Читати книгу - "48 законів влади"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
490 р. до н. е. Арістід, один із видатних генералів в історії Греції, допоміг подолати персів у Марафонській битві. Поза військовими справами він працював суддею, і за чесність його нарекли Справедливим. Але з роками ставлення афінців до нього стало неприязним. Він дуже демонстрував свою справедливість, аби, як вони гадали, приховати зверхність і зневагу до простих людей. Обридла його всюдисутність в афінській політиці. Громадяни втомилися чути його прізвисько Справедливий. Вони боялися, що людина з його вдачею — критик, зверхній — різко розділить громаду. І тому 482 р. до н. е., попри величезні заслуги Арістіда у війні з персами, вони назбирали достатню кількість голосів і відправили його у вигнання.
ЗАВОЮВАННЯ ПЕРУ
Боротьба дуже загострилася навколо паланкіна [імператора інків Атауальпи]. Вона дедалі розпалювалася, і, врешті, після знищення кількох лояльних вельмож, правителя скинули; падаючи, він був би розбився, якби Пісарро і кілька його кабальєро не підхопили його на руки. Нещасного правителя під посиленою вартою відвели до сусідньої будівлі, де його утримували як бранця.
Тепер усі спроби опору припинилися. Звістка про долю Атауальпи швидко рознеслася по місту і по всій країні. Зникли чари, що об’єднували перуанців. Тепер кожен дбав лише про власну безпеку. Навіть воїни інків, що таборували на сусідніх полях, відчули небезпеку і, зрозумівши, що на них чекає, дременули на всі чотири боки, бо переслідники в тріумфальному запалі не знали жалю. Нарешті ніч, милосердніша за людей, вкрила своєю киреєю втікачів, а розпорошене військо Пісарро знову зібралося на поклик сурми на закривавленому майдані в Кахамарці…
Атауальпу пошановували більше, ніж просто людину. Він не просто очолював державу — на ньому замикалися всі інститути, він був наріжним каменем структури, яка має розвалитися під власною вагою, якщо вийняти цей камінь. Так і сталося після страти Атауальпи. Після його смерті не тільки трон залишився незайнятим і без претендента, але й було оголошено перуанцям, що берло влади перейшло до руки сильнішої, ніж була в інків, і що династія Дітей Сонця назавжди пішла в небуття…
Вільям Г. Прескот, «Завоювання Перу», 1847 р.
Після вигнання Арістіда очільником міста став славетний генерал Фемістокл. Але численні нагороди й перемоги запаморочили йому голову, і він теж став зухвалим і зверхнім, постійно нагадував афінцям про своїх бойові тріумфи, про споруджені храми, про відвернені ним небезпеки. Він ніби хотів сказати, що без нього місто пропаде. І ось 472 р. до н. е. ім’я Фемістокла з’явилося на остраконах, і місто позбулося його отруйної присутності.
Найбільшою політичною фігурою в Афінах V ст. до н. е. був, без сумніву, Перикл. Хоча і йому кілька разів загрожував остракізм, він уникнув цієї долі, підтримуючи тісні зв’язки з народом. Можливо, так у дитинстві його навчив улюблений наставник, незрівнянний Дамон, який перевершував усіх жителів Афін розумом, хистом до музики і красномовством. Саме Дамон навчив Перикла мистецтву правити. Але й він зазнав остракізму через свою зарозумілість і образливе ставлення до простих людей, що їх обурювало.
Наприкінці того ж сторіччя жив чоловік на ім’я Гіпербол. Більшість сучасників описувала його як міського лайдака: йому було байдуже, що про нього думають, а сам міг шпетити кого хотів. Одних це розважало, але більшість він дратував. 417 р. до н. е. Гіпербол побачив нагоду налаштувати містян проти двох провідних політичних діячів того часу — Алківіада і Нікія. Він гадав, що один із двох буде підданий остракізму, і тоді він сам займе його місце. Здавалося, що кампанія йому вдасться: афінцям не подобався яскравий і безтурботний спосіб життя Алківіада, а заможність і пихатість Нікія викликали підозру. Одного з них цілком могли піддати остракізму. Хоча Алківіад і Нікій і ворогували між собою, вони об’єднали спільні ресурси, і їм удалося переспрямувати остракізм на Гіпербола. Вони наполягали, що тільки вигнання звільнить їх від цього неподобства.
Попередні жертви остракізму були грізні і владні люди. А Гіпербол був ницим блазнем, і афінці зрозуміли, що з його вигнанням остракізм виродився. І тому, задля збереження миру в Афінах, вони припинили цю практику принаймні на сторіччя.
Тлумачення
У давніх афінців були соціальні інстинкти, не відомі нашим сучасникам. Справжні громадяни, афінці відчували небезпеку від асоціальної поведінки й бачили, як така поведінка маскується: ставлення «святіший за тебе», що мовчки намагається накинути іншим свої стандарти; надмірна амбіція коштом громадського блага; демонстрація своєї вищості; тихе інтриганство; украй виклична поведінка. Деякі з цих типів поведінки роз’їдають згуртованість містян, що веде до створення протиборчих фракцій і сіє розбрат, інші підривають дух демократії, змушуючи простих громадян відчувати свою нижчість і заздрити. Афінці не робили спроб перевиховати людей, які поводяться подібним чином, виокремити їх у якусь групу або жорстоко покарати, що лишень створить інші проблеми. Розв’язання було швидке і ефективне: їх треба позбуватися.
У кожній групі проблему можна простежити до одного джерела — до нещасливої, постійно невдоволеної людини, яка повсякчас збуджує інакодумство і заражає суспільство своїм невдоволенням. Ви й не схаменетеся, як воно вас опанує. Дійте, доки є змога розплутати вузол неприємностей і зрозуміти, як усе почалося. По-перше, знайдіть підбурювача за його всюдисутністю або жалібництвом. Як побачите його, не намагайтеся погамувати, бо це тільки зашкодить справі. Не нападайте на нього ні безпосередньо, ні опосередковано, бо в таких людей повно отрути, і, щоб знищити вас, вони працюватимуть підпільно. Зробіть, як робили афінці: відправте у вигнання, поки не пізно. Відокремте їх від групи, перш ніж вони спричинять колотнечу. Не давайте їм часу розтривожити людей і посіяти незгоду, позбавте їх можливості розвернутися. Нехай ліпше постраждає одна людина, щоб інші жили спокійно.
Коли дерево падає — мавпи розбігаються.
Китайське прислів’я
Дотримання закону 2
ВОВКИ ТА ВІВЦІ
Вовкам сподобалася череда,
Та от біда:
Усі ходи і шпарки
Там стерегли вівчарки.
Тоді підступні сіроманці
Шлють до овець послів уранці,
А ті і кажуть, нібито до речі:
«Ми хочемо уникнуть ворожнечі.
Ви всіх призвідців чвар — вівчарок —
Нам віддасте, й довіку в нас не буде сварок».
Поміркували вівці так і так,
Та й віддали вовкам собак.
Це справжній був вовкам ралець:
Вони гуртом порізали овець.
Так і краї, що жертвують вождів в недобру днину,
Трапляють у полон, чекаючи загину.
Байки, Езоп, VI ст. н. е.
1296 року кардинали католицької
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «48 законів влади», після закриття браузера.