Читати книгу - "Гірка правда"

Підсумовуючи цю тему треба ще дати відповідь на запитання: СС дивізія "Галичина" була чи не була в колаборації з гітлерівським режимом? І чи це взагалі було українське військо? На друге поставлене тут запитання дає відповідь сам Тарас Бульба-Боровець, котрий у своїй книжці сказав, що "української армії не було аж до весни 1945 року". Відповідаючи на перше запитання - тверджу, що СС дивізія "Галичина" була в колаборації з гітлерівським режимом. На це вказує ініціатива її створення, належність до "Ваффен-CC", командний склад дивізії, факт, що співорганізатором була явно колаборуюча з німецькими властями ОУН-м, а також завдання, які дивізія виконувала. Тому ще раз треба підкреслити, що вояки СС дивізії "Галичина" не були "борцями за волю України". Вони виконували завдання гітлерівської Німеччини, з якою воювали Великобританія, Франція, США, Канада, СРСР.

І ще: деякі частини СС дивізії "Галичина", зокрема поліційні полки, допускалися злочинів проти мирного цивільного населення. їх в жодному випадку не можна виправдати поборюванням у селах партизанів, чи навіть допомоги селян партизанам. Допомога, дана не ворогові, не є злочином, ніяке право такої допомоги не забороняє. А Польща, отже й поляки в час війни, виступали проти Німеччини, як агресора, виступали в союзі з західними державами - Великобританією, США, Францією, Канадою, а також СРСР.

Закінчу цей розділ словами д-ра Андрія Білинського: Війну виграли США і СРСР, всі інші програли. Програли й ми, отже й УПА і дивізія. [458] Я тільки додам: 3 програною треба рахуватися: перед історією і перед своїм сумлінням.

Треба, мабуть, колишнім СС-ам сказати словами Василя Сірського: Жорстокі були часи, панове! І не легко було нашому поколінню рішати, котре лихо менше - бо ж кожне з них вело нас тільки в одному напрямі: в могилу!. [459]

Але не треба було б Василю Сірському в листі до редакції журналу "Україна" придушувати сумління, виправдовуючи "дивізію" тим, що в її рядах зберегли життя майже п'ятнадцять тисяч молодих людей. [460] Це бо означає, що в рядах дивізі кожний третій згинув. Смерть 7.000 молодих українців тільки під Бродами повинна б не позволити заснути спокійним сном д-рові Володимиру Кубійовичу й товаришам, котрі ту дивізію організували.

Василь Сірський, колишній вояк СС дивізії "Галичина" -та й інші світлі люди, які мають нещастя носити вічне пiд лівою пахвою тавро СС, повинні продовжити наведену вище думку того ж Василя Сірського про один шлях в той час українцям: в могилу! Вони повинні шукати відповіді: А хто ж винен тому, що молодь Західної України, в цьому випадку Галичини, опинилася в такій ситуації, за якої кожний вибір провадив у могилу? Чи не винною була ОУН з її злочинною ідеологією, як першопричина всього, що діялося в час війни в Західній Україні?

Хто з-посеред колишніх вояків СС дивізії "Галичина" відважиться сказати правду на схилі віку, напередодні зустрічі з потойбічною Силою? Сказати правду самому собі, своїм дітям, онукам. І західному суспільству, його представникам - владним структурам. Чи всі й до самої смерті мають прикидатися героями з "1-ої Дивізії У НА"? Ану відгукніться! Я ж особисто знаю таких з-поміх "дивізійників", котрі вміють писати й спроможні сказати правду, коли б не боялися бойкоту, навіть тавра "зрадника". Принаймні трьох таких є в самому Торонто.

Цивільна відвага - це і є дійсна відвага. Бо фізична відвага-геройство в бою, часто буває актом розпачу, або безвиході.

І ще: СС дивізія "Галичина" все-таки була галицько-націоналістичним твором, її вояків свого часу просякнула ідеологія українського націоналізму. Не випадково ж на вагонах, в яких відправляли ту дивізію на вишкіл, рясніли антиєврейські написи й зображення-карикатури. Таким з'єднанням не було Українське Визвольне Військо, до якого німці насильно взяли українців. Про це з'єднання ніхто не каже, що воно допустилося злочинів проти мирного населення. Це бо з'єднання не було під ідеологічним чи організаційним впливом ОУН. Де не було впливів ОУН, там не було ненависті ні до поляків, ні до євреїв.

І врешті: В книжці "Під сонцем Італі" Василь Верига подає цікаву інформацію: Дня 17 червня 1945 р. з табору полонених дивізійників в Італії перейшло до Другого Польського Корпусу ген. В. Андерса 176 осіб. Хто вони, ті колишні вояки СС дивізії "Галичина"? Де вони тепер? Яким чином вони попали в дивізію? Чому перейшли до ген. В. Андерса? Хто про них знає? [461]

В дивізії були різні люди. Був Василь Сірський і був Іван Олексин - голова Українського Братського Союзу у США. Цей останній, на запитання журналіста[462]: ... дивізія СС "Галичина". Що означає оте "СС"? - відповів: "Вона так не називалася". Треба ж не мати крихти сорому, щоб таке заявляти в поважному журналі. Треба надалі бути дійсним, а не примушеним "СС", щоб так брехати. А д-р Олекса Горбач у журнальчику "Вісті", органі Братства кол. Вояків І УД УНА пише: У Львові в квітні 1943 р. формовано "СС-Стрілецьку Дивізію Галичина", у вересні 1943 р. її частини заприсяжено під звуки есесівського "Троеліду" на вірність А. Гітлерові...[463]

В цьому контексті хай би відповів Іван Олексин: чи він присягав у лавах дивізії, в якій служив вірою і правдою, під звуки українського гімну і на вірність українському народові, а чи присягав під звуки есесівського гімну "Троелід"? Чи він служив Україні, як каже в інтерв'ю, чи Гітлерові, якому присягав? А перевірити його членство в СС дуже легко: нехай підніме ліву руку вгору. Оголену руку!