Читати книгу - "Зраджений коханням, Шенна Кахрет "

Дві години тому я могла б спокійно спати у своїй кімнаті, якби не пропозиція Лестерна.

Вийняв гірлянду з ящика, я простягла її хлопцю. Він усміхався мені весь вечір, і зараз це не було винятком.

Прикрашаючи ялинку, ми готувалися до Нового року. Свято має відбутися через два дні. Саме до цього часу в мене вже має бути готовий план щодо Росса.

Я почала подавати Акості новорічні іграшки. Він із легкістю їх вішав на гілки дерева. Хлопець міг навіть дістати до верху без стільця чи драбини.

—Чому ти знову поводишся дивно? - запитала я.

—Ніколи не бачила, щоб люди посміхалися?

Лестерн простяг руку, я вручила йому срібну мішуру.

—У твоєму виконанні це більш ніж дивно, страшно та зловісно.

—Тоді готуйся до нічних кошмарів. Я відвідаю твої сни.

Закотивши очі, я простягла Лестерну новорічну іграшку.

—Я ж досі тобі снюсь, чи не так? - захотів переконатися в моїх давніх словах хлопець.

—На щастя чи жаль, я нічого не пам'ятаю, коли прокидаюся.

—Брехунка, - жартівливо процідив Лестерн.

Я знизала плечима, простягаючи ще одну мішуру.

Ялинка в кімнаті Акости була майже під саму стелю. Лестерн хотів створити новорічний настрій не скільки собі, скільки мені. Росс, ймовірно, найняв би людей для цієї легкої роботи або взагалі відмовився б від новорічної рослини. Навіщо витрачати гроші даремно?

—Про що я ще брехала? За один обман на мені ще не повинно стояти тавро брехухи, - зауважила я.

Лестерн хмикнув:

—Мені на пальцях перерахувати чи список скласти?

—Бажано сказати вголос.

—Ти така нудна, - повільно простяг хлопець.

Я цокнула язиком.

—Ніби ти кращий.

—Я хоча б усміхаюся, а не ходжу вічно з незадоволеною пикою.

—Хей!

Я вдарила Лестерна в плече. Хлопець засміявся.

—Це було слабко, - заявив Акоста.

—А я і не хотіла тебе сильно бити.

—Ще одна брехня.

—Ти детектор брехні чи що? Не засуджуй невинну людину.

—Прям не така вже безневинна душа в тебе, - перекривляв мене Лестерн. —А хто бреше Россу?

Я опустила погляд, перебираючи пальцями мішуру. По спині пробіг холодок. У горлі утворилася клубок. Живіт стягнув тугий вузол, а серце стислося.

—Вибач, - видав Лестерн. —Мені не слід було цього говорити.

Я мовчки простягла хлопцю ще одну новорічну прикрасу.

Моя голова все ще відгукувалася болем від думок. Кожну вільну хвилину я думала про те, як врятувати Лестерна від самої себе і своїх вчинків. Мені нічого не варто було зникнути з його життя та життя оточуючих, але він просив... Умовляв не залишати його. Як я можу кинути дорогу мені людину? Серце розривалося на шматочки.

—Все гаразд, - сказала я, шумно видихнувши.

Натягнута усмішка торкнулася моїх губ, і рука простягла червону мішуру.

Лестерн забрав прикрасу, кинув її на своє ліжко та притулив мене до себе. Я обійняла хлопця у відповідь.

—Я правда не подумав, вибач.

Після вчорашньої прогулянки ми за весь день не сказали одне одному ні слова про Росса. Я не хотіла обговорювати ні його, ні свої думки. Лестерн не хотів тиснути на мене, час і так закінчувався.

—Я не хочу бійки, - сказала зовсім тихо я.

—Її не буде. Ми просто поговоримо.

—Я тобі не вірю.

—Ну, я ж не брехунка, як ти.

Лестерн хмикнув. Я трохи посміхнулася.

—Ти потім поплатишся за ці слова.

—Коли? Сьогодні вночі?

Лестерн почав повільно розгойдуватися, ніби довкола нас грала повільна музика. Я підхопила його рухи.

—Моє коліно ще не зцілилося, пам'ятаєш?

—Хіба для щастя потрібна лише близькість?

Вологі губи хлопця торкнулися моєї шиї. Я рвучко задихала. До вух припливла кров.

—Ти такий... огидний, - зізналася я. —Всюди зможеш викрутитися.

—Таке моє покликання.

—Бути вискочкою?

Лестерн ущипнув мене за бік, і я скрикнула з реготом. Хлопець звалився на ліжко, все ще обіймаючи мене.

—І знову брехня, - тихо сказав Акоста. —Коли ти навчишся не брехати?

—Ти дуже близько приймаєш все до серця, - відповіла я, закочуючи очі. —Близькосердечний.

Лестерн скривився:

—Звучить жалюгідно.

—Не завжди доброта - це жалюгідно. Іноді це навіть приносить щастя.

—Іноді, - повторив хлопець, наче дегустував слово. —Занадто рідко.

—Ти просто робив мало добра, тому й чіпляєшся.

—Тепер я більш ніж впевнений, що в тебе погана думка про мене.

Я розреготалася, але поцілувала хлопця у підборіддя.

—А не навпаки?

Погляд Лестерна був прикутий до мене.

—Зовсім ні. Я навіть про тебе і слова поганого не сказав.

—Ну так, бреши далі, - пробубнила я, вибираючись з обіймів Акости.

Розблокував телефон хлопця, який лежав на столі, я сумно посміхнулася, оголосивши:

—Не турбуйся, кінець твого дня не буде зіпсований.

Лестерн незрозуміло зігнув брову.

—Мені час йти, - пояснила я.

—Куди? Ми навіть не закінчили наряджати ялинку.

—У нас є час завтра.

Я вирішила розпустити волосся. Кінський хвіст зовсім зіпсувався, а переробляти не було бажання.

Сівши на ліжко, я погладила щоку хлопця. Він задоволено заплющив очі.

—Обіцяю, завтра ми закінчимо прикрашати і проведемо більше часу разом.

Це була брехня. Про це знала я, про це знав Лестерн. Не буде завтра прикраси дерева і спільного проведення часу. Росс може все зіпсувати, та й кликав мене до себе Акоста не заради підготовки до передодня Нового року. Він сумував за мною. Це був простий, але добре спланований прийом.

—Залишайся в мене, - запропонував Лестерн. —Якщо що, сховаєшся під ліжком.

Я тепло посміхнулася. Хлопець продовжив:

—Елсі до мене не прийде. Вона поїхала, тож ховатися, в принципі, не буде від кого.

—Мій чоловік мені цього не пробачить, - сумно сказала я, встаючи на ноги. —Час прощатися, Акосто.