Читати книгу - "Сонети. Світовий сонет"
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Сонети. Світовий сонет" автора Дмитро Васильович Павличко. Жанр книги: Поезія. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!
Шрифт:
-
+
Інтервал:
-
+
Добавити в закладку:
Добавити
Перейти на сторінку:
З УГОРСЬКОЇ
Мігай Бабіч
СОНЕТИ Холодні ці сонети. Що в них є? Лиш віртуозне різьблення. Робота. Хто ж благородство праці визнає В наш вік? Ніхто. Це втрачена чеснота. Якщо ж поет — це той, хто продає Свій біль, то я тут — гола соромота… Так — ремесло! Життя — не житіє, Не віршівництво — карбування злота! Сонет — маленький вівтар. Хай мене Той не чита, хто любить клоччяне, Нужденне слово й неохайні вірші. Сонете, був ти до сердець ключем, — Замкни моє ти серце, хай тихцем Його відчинять люди найрідніші. НА НОВІ КНИГИ Ви — душі збратані, ви — новизна, Поети горді, сміливі, щасливі, Співаєте в єдиному пориві, Мов юне листя одного древна. Подумайте про того, хто, вина Напившись вашого і ставши в диві, Шукати буде майже неможливі Співзвуччя — досконале меж не зна! Інакше і для себе він співає, Неначе вітром зірваний листок, Можливо, то не він, а буря грає. Він — як поранений: на моріжок Упав і вже до смерті, мов розраду, Далеку слухатиме канонаду. ДАНТЕ І Немов задушливу сорочку, небеса Людина змінює в дні літні і зимові, Шукає спокою в омріяній обнові, Та віднайти його не може, і згаса Життя гниле, сумне, поранене в основі, І прагне чистоти, як сплакана сльоза, І хоче одягтись в полотнища шовкові Повітря свіжого, як ранішня роса. О Гідро дорога, вітчизно, рідний краю, До тебе йду, але, зблукавши, потрапляю В країну Дантову, що теж моя земля; Моєї вічності тут вибила година, Домашні гори тут і начебто родина Десь тут моя живе, я — наче звідсіля. II Я пекло вже спізнав, як батькове подвір'я, Гору чистилища і неба глибочінь, Де милосердністю ряхтять ясні сузір'я, Тому заплаканий і немічний, мов тінь, Йду, спотикаючись об вицвіле ганчір'я Душі моєї… Путь моїх тяжких болінь Веде мене назад — до рідного узгір'я, Крізь темний, дикий ліс, через кремінну рінь. І надмір пекла тут я бачу надовкола, Вітчизна — мачуха, і того світу кола — Все зв'язує мене, і я, мов сатана Подорожуючий, несу своє інферно, Як рабське дерево, що так зросло химерно До неба, та дарма, судьба моя сумна.
Мігай Бабіч
СОНЕТИ Холодні ці сонети. Що в них є? Лиш віртуозне різьблення. Робота. Хто ж благородство праці визнає В наш вік? Ніхто. Це втрачена чеснота. Якщо ж поет — це той, хто продає Свій біль, то я тут — гола соромота… Так — ремесло! Життя — не житіє, Не віршівництво — карбування злота! Сонет — маленький вівтар. Хай мене Той не чита, хто любить клоччяне, Нужденне слово й неохайні вірші. Сонете, був ти до сердець ключем, — Замкни моє ти серце, хай тихцем Його відчинять люди найрідніші. НА НОВІ КНИГИ Ви — душі збратані, ви — новизна, Поети горді, сміливі, щасливі, Співаєте в єдиному пориві, Мов юне листя одного древна. Подумайте про того, хто, вина Напившись вашого і ставши в диві, Шукати буде майже неможливі Співзвуччя — досконале меж не зна! Інакше і для себе він співає, Неначе вітром зірваний листок, Можливо, то не він, а буря грає. Він — як поранений: на моріжок Упав і вже до смерті, мов розраду, Далеку слухатиме канонаду. ДАНТЕ І Немов задушливу сорочку, небеса Людина змінює в дні літні і зимові, Шукає спокою в омріяній обнові, Та віднайти його не може, і згаса Життя гниле, сумне, поранене в основі, І прагне чистоти, як сплакана сльоза, І хоче одягтись в полотнища шовкові Повітря свіжого, як ранішня роса. О Гідро дорога, вітчизно, рідний краю, До тебе йду, але, зблукавши, потрапляю В країну Дантову, що теж моя земля; Моєї вічності тут вибила година, Домашні гори тут і начебто родина Десь тут моя живе, я — наче звідсіля. II Я пекло вже спізнав, як батькове подвір'я, Гору чистилища і неба глибочінь, Де милосердністю ряхтять ясні сузір'я, Тому заплаканий і немічний, мов тінь, Йду, спотикаючись об вицвіле ганчір'я Душі моєї… Путь моїх тяжких болінь Веде мене назад — до рідного узгір'я, Крізь темний, дикий ліс, через кремінну рінь. І надмір пекла тут я бачу надовкола, Вітчизна — мачуха, і того світу кола — Все зв'язує мене, і я, мов сатана Подорожуючий, несу своє інферно, Як рабське дерево, що так зросло химерно До неба, та дарма, судьба моя сумна.
Перейти на сторінку:
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сонети. Світовий сонет», після закриття браузера.
Подібні книжки до «Сонети. Світовий сонет» жанру - Поезія:
Коментарі та відгуки (0) до книги "Сонети. Світовий сонет"