Читати книгу - "Ягня з левиним серцем, Шайна Даймонд"

Спершу – розгубилась, а потім – злякалась. 

Сьогодні в обід до Вас я йшла, а Ви… 

Я ж розпитати хотіла, бо не вірила і сподівалась!.. 

У Вас Дорі була і сказала – я випадково дізналась.

(Еленор відвела погляд, готова знову розплакатись, але вихованка торкнулася її руки і сказала спокійно, впевнено)

Лорейна

Тітонько, почуйте мене: я – ні слова! 

Ніхто не дізнається, я мовчати готова!..

Графиня Еленор

(Плачучи)

Лорі, дівчинко моя! Не прошу я тебе… зрозуміти, 

Але пробачити, бо не хотіла я кривдити!

(Графиня замовкла і відвела погляд: як?! Як дивитися вихованці в очі?! Еленор різко встала і підійшла до столика – раптом гнівно вихлюпнула залишки води зі склянки на картину… Процідила крізь зуби)

Графиня Еленор

Тебе довірили мені, дитя, 

А я… отруїла твоє життя!

(Тихо. Тріщали, згораючи, свічки і оплакували людські страждання гарячим воском. Тихо… тихо… І посеред цієї тиші раптом прогуркотіла гроза. Ані графиня, ані її юна вихованка, здавалося, навіть не здригнулися: таким незначним видався цей звук в порівнянні з криками їхніх душ… Вони обидві мовчки дивилися, як по картині стікають краплі води, змішуючи фарби. Стискались від болю серця, опускались руки. У графині – від почуття сорому і провини, у її вихованки – через втрачене щастя. Не стримуючи сліз, Лорейна першою кинулася до тітки, тихо заговорила)

Лорейна

Тітонько, я пробачила… пробачила Вам! 

Тепер лиш час і сили потрібні нам.

Графиня Еленор

Ні, дівчинко, нема мені прощення! 

Але одне ти маєш знати, мила: 

Не тільки зрада і брехня – моя провина, 

Я… гнівалась, бо ти була щаслива!.. 

Пробач мені, дитя, я так згрішила. 

І Домінік… Я злилася, бо він був щирий; 

Він першим попросив мене – спинитись, 

Бо… з тобою хотів залишитись. 

Я ж не змирилась і розсердилась на нього, 

Приходити до нас йому заборонила, але 

Тобі я не бажала злого, тому дозволила… 

(Графиня не договорила, бо Лорейна міцно обняла її і сказала)

Лорейна

Тітонько, годі! Хіба тепер це важливо? 

Велінням Неба – Ви носите під серцем дитину. 

Тому… зараз не час хвилюватись про мене, 

Все несподівано змінилось – вихід шукати треба. 

З бароном мені слід поговорити, бо… 

Так сталося: нам разом вже не бути! 

Лиш про одне я Вас прошу – сама маю, 

Зустрітись з ним і все йому відкрити. 

Не відмовляйте, це рішення моє… його не відмінити! 

Буде не легко, знаю – та іншого шляху немає.

Графиня Еленор

(Звільняється з обіймів дівчини, бере її за плечі)

Лорейно, ні! Ти не повинна… Є! 

Інший вихід – є! Мила, послухай мене: 

Я не дозволю! Ти любиш Домініка, 

Страждати через мою слабкість – 

Такої жертви я не гідна!.. Тому, 

Забудь усе, що ти дізналась і почула 

Й баронові нічого ми не скажемо. 

Все буде, Лорі, так, як і раніше: 

Разом Ви будете щасливі, 

Я ж – не втручатимуся більше!

Лорейна

(Звільнилася від рук графині різкіше, ніж хотіла)

Тітко! Хіба цього Ви мене вчили? 

Цю ілюзію життя – самі ми створили! 

В тому, що сильні почуття – не винні Ви, не винна я. 

У мене ж правда лиш одна: 

Ви – моя сім’я! Нещасні Ви – нещасна я.

Графиня Еленор

Ні, рідна, з бароном ми чужі вже.