Читати книгу - "Miserere (Псалом п’ятдесятий), Жан-Крістоф Гранже"

Він сказав, повільно помішуючи каву ложечкою:

— Ти заважаєш нам працювати, друже.

— Що ти маєш на увазі?

— Вільгельм Ґетц. Назер — невідомо, хто він такий. Ален Манурі. Режі Мазваєр. Загалом маємо чотири трупи. Менш як за тиждень. Причому манера вбивства однакова. Калічення. Цитати, написані кров’ю, принаймні в трьох випадках. Узяті з однієї молитви. Убивці розгулюють по Парижу, а ти що думаєш? — Він обернувся, щоб утупити погляд у Каздана. — Що ми смакуємо індичатину й чекаємо, що буде далі?

Це буде складніше, ніж мені спочатку здалося. Водночас Каздан відчув полегкість, що йому нічого не сказали про генерала Пі. Він зберігав мовчанку. Маршельє витяг ложечку, потримав її над кавою, поки із неї спали останні краплі, й поклав на стіл. У нього на пальці був великий срібний перстень із печаткою. Він знову повернувся у світло дня і промовив:

— Ти вважаєш нас за йолопів, Дудуку. Це завжди було твоєю помилкою. Самовпевненість і пиха.

— Не розумію.

— Що ти собі думаєш? Що ми не вміємо читати рапорти судових медиків? Що ми не знаємо, як зіставляти факти? Що ми проводимо Різдво під ялинкою?

Каздан далі мовчав. Йому не було чого відповісти.

— Ось уже тиждень, як ти пхаєш носа в наші справи.

— Я не заперечую, що ця справа мене цікавить.

— Цікавить! Ти уявив себе Бригадою кримінальних розслідувань у її повному складі!

— Я зашкодив вашому розслідуванню?

— Нам видніше. А тепер настав час поділитися інформацією.

— Я мало чого досяг. Було Різдво й…

Маршельє зареготав.

Симоні обкрутив кашкета.

Ренз посміхнувся, поправляючи навушники.

— Я тобі нагадаю, що ти зробив. Спочатку ти взявся розслідувати вбивство Вільгельма Ґетца, бо того чоловіка порішили у твоїй парафії. Воно вивело тебе на слід малого Назера. Я не знаю, чи зустрічався ти з ним, живим, але це ти знайшов його труп. Потім ти довідався, що як політичний біженець Ґетц належав до колишніх катів. Ти перетрусив чилійську громаду Парижа, допитав учорашніх старих і натрапив на дивний світ Ганса Вернера Гартмана…

Каздан кинув поблажливим тоном:

— Тепер я бачу, що ви справді попрацювали.

— Цю роботу було зроблено ще раніше. Ренз, тут присутній, стежив за Ґетцом. Щодо Симоні, то він давно стежить за «Колонією».

Вірменин розвів руки іронічним жестом.

— У такому разі, ви знаєте все?

Лисяча мордочка посміхнулася, потім відпила ковток кави:

— Ні. Але ми знаємо дещо таке, чого ти не знаєш.

— Наприклад?

— Ця історія має стосунок до найвищих інтересів держави.

— Ти хочеш звинуватити мене в тому, що я хочу вчинити замах на інтереси держави?

— Радше хочеш учинити державний переворот. Бо нічого не можна зробити проти «Колонії Асунсьйон».

Каздан подумав про Волокіна, який зі стриженою головою вдає із себе сільськогосподарського робітника в самому осередді секти. Можливо, він обрав єдине прийнятне рішення: стріляти без зайвих думок.

— Ви захищаєте цих мерзотників?

Маршельє глянув на Ренза. Не знімаючи навушників, той заговорив якимось неймовірно низьким голосом:

— Було дано обіцянки. У певну епоху. У певному контексті. За певного уряду. Усе, що ми тепер можемо зробити, — це з’ясувати, чи ті люди не натворили дурниць.

— Чотири вбивства за чотири дні: як би ви це назвали?

— Ніхто ні в чому не впевнений. Припущення в такій справі — ніщо.

— А викрадені діти? Протягом усіх цих років ви заплющували очі на викрадення дітей та знущання над ними, які відбуваються в «Колонії Асунсьйон»!

Ренз похитав головою. У нього був стомлений вигляд. Здавалося, лише складки грубої шкіряної куртки допомагають йому сидіти прямо.

— Каздане, «Колонія» — це інша країна. Суверенна держава. Ти це зрозумів чи ні? Ми не маємо права ні влаштовувати там обшук, ані когось допитувати. Ані зробити нехай там що.

— Чого ж ви тоді колупаєтеся, на що розраховуєте?

— Нам потрібні прямі докази. Прямі й надійні.

Маршельє втрутився до розмови:

— Ти їх маєш?

— Ні.

Ренз захихотів, підтриманий двома іншими.

— Добре, що ти в цьому зізнався…

Маршельє нарешті відійшов від вікна і став перед Казданом.

— Ми прийшли до тебе з подвійною метою. По-перше, щоб забрати твоє досьє. По-друге, щоб зупинити твою самодіяльність. Ти плутаєшся в нас під ногами, і ти заважаєш нам.

— Якщо ви так активно працюєте, то дивно, чому я досі з вами ніде не зіткнувся.

— Бо ми пішли далеко вперед. Віддай нам досьє, Каздане, і святкуй Різдво.

— Що ж ви конкретно робите?

— Бригада кримінальних розслідувань працює. — Він подивився на своїх товаришів. — Служба контррозвідки працює. Служба держбезпеки, Фінансова бригада та Служба нагляду за незаконною діяльністю сект працюють. Отож можеш мені повірити, нам не потрібен старий вірменський зануда. Дозволь нам робити свою роботу, чорт тебе забери!

За сорок років роботи в поліції Каздан добре засвоїв одну істину. Чим більше сил буває задіяно в якійсь справі, тим менша їх ефективність. Така велика кількість бригад може означати тільки одне: купи паперу, повільність і взаємозіткнення інформації. Не кажучи вже про головне. «Колонія» існує на правах незалежної держави. У випадку, якщо вбивць буде ідентифіковано, доведеться здійснювати процедури екстрадиції, адміністративні заходи, які можуть забрати ще не один тиждень. Якщо не кілька місяців.

Тож він може тепер діяти.