Читати книгу - "Школа непотрібних дітей, Світлана Бонд"

Його бентежило питання: чому один із людей Менгеле допомагав людині, яка, по суті, їм ніхто? Чому Менгеле прикрив собою Поліну? Не з великої дружби Олег допомагав батькові, і тепер Данило це розумів. Мабуть, цим людям ніяк не можна було упустити їхню родину. Може, всю родину, а може, когось одного.

– А в якій школі мама вчилася? – це запитання Данило поставив уперше і навіть подумати не міг, що всі відповіді ховаються в ньому.

– У п'ятій.

85

Спілкуватися в учительській виявилося найбезпечніше, тому Віра і Максим не спромоглися спуститися в кабінет. Тут ні душі, а водночас можна перевіряти зошити.

Дійшли чутки, що завал відкопали, а по той бік руйнувань знайшли Микиту й Оксану, які дивом вижили. Слідом розлетілася новина про смерть їхнього вчителя англійської, і тепер Менгеле шукає нову людину на цю посаду. Але головне питання залишалося не розкритим: хто підірвав підземелля?

Їхню тиху бесіду перервала Аліна Вікторівна. Втомленою ходою підійшла до шафи й почала щось вишукувати. Її волосся зібране у хвостик, демонструвало яскраво виражені вилиці, а чорне плаття, здавалося, було для неї завеликим. Максим пам'ятав її іншою: більш живою і щасливою, а зараз з неї немов викачали все життя. Вплив діяльності Менгеле завжди давав про себе знати, ось і тут почався незворотний процес.

Аліна дістала стопку зошитів і сіла за стіл. Занурилася в роботу, думаючи зовсім не про це.

При ній ніхто говорити не стане, а з нею – інша річ.

– Що це у вас, Аліно Вікторівно, сигналізація під землею зі збоями працює? – запитав Максим, спершись підборіддям об кулак. – Ви б попередили своїх людей, що вона працювати заважає.

– Не заважає, – вона постукувала ручкою по зошиту. – Якщо ви не зрозуміли, все було так і задумано. Наказ боса: дочекатися, поки ви зробите всю роботу, а потім прибрати вас. Він навіть усі системи безпеки відключив заради такої справи.

Максим схопився з-за столу.

– Чорт! Чорт! – він розчаровано потер волосся і пройшовся вчительською. – Ми майже... і тут сигналізація ця!

Він не хотів знати, що ще збирається сказати ця дівчина, бо був упевнений в одному: якби вони почали раніше, то можна було встигнути.

– Якби не сигналізація, вас знайшли б на місці завалу знесиленими й загнаними в пастку, – Аліна скрикнула, щоб її почули. – Розумієш, чим це могло закінчитися?

Він несподівано обернувся в її бік:

– Що ти взагалі можеш про це знати?

– Це я її ввімкнула.

Своїм поглядом вона давала зрозуміти, що впевнена в кожній дії й ні про що не шкодує. Але з різними цілями ставлення до ситуації теж різне і зараз він закипав від злості.

Максим не став продовжувати ці безглузді розмови, зібрав речі й пішов на урок. Начхати, що дзвінка не було, почекає. Краще зі школярами, ніж із нею в одній учительській. Надто суперечлива картина: на вигляд така маленька і добра, а на справді встигла порушити половину Конституції, викладаючи правознавство в школі.

Його відхід наштовхнув учительок на серйозні розмови.

– У чому сенс вмикати сигналізацію? – Віра відкинулася на спинку стільця і витягнула ноги під столом. Поправила картату сорочку і втупилася на колегу.

– Може, я попередити вас хотіла, – невизначено відповіла Аліна. – Чи думаєш, Менгеле вас по голівці погладить, коли побачить, що ви там робите? А він був там, май на увазі.

– Тебе хвилюють наші проблеми? В житті не повірю. Ти не на нашому боці, якщо не забула.

– Не забула. Просто знай, що у вас не було шансів. Прийми це і не лізь.

– Та я б із радістю, – Віра фальшиво посміхнулася. – Але у вас є дещо наше.

– А що ж ви раніше за вашим не прийшли?! Згадали через три дні, коли всі повернулися. Так може воно вам і не треба, інакше не тягнули б до останнього!

Віра не поспішала відповідати, адже не хотілося втягувати ворога у свої справи й казати, що донедавна в них не було доступу до підземелля. Це зайвий раз підставило б зрадника і всі гріхи списало б йому. Аліна, напевно, не замислювалася, що тут люди Павука були безсилі. І поки Ольга не вкрала ключ від запасного виходу, про який Менгеле не згадував, вони не могли потрапити в головне підземелля. Це можливо зробити тільки одному і тільки за відбитками пальців тих, кого занесли в систему. Тому на завдання зі звільнення Микити відправили Оксану. Одну. Але все пішло не за планом.

– А це не ваші турботи, Аліно Вікторівно, – протягнула Віра. – Продовжуйте служити нашому босові вірно і віддано, у вас це виходить найкраще.

– Я так і роблю, – вона скривилася в усмішці й продовжила думати вголос: – Сама того не підозрюючи, запобігла втечі Микити.

Віра застигла. Спочатку думала, що недочула, але ж ні.

– Га?

– Так, Віро, – Аліна піднялася. – Це я підірвала підземелля. Так треба. До вас нічого особистого.

– Так треба?! – Віра вскочила. Вчепитися в неї готова була, аби почути пояснення.