Читати книгу - "Драматичні твори"

Так і у нас у трезвості ляпають; і Матюші теж ляпали. Матюша! Катай «Гуси»!

М и х а й л о. Ну, брат Іван, ти талант. Колись ти дражнив соловейка, а тепер сам, як соловейко, співаєш. І скажи на милость, де в тебе голос взявся?

Іван. Який там голос?

М и х а й л о. Талант, талант!

І в а н. То так здається: хата мала — і голос великий! Талант — це видумка. Нема кращих — ти будеш гарний. Я у салдатському театрі грав, так все офіцерство в один голос кричало: талант, талант! Само собою, що я краще грав від наших москаликів,- - ну і талант. І так все на світі.

М и х а її л о. Ні, знаєш, як там не говори, а талант зразу видко. Серед усіх чуєш... Теплота голоса... Якась... така... як би сказать?.. Іскра! Щиро раю тобі на сцену.

Іван. Боюся!

Макар. Здавна комедіянщик — і боїшся?

Тетяна. Вже коли Михайло каже, то він зна. Терешко. А зна, то він послухає мого Матюшу... Петро. І чого б я боявся?

Іван. Нема певності! А що, як сяду не в свої сани? А театр засмоктує чоловіка, і що саме гірше, що в цім ділі пишно буяє самопевність, нахабність, і чоловік теряє самокритику! Кому завгодно можна доказать, що він помиляється і погано робить свою роботу, актьорові ж і письменникові ніколи не докажеш, що вони не мають талану, а через те так багато поганеньких актьорів і письменників.

Терешко. Іменно! Свята правда: нікому нічого не докажеш! От у нас там, у трезвості, читав мій Матюша «Гуси», а Крутьків Оксент читав, дай бог пам’ять... Матюша, що Оксент читав?

Матюша. «Сиву кобилу».

Терешко. Еге, еге! «Сиву кобилу». Так одні кажуть, що Матюша краще, а другі, що Оксент. Я вже мало пе бився з старим Крутьком! Виходить, що хоч говори — пе докажеш! От ви самі почуєте, як Матюша читає. Матюша...

Іван. Отак і наші салдатики: ходить не уміють по сцені, а тільки через те смішно грають, що дуже погано; тим часом після двох-трьох разів і вони лічать себе артистами і маріють поступить в актьори! Це великий самообман, і Кожний чоловік легко йому піддається!

Михайло. Я ніяк не ждав почуть від тебе такі мислі. Хвала, хвала! Видко, що ти немало працював над собою, над самоосвітою. Після цього я з глибокою певностю скажу, що ти, Іван,— талант! Самий страх твій перед ділом, до якого ти, можна сказать, родився,— свідчить про твій талант. Іди на сцену! Благословляю! Повір мені, що ти талант...

Макар. Недарма ж з театру виводили і вигнали за театр з гімназії.

Терешко (хутко виводе Матюшу на середину, хапаючись, щоб хто не став на перешкоді). ІІу, Матюша, катай «Гуси», покажи себе! Слухайте!

Матюша (кланяється, як і перші рази). «Гуси».

Михайло (поправляє по-великоруськи). «Гусі».

Матюша. «Гуси»!

Предлинной хворостиной

Мужик гусей гнав в город продавать.

Мих;і 1Ї./К) поприішк* по-великоруськії.

Т е р е ш к о. Не перебивай-бо, слухай, він же так точнісінько каже, як і ти. Катай далі.

М а т ю ш а. Збився!

Те р е ш ко. От бач! Починай зразу. Не перебивай!

Матюша (чита «Гуси» до половини і вимовляє великоруські слова по-малоруськи, без фарсу, не підкреслюючи, а як можна натурально. На половині стає). Забув!

Терешко. Збили! Нічого, і так гарно. (Цілує Матюшу в голову.) Талан! Хіба я не бачу? А кругом заздрять і кажуть: Оксент краще! Ну, як тобі здається?

Михайло. Добре, тільки акцент...

Терешко. Оксент, Оксент! І ти: Оксент! Хто тобі казав? Та нехай Оксент тричі умиється, а проти Матюші не вийде!

Михайло. Я не чув Оксєнта...

Терешко. Так коли не чув, то й не говори, а то і ти Оксєнта приплів!

Іван, Петро, Демид тихо сміються.

Михайло (сміється). Та воно так... Крім того, дядьку, я вам ще скажу, що Матюшу рано пускать па сцену: це псує дітей.

Терешко. Отакої! Всі будуть славить своїх дітей, всі будуть у трезвості представлять, а мій Матюша повинен задніх пасти? Ні, брат, ми штурмом візьмемо! Всі представляють — і Матюша буде представлять! Він талант — сам писар казав!

Входе Карпо.

ЯВА VIII Ті ж і Карпо.

Михайло. Ну що?

Карпо. Достав!

Михайло (цілує його міцно). Спасибі! А коли поїзд одходить на Одесу?

Терешко. Здоров, Карпе!

Карпо. Доброго здоров’я, дядюшка. (Поцілувався.) Ти питаєш — поїзд? Стривай! (Пригадує.)

Т е р е ш к о. Жаль, що ти опізнився, не чув, як Матюша читав «Гуси».

Карно. То він мені потім прочитає... Поїзд одходить увечері у восьмій годині, а удень — у першій!

Михайло (дивиться на часи). Ще рано, я можу поспіть на вечірній поїзд, тут недалеко.

Тетяна. Ой, не пустю сьогодні, нізащо в світі! Бійся бога! Я не успіла надивитись на тебе, наслухатись твого голосу, а ти зараз од’їздить. Може, і ти, Петя, сьогодні поїдеш? І ти, Іване? Може, і Карпо нас покине на старість літ!..

Михайло. Ну, заспокойтесь, мамо, я вже зостанусь до завтрього.

Тетяна. І завтра не пустю!

Терешко. Годі тобі, сестро! Хіба не знаєш: квочка потрібна курчатам, поки 'малі, а побільшають, то як вона ні квокче, курчата біжать вже не до неї, а туди, де їм більше подобається!

Макар. Заспокойся, стара! Буде з нас Карпа; слава богу, що хоч він біля нас! Помремо, то буде кому очі закрить, а цих всіх — несила удержать при собі! Не на те ми їх учили!

Терешко. Чуєш, вилупок, як мати та батько побиваються за дітьми? Слухай же і на вуса мотай!

Матюша. У мене нема ще вусів.

Терешко. Ах ти, каналія. (Цілує в голову.) Талан! Ще виростуть і вуси.

Тетяна (схилившись на Михайла). Росли ви, то ми вас не бачили, і виросли, знатними людьми поробилися — та й кидаєте нас самих, старих, немощних! Як у цій пісні співається: «Ми повиростаємо та й розійдемося...» (Плаче.)

Михайло біля неї, її утішає.

Демид, Іван, Петро і Василина (співають).

Ой не журись, непе, не журися нами!

Як повиростаєм, розійдемось сами.

В цім