Читати книгу - "Школа непотрібних дітей, Світлана Бонд"

– У кожного свої методи досягнення цілей, – вона пройшлася вчительською і втупилася у вікно, повернувши голову. – Увагу їхню відвернути треба було. У мене ж немає доступу до лабораторії, а він мені дуже потрібен. Максим відмовився мені допомагати, іншого варіанта немає.

Віра насупила брови, її лють повільно перетворювалася на здивування.

– Я не знала, що вони досі тебе контролюють.

– Контролюють. Вони не збираються мене лікувати, але й відпустити не можуть. Для них я вдалий експеримент. Їм потрібно знати, скільки ще я протягну, – говорила розслаблено, немов погоду обговорює. – Можеш собі уявити, що таке спати раз на тиждень? Відсутність сну не дозволить встигати більше. Мозок закипить і вибухне, – вона зробила пальці пістолетом і приставила до скроні. – Бах!

Віра сіпнулася.

– Чому ми це обговорюємо?

Як би вона не намагалася виглядати байдужою, повністю з роллю впоратися не змогла. Шкода стало Аліну, адже перебуваючи під контролем лабораторії Менгеле, вона автоматично стала ні на що не здатною. Можливо, працювала на нього з примусу. Наобіцяли життя і свободу, а вона повірила.

– Я хочу вам допомогти, – сказала Аліна.

– Та годі! – Віра підійшла ближче. Опустила голову, щоб бачити очі співрозмовниці, яка була трохи нижче. – А сенс?

– Я хочу позбутися чипа. Сама я це зробити не зможу – у мене погане згортання крові, боюся, не витримаю. А якби це зробив хтось... Не питатиму, хто допоміг вам, просто нехай ця людина дістане препарат і для мене.

– Я подумаю.

– І не заперечуй, що ми можемо бути корисні одне одному.