у липні на посаду президента Сполучених Штатів висунули кандидатуру «апостола вільного карбування срібла», консервативні елементи та фінансові кола охопив страх. Те, що Френк завбачливо зробив більше року назад, інші, менш далекоглядні підприємці, від