Читати книгу - "Між орлами і півмісяцем"

озброєний, і окоштований ніби приватно, таємно від царя, Шереметьком і Трубецьким. Було і іншого морочного досить. Сварилися, наприклад, розбивши глека дружби і родинності, стикаючись і чублячись, козаки і сотники, нацьковані воєводичами, прибічниками Василя Золотаренка і Якима Сомка за право своїх полковників на гетьманство. А в поспольстві та козацтві ширилася, як мерзотна чума, безпутна байдужість до того, гендлярство, прихована зневага до свого, а найпаче до рідної моралі та лицарства, захланна жадоба до наживи і маєстату, що, як водокрутні вирви, всмоктувала в свою пащеку і загал людності...

Було над чим Сіркові морочитися з надходом весни. А вона того року була особливою. І в казці такої не зустрінеш! Спершу вибухала на кригах дніпрових, дзюрчала, плескалася, ревла і буяла повенями, топлячи на своїх шляхах гати і перегати, греблі і застуми, насипи і береги, потім, угамувавшись, траво- та садоцвітами оковдрила все на землі, спершу ледь зеленаво, а пізніше — рутяно, і землю від сонця сховала в зела, опоївши їх дощами і росами та оп'янивши духмянами вітрів-леготів... Не часто-густо приходять такі весни розбуянні!..

Ріллив царини і засівав та засаджував усякий, хто міг та мав чим, лопатами-заступами чи мотичками-сапами длубав і довбав її, вкидав останнє, відриваючи від рота дітвори. А козаки всіх полків у Гетьманщині знову готувалися у походи і бої: хто на боці гетьмана, а хто на боці його противників.

Мотався і снував ткацьким човником у Москву та назад, у Полтаву, Іван Безпалий, домагаючись визнання як наказного гетьмана. Йому вслід снував у Варшаву Павло Тетеря — то із Брацлава, то з Білої Церкви, то із Умані чи Пальника. А в Чигирині поки що був повноправним володарем Виговський, і хоч уже був зацькований і нацькований, та не зважав на те і ладнав дружбу із ханом Мухамедом-Гіреєм та іншими високими дворами, зразу зрозумівши, що найбільше він немилий боярам, воєводам та цареві.

Гостили тоді біля замку виводки і зграї чужодвірців і часом у підзамчому шинку чи у гостиному дворі вирішували і його долю, дарма що часом утримувалися його ж коштом. Свеї, ляхи, ординці, волохи, молдавани, турчини, трансільванці, генуезці, московити і ще бозна-хто добами не виходили із шинків, нацьковуючи, вивідуючи і пізнаючи і один другого, і Виговського та його прибічників чи можливих противників. І всі з пахолками, джурами, прислугою. Терлися тут і слобожани-вербовщики, і лихварі-гендлярі, і донці та яїцькі козаки, зважуючи на шальках, чим сильні і слабі для них наказний гетьман і вся Гетьманщина...

А в Січі, на подив Сіркові, по похорону Конограя-Чорноморця бешкетувала, колобродила, двоїлася, розколювалася сірома, а найпаче підсусідки, що плавом пливли із зимівників, хуторів і сіл. І Лютай, і Гомон, і обидва брати Барабаші, навіть курінні: Брюх, Суховій, Іваненко-Величко, Щербина, Курило, Шкура, Ждан, Васютенко, Мартинович, Шолох гризлися між собою, обстоюючи хто Виговського, Безпалого, хана, круля, царя, хто султана і навіть свеїв. Гризлися як неприкаяні, підбурювали один одного, направляли навіть курінь на курінь, звичайно ронячи при тому престижі й опінії козацькі... Сірко не встрявав у суперечки. Відбувши дев'ятини та передавши спадок покійника січовій гамзі-скарбниці, виїхав у Капулівку, щоб справити сороковини вже там і щось вирішити для себе, порадившись із батьком.

Їхав і в розгубі від ворохобства, і в смуті за побратимом, і в клопотах за синів, і в печалі від бажань сіроми поєднати долю Гетьманщини із турчином. А в Капулівці його ждала радість рідкісна і неймовірна, бо розшукав-таки кобзар Назар, посланий Сірком ще із Вінниці із чересом, його звідного брата-полоненника Нестора. Викупив та привів ледь живого аж у Капулівку. Дмитро, Ївга та Домна, плачучи за Максимом і Настунею, мов ожили з його появою...

І не встиг бранець-пришелець відійти вдома, набратися сили, від'їстися та включитися в суперечки між сходцями, щось вирішити про сестру Настуню, не встиг до пуття розповісти всім про каторгу в бунтарських і санджацьких каменоломнях спахії і мурзи Кучук-бея, якому Нестор був проданий, про купівлю ним перепустки та втечі в байрамні дні, як Гнат Турлюн і Лавро Гук із двома своїми вірними козаками привезли, викравши аж із Мерефи, зв'язаного Сіркового шуряка, міського сотника Данька Гунду.

Ішли поселяни дивитися на людопродавця — дорослі й літні, навіть діти. Довелося Сіркові, розпитавши про Настку та звівши запроданця зі Стохатою, передати його сільському війтові Захарові Мазуру, судді Ригору Квачеві та охороні і лавникам для дознань і вспольного суду...

Досі на чималому, густо заселеному обширі Великого Лугу не було ями-темниці, а ось тепер її спішно, всім миром копали і капулівчани, і пришельці із сусідніх сіл та хуторів — надійну, глибоку, простору, куди й спустили душепродавця до суду...

Неприємна морока із продайдушею у сільському тминному уряді відбулася незабарливо, хутко. Данько Гунда перед дознавачами не відпирався, а підведений до столу суддів і лавників-радців, вклонившись низько і їм, і навкільному тлуму, розповів ще раз прилюдно, як те христопродавство відбулося.

— Милостиві панове! — виголосив із хрипом.— Тато мої були козаком і лицарем,— зашморгував він носом сльози,— але рано нас покинули, у Бозі почивши, то ріс я при матері, жадібній до наживи, при батярах і коноводах,— завмер майдан перед капулівською церквою.— Скажу для відома сполеченства, як останнє слово, же вольно вам за такий тяжкий мій гріх і смертельно мене удекретувати, бо-м, пан Біг мені свідок, ні в один день не позбувався я свого гріха, а карався навіть у сні. Тепер, перед милостями вашими стоячи, так говорю вам: хоч у нас злигоднів і не було, та матінка, хай їм простить пан Біг, все гризлися і гризли мене, що люди жиють ліпше за нас і що я маю думати про те та старати до нажитку. І треба було статися такому трапунку, що підмовив мене, опоївши в Чигирині, на теє злодійство, давши мені двадцять злотих динарів завдатку, служка Сефер-Казі-візира стати у поміч Нечах-мурзі за двісті динарів у викраденні худоби-товару для поповнення його черед,— дивився злочинець в землю, примовкнувши.

— При капулівській худобі і гов'ядах якраз тоді, на