BooksUkraine.com » Фантастика » Вулиця Червоних Троянд 📚 - Українською

Читати книгу - "Вулиця Червоних Троянд"

191
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Вулиця Червоних Троянд" автора Анатолій Олексійович Стась. Жанр книги: Фантастика / Пригодницькі книги / Сучасна проза / Дитячі книги. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 136 137 138 ... 167
Перейти на сторінку:
і занурений в окріп чорний снаряд.

Майже тиждень чаклували біля тої печі Петров і Льонька Русак; Сашко Гіпс і Леонід Троцький, котрі ще зовсім недавно сиділи за партами в Стриганівській школі, залюбки допомагали саперові й танкісту, відганяли від «кухні» цікавих, які приходили глянути на дивну картину.

Якось Леонід Троцький запитав у Петрова:

— На амонал можна тол замінити?

— Вибухова сила амоналу слабша, звичайно, але теж для нашого діла годиться. А чому це тебе цікавить?

Виявилося, що Троцький узнав, що неподалік од Славути стояв будинок з мансардою, де до війни містилося лісництво. Згодом то приміщення гітлерівці напхали якимись ящиками чи мішками і охорону виставили з поліцаїв. Один із них, хильнувши самогонки, розбазікав у селі: мовляв, служба наша клята, сидимо, неначе на бочці з порохом, напхали німці в будинок лісництва амоналу. Дізнався Леонід про це від сільських хлоп'ят, з якими зустрічався час од часу, і розповів Петрову та Русаку.

Збігло кілька днів. Якось із партизанського табору виїхали три парокінні підводи. На передній сидів Сашко Гіпс. За ним, помахуючи батогами, їхали на підводах тринадцятилітній брат Леоніда Троцького Боря і Віталій Кмитюк. Хлопці ще здалеку помітили будинок лісництва, освітлений промінням сонця, що хилилося до обрію. Сашко махнув рукою — підводи завернули в придорожні зарості.

Наказавши друзям залишитися з кіньми й чекати, Сашко взяв свій автомат і зник у лісі. Наблизившись до лісництва, він завмер. Група німецьких солдатів, виринувши несподівано з-за дерев, теж прямувала до складу. Фашисти підганяли прикладами військовополонених, котрих брали із табору в Славуті й примушували працювати на лісорозробках. У Сашка шалено забилося серце. Адже в цю хвилину Михайло Петров, Льонька Гусак і Олександр Перепелицин роззброюють на складі охорону…

На щастя, німці проминули лісництво, не завернули до будинку. Покрикуючи на полонених, вони спустилися в долину. Сашко побіг чагарниками до складу. Прислухався. В будинку було тихо. Приготувавши автомат, він штовхнув ногою двері і… побачив у коридорі Льоньку Русака.

— Німців бачив? — прошепотів Сашко.

— Тебе теж бачив, як ти в кущі пірнув, — Льонька підштовхнув його до кімнати. — Чого пошепки говориш? Ось цих, чи що, боїшся?

На підлозі в кімнаті лежали два зв'язані поліцаї. Обидва були п'яні, як квачі. Один, заплітаючи язиком, просив:

— Братва, киньте жарти… Розв'яжіть. Ви ж поліція із Славути, я вас, мазуриків, упізнав одразу…

На столі стояли пляшки, в повітрі тхнуло сивухою й самосадом. Не звертаючи уваги на поліцаїв, Петров запитав Сашка, чи пригнав він підводи. Хлопець ствердно кивнув головою.

— Заїжджай у двір, — розпорядився Русак.

Але Сашко не встиг вийти з будинку. Перепелицин з коридора гукнув, що до лісництва наближається п'ятеро чоловіків у цивільному із гвинтівками, напевно, поліцайня. Може, йдуть до приятелів у гості, а може, просто зміняти оцих двох на посту.

«Гостей» впустили в приміщення. Вони ввалилися галасливою юрбою. І замовкли, побачивши чотири автомати, спрямовані на них. Підбираючи кинуті поліцаями гвинтівки, Петров запитав у Гіпса:

— Де ж твої підводи, Сашко?

Коли хлопці підкотили до будинку, вони аж роти пороззявляли од здивування. П'ятеро поліцаїв, крекчучи й умиваючись потом, тягали з приміщення у двір важкі, акуратно зашиті мішки. Потім поліцаї, піддаючи мішки один одному, перевантажили їх на підводи і пішли в караулку в супроводі Перепелицина. Вийшовши звідти через кілька хвилин, Перепелицин старанно закрутив двері знадвору дротом.

— Від'їжджайте! — наказав Петров партизанам. — А ти, Сашко, зачекай. Ми їх наздоженемо.

Провівши підводи поглядом, сапер закинув ремінь автомата за шию і розчинив двері складу. Гіпс переступив поріг услід за ним. У великій кімнаті, відгородженій стіною від караулки, ще залишилася купа туго набитих мішків.

— Розсипчастий амонал. Бачиш, скільки його тут? Навіщо ж німцям залишати? — Петров вийняв із кишені толову шашку і шматок бікфордового шнура. — Кресни, Сашко, запальничкою!

Шнур зашипів і закурівся димом.

Вони відбігли від садиби лісництва й попадали під товстим стовбуром липи. Від будинку долітали тупі удари, глухий крик. Видно, відчувши небезпеку, перелякані поліцаї гамселили чимось у двері, силкувалися вирватись із приміщення.

— Повискакують! Двері висадять і повискакують, — з жалем проговорив Сашко.

— Не встигнуть! Зараз… Ще дві секунди. Ну, хлопче, диви…

Петров не встиг закінчити. Зненацька покрівля будинку піднялася догори, відділилася від стін; вечірні сутінки пронизав блискавичний, сліпучий спалах, освітивши ліс, небо, білі хатини на далекій околиці Славути. Важкий гуркіт луною прокотився над землею. Вибухова хвиля відтяла верхівки дерев і помчала далі, видавивши на своєму шляху шибки затемнених вікон у місті. Будинок лісництва зник, наче розтанув. На тому місці, де він щойно стояв, клубочився жовто-багряний дим…

Підводи чекали Петрова і Сашка між молодими дубками. Русак схопив сапера за руку, очі його блищали:

— Оце так шарахнуло! Віриш, Михайло, як вдарило — коні з ніг попадали. Ми думали, вас обох теж накрило там.

Коні взяли з місця риссю.

— Тепер, друзі, ми з вами розбагатіли. Тільки б не застукали нас по дорозі, — сказав Перепелицин.

Хлопці цьвохнули батогами.


5

Начальник кримінальної поліції міста Шепетівки — Приймак, похмурий вайлуватий гевал у широченному галіфе, був обережний і передбачливий, серед ночі на вулицях не з'являвся, від своєї квартири до приміщення поліції їздив на бричці з охороною.

І цього разу, лише підкотивши під самий ґанок будинку, де мешкав, він відпустив візницю і двох шуцманів. Не поспішаючи, витягнув ключ, відімкнув двері. В квартирі на нього чекали троє. Глянувши на одного з них, високого хлопця з рідкуватою м'якою чуприною, Приймак сполотнів, конвульсійно дряпнув нігтями кобуру пістолета.

— Стій спокійно!

Блідий, як мрець, Приймак відступив до стіни, не в змозі

1 ... 136 137 138 ... 167
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вулиця Червоних Троянд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вулиця Червоних Троянд"