Читати книгу - "Нічний адміністратор"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Берр зібрав рештки свого самоконтролю. Він повернувся у Лондон. У країну визнаної могутності. Він стояв у її священній штаб-квартирі.
Він притримав найочевидніше рішення на кінець, можливо, тому, що знав: у світі, де жив Денем, найочевидніше було найменш вірогідним.
— Гаразд, — він постукав по центру Панами зовнішньою стороною кисті. — Візьмімося за «Ломбарді», коли судно пливтиме Панамським каналом. Американці контролюють канал. Вони його побудували. Чи, може, пошукаємо ще десять причин, чому нам варто і за холодну воду не братися?
Денем явно переграв, удаючи шок.
— О, мій дорогенький! Ми ж порушимо найбільш священний пункт договору щодо Панамського каналу. Ніхто — ні американці, на навіть панамці — не мають права на обшук. Аж поки вони не зможуть довести, що дане судно становить фізичну небезпеку для Панамського каналу. Ну, наприклад, якщо воно по вінця забите бомбами, які можуть вибухнути, то це б їх переконало. Старими бомбами, обов’язково старими, не новими. І лише за умови, що ви зможете довести, що вони вибухнуть. Треба бути впевненим на сто відсотків — а якщо вони правильно запаковані, і цей факт вас заскочив зненацька — то як можна це довести? Але це справи американців, ми, дякувати Богу, лише спостерігаємо. Коли потрібно — допомагаємо, коли ні — залишаємося в тіні. Ми, мабуть, вдамося до демаршу на адресу панамців, але лише в парі з американцями, звичайно ж.
Просто, щоб підтримати їх. Можливо вчинимо так само і з колумбійцями, якщо Штати викручуватимуть нам руки. Нам і так нічого втрачати. Принаймні зараз.
— Коли?
— Коли що?
— Коли ви спробуєте мобілізувати панамців?
— Мабуть, завтра. Або післязавтра. — Він глянув на годинник. — Який сьогодні день? — Здавалося, йому було важливо цього не знати. — Усе залежить від того, наскільки зайняті посли. Присцілло, коли Масниця? Я завжди забуваю. Це Присцілла. Перепрошую, що не представив вас раніше.
М’яко клацаючи клавіатурою, Присцілла відповіла:
— Ще ціла вічність.
Еклз продовжував розбирати телеграми.
— Але Ніккі, ти ж усе це прошиові — Берр востаннє спробував достукатися до того Денема, якого він колись знав. — Що змінилося? Об’єднаний координаційний комітет мільйон разів обговорював усі можливі стратегії! Ви кожну непередбачену обставину обсмоктували вздовж і впоперек! Якщо Роупер зробить те, ми зробимо це. Чи се. Пам’ятаєш? Я бачив протокол на власні очі. Ви з Ґудгью узгодили все з американцями. План А, план Б. Що сталося зі всією проробленою роботою?
Денем був незворушний.
— Леонарде, дуже важко вести переговори щодо гіпотези. Особливо з твоїми латиноамериканцями. Спробував би попрацювати на моєму місці декілька тижнів. їм потрібні факти. Поки не переконаються на сто відсотків, і пальцем об палець не вдарять.
— Так чи інакше — вони не рипнуться, — пробурмотів Еклз.
— Май на увазі, — підбадьорливо сказав Денем, — подейкують, що американці зі шкіри лізуть, щоб цього разу все вдалося. Той дріб’язок, який робимо ми, аніскілечки не змінить ціну питання. І, звичайно ж, Дарлінг Кейті використає всі можливості у Вашингтоні.
— Фантастична жінка ця Кейті, — погодився Еклз.
Берр зробив останній, надзвичайно помилковий постріл.
Він з’явився з тієї ж шухляди під замком, звідки періодично виходили всі решта його непродуманих вчинків, і, як і зазвичай, він одразу пошкодував про сказане.
— А як щодо «Гораціо Енріке»? — запитав він. — Ніккі, врахуй, судно пливе до Польщі і кокаїну на його борту достатньо, щоб уся Східна Європа півроку була під кайфом.
— Боюся, це не наша півкуля, — сказав Денем. — Звернися у Північний відділ поверхом нижче. Або в митницю.
— Звідки така впевненість, що це саме те судно? — запитав Еклз, знову посміхаючись.
— Від мого інформатора.
— Там на борту тисячу двісті контейнерів. Ти будеш у кожен заглядати?
— У мене є номери, — сказав Берр, не вірячи власним вухам, що він це вимовив уголос.
— Ти хочеш сказати, у твого інформатора.
— Я хочу сказати, у мене.
— Номери контейнерів?
— Так.
— Молодець.
Біля головного входу, коли Берр усе ще лютував на весь світ, швейцар простягнув йому записку. Вона була від іншого давнього друга, цього разу з міністерства оборони. Він посилався на непередбачувані обставини і перепрошував за те, що не зможе сьогодні прийти на домовлену зустріч ополудні.
Заходячи в двері кабінету Рука, Берр вловив запах лосьйону після гоління. Рук напружено сидів за своїм робочим столом, уже переодягнений й ідеально чистий після своєї поїздки. У руці свіжий носовичок, у ящичку на столі — останній номер газети «Телеґраф». Здавалося, він зовсім не покидав Тонбріджу.
— П’ять хвилин тому я дзвонив Стрельскі. Вони все ще не вийшли на Роуперовий літак, — сказав Рук, не дочекавшись запитань Берра. — Повітряна розвідка сплітає якісь небилиці про радарні чорні діри. Як на мене, то це сон рябої кобили.
— Усе відбувається так, як вони запланували, — сказав Берр. — Наркота, зброя, гроші — все спокійно прямує до пункту призначення. Робе, це удосконалене мистецтво неможливого. Усе хороше виявляється незаконним. А все найгірше — єдиним логічним вирішенням проблеми. Хай живе Вайтголл!
Рук підписав якийсь документ.
— Ґудгью просить підготувати звіт по «П’явці» до кінця робочого дня сьогодні. Три тисячі слів. Жодних прикметників.
— Робе, куди вони його повезли? Що вони зараз з ним роблять, у цю хвилину? Поки ми тут сидимо і переймаємося прикметниками?
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нічний адміністратор», після закриття браузера.