Читати книгу - "Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Що скажеш, Бен?
– Яку версію володар хотів би почути? – Задав зустрічне питання прибулий. – Офіційну чи імпровізовану?
– Досить з мене на сьогодні офіційного, – махнув рукою Архімаг, – давай, імпровізуй.
– Спочатку здалося, що повна драконяча срака. Поганити відносини з потенційно кимось дуже могутнім, виставляючи власних людей у якості ледве не найманих вбивць – це дуже неприємний епізод для будь-якого шляхетного роду. Але коли вона назвала ім’я… гхм… жертви, то все виявилося не настільки й погано.
– Та вже дійсно, непогано йому! – Рявкнув раптом мілорд Мудіні. – А ти врахував, що для того, щоб моя обітниця мене ж особисто не зжерла, я маю віддати наказ бити на ураження?! І з артефактом теж не можна махлювати – зроблю його, як годиться. А це, в свою чергу, означає, що мого учня може бути як мінімум поранено! Принаймні, теоретично. – Потис плечима граф, глянувши на скептичний вираз обличчя співрозмовника. – А от моїх трьох бійців можна відспівувати вже зараз! Бо якщо артефакт Архімага Крові ще може хоч щось заподіяти Архімагу найнадійнішої зі стихій, то усі атакуючі потуги моїх підлеглих він переживатиме під власний регіт. А потім – вдарить у відповідь. Ти його Голема Обсидіанового бачив?
Не очікуючи на відповідь, Веніціан махнув рукою, і потаємний міні бар, зроблений у вигляді деталізованої скульптури Університету (подарунок проректорки, поміж іншим!) відкрився. І з астрономічної вежі, разом з двома стаканами, на стіл перед ректором приземлилася пляшка елітного гномського віскі, настояного на п’ятках гірських тролів. Розливши по половині в стакани, він телекінезом направив один з них до рук співрозмовника. Потім мовчазно відсалютував і випив.
– Ех… Гарний, зараза. Це ж він, доречі, і подарував. Тритон його знає, де він усяке таке знаходить. Хвацький юнак! – Похвалив свого двохсотрічного колишнього учня ректор. А потім, немов повернувшись до минулої теми, Веніціан додав. – Я готовий хоч ще раз за сьогодні стихією присягнутися, але той Голем – не найпотужніше, що в нього є. Тож, можна одразу виплатити компенсацію сім’ям хлопців, що по нього відправляться…
– А може, краще конфіскацію, а не компенсацію, володарю? – Спокійно запитав Бенджамін, злегка пригубивши віскі й лишивши після цього здивовано-схвальне мугикання. – Що ви скажете щодо перепису усього майна на рахунок казни графства і позбавлення їх сімей усіх привілеїв?
– Ти, трясця… – Ректор Йордського Університету почав обурюватися. А від цього в людей навколо інколи відриваються тромби. – Ти ж про що таке… Аааа, он про що. Показуй!
Бенджамін Ростенковскі легенько всміхнувся, після чого шанобливо вклонився прозорливості свого керівництва і дістав з внутрішнього кармана сюртука рубін витягнутої форми, що був завбільшки з великий палець руки. Камінь ліг на стіл перед Архімагом і той миттю провів над ним долонею, після чого на декілька секунд випав з реальності, читаючи магічний звіт, а також передивляючись додані до нього образи-спогади.
– Який же ти молодець, Бен. Ох і не даремно возився я з тобою… Ну то що ж це в нас виходить? На цю справу підуть Амелькаре Муччо, Андреа Сорес і Беніто Лючія. Більш… гідних кандидатів поки немає, правильно розумію?
– Абсолютно, володарю.
– Ну то віддай розпорядження про збори і запроси цих трьох на вечір до моєї йоркської садиби. Видам виконавцям інструкції.
– Як забажаєте, володарю.
***
Грегор Грейткіллс обговорював зі своїм скарбником план реконструкції трьох селищ, запропонований самим Теодором. Сюди входили побудування більш надійних та міцних будинків, навколишня фортифікація, магічний захист та («якщо Його Високомагічність забажає, звісно!») робота з населенням. Бо, на відміну від нинішніх жителів Прилісної, більшість людського населення Грейткіллс не надто в змозі за себе постояти. І, зазвичай, виживають лише завдяки фортуні, Всюдисущій Матері і підвалам семи метрів завглибшки.
– Усі необхідні побудови та магічний захист зробимо вже цього тижня. А от щодо самого населення… Нагадай мені про це на початку наступної весни, Теодоре. Не раніше. Зараз моєї уваги все ще потребують жителі Прилісної. Ціле село вищих вервольфів, більшість з яких ще декілька місяців тому відчували себе майже звичайними людьми – це вже доволі складний набір підлеглих.
– Як буде завгодно, майстре Грейткіллс. А щодо фортифікації, пропоную… Най мені зад повискубує! Здається, вам термінове послання!
Голуб був правий. Бо посеред площадки вежі, на якій відбувався цей діалог, з’явилася криваво-червона сфера розміром з яблуко. Повисівши на рівні очей зацікавленого Грегора Грейткіллс, вона смачно гепнулася на базальтову підлогу площадки, розтікшись у написане кривавими (та дуже каліграфічними!) буквами повідомлення: «Три Вищих Магістри Води та один Дракон Кривавого Гейзеру. Гадаю, протягом тижня. На мені обітниця, не відповідай. Привіт від Графині-Тигра. Дій, як вважаєш за потрібне. Пробач».
– Які будуть накази, батьку?.. – Тихо, з усією обережністю запитав голуб Теодор, що чудово вмів читати фріданською. – Можливо, слід посилити…
– Так, посилити, Теодоре. – Перебив своє створіння Архімаг. – Посилити розвідку на кордонах, дотичних до інших земель. Жодна миша не має прослизнути без нашого відому. Раз це відбудеться протягом тижня, то, вочевидь, вони йтимуть самотужки, портал їм навряд чи сюди хтось відкриє. Максимум – до кордону з боку графства Вагнер. Отам увага має бути найбільша.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький», після закриття браузера.