Читати книгу - "Спалена корона, Ярослава Денін "

Та любов матусі вічно залишається.

Спи, моє сонечко, тихо засинай,

Сни нехай чарівні спокій твій тримають.

Мама завжди поруч, хоч і час прощатись,

Роки йдуть все швидше, твій час просинатись.

***

-Господи Всевишній! Як же тут гарно! - З приємних спогадів мене вивів голос Велінди, що стояла на порозі замку з відкритим ротом. - Аїдо! Це навіть ліпше ніж в казках! 

-Ахах, давай так, якщо ми виживемо, то на канікулах разом відпочинемо. І в замку посидимо проїздом.

-Це буде найкращий відпочинок в моєму житті!

  Доки друзі оцінювали габарити замку я мимоволі пішла в сторону сходів. Голос зверху манив, неначе магією. Я не могла зупинитися і на мить, щоб перестати слухати його.

-Аїдо, ти куди? - Почула голос Вільяма ззаду.

-Дещо перевірю, зустрінемося вже завтра на сніданку! Оберіть собі кімнати, друзі! - Кричала я вже біжучи сходами наверх.

-Ей! Все добре? - На сходах зупинив мене Вільям. - Щось сталось? 

-Все в нормі, сонце, до мами збігаю.

  Отримавши замість відповіді теплу посмішку хлопця я побігла далі.

  Замок ще не встиг змінитися після нашого від'їзду. Навіть сезон не змінився. Все так само холодно й непривітно до вогню. Та все ж тут я почуваюся значно краще та комфортніше ніж будь-де.

  Пусті коридори, ледь чутне хропіння з хазяйських кімнат та ніжна мелодія з верхніх поверхів – от як можна описати замок вночі. Того, що можливо відчути тут в ці моменти ти не відчуєш ніде і ніколи. Це найтепліші спогади в щасливому майбутньому та найболючіші в гіркі часи. Це ті самі спогади про батьківський дім, де тебе завжди чекають. Єдине місце на планеті, яке завжди тобі привітне. У кожної людини є таке місце, просто не всі проводять в ньому своє дитинство. 

  Комусь треба роки, щоб його знайти.

  Тяжкі дерев'яні двері бібліотеки від'їхали в сторони під тиском рук маленької принцеси. Маленької, але такої сміливої дівчини, яка не дивлячись на власний звіриний страх готова життя віддати за тих, хто серцю близький.

  Тендітні жіночі руки вигравали ніжну мелодію зрозумілу лише їй – законній королеві Нествілу та матері тієї самої принцеси. Її мелодія западала в душу, зігрівала серце та вгамовувала нестерпні думки. Тільки зараз принцесі нарешті вдалося хоч на мить заспокоїтися та відкласти страхи про майбутнє, які не дають їй спати ночами.

  Тонкі долоньки огорнули плечі жінки та не на секунду не налякали її своїм жестом. 

  Вона знала хто зайшов у приміщення бібліотеки.

  Відчула.

  Молода принцеса пригадала мелодію, це була її дитяча колискова. Часто, після переїзду до тітки Анни, ця мелодія снилася їй ночами. Снилося, як Аїда разом з матір'ю співала пісні в замку дитинства та нічого їм не загрожувало.

- ... Сни нехай чарівні спокій твій тримають. - Не втрималась від навіяних спогадів принцеса та почала підспівавути кінцівку улюбленої мелодії.

-Мама завжди поруч, хоч і час прощатись. - Підхватила симфонію жіночих голосів матір.

-Роки йдуть все швидше, твій час просинатись. 

  Довівши колискову до кінця жінка опустила втомлені руки на долоні доньки та легенько стиснула їх. Нахиливши голову до доньки матір дозволила собі заплющити очі почуваючись у повній безпеці. Розуміння, що більше не доведеться боротися за власну дитину охопило жінку товстим шаром омуту і як же хотілось би, щоб він і не відступав.

-Як ти зрозуміла, що це я увійшла до бібліотеки? Хіба я видала себе якось?

-А хіба мені потрібно, аби ти себе видавала? Повір, мила моя, рідній душі не потрібно ніяких дій, щоб впізнати свою людину з тисячі подібних. Ти думаєш як батько впізнав тебе, хоча десять років не бачив?

-Ви ж не відчуваєте енергій ...

-Помиляєшся, доню, ми з твоїм батьком не маги, це правда. Але у кожної живої істоти на землі є свій дар. Потрібно лишень розкрити його в собі. Звісно магів на землі куди менше за відьом, або простих людей з даром. Але тим паче магія тече в кожному. І повір, впізнати енергетику своєї дитини ми спроможні. - Щиро посміхнувшись, мати вщіпнула доньку за кінчик носа. 

  Бібліотека заповнмлася щирим сміхом вмореної, але задоволеної принцеси. 

  Навіть якщо не вдасться тут знайти відповіді на свої запитання, як мінімум, буде можливість набратися позитивної енергії, якої останнім часом так не вистачає ...

***

  Всю ніч ми просиділи з мамою в бібліотеці. Здається, бачилися ми не так вже й давно, а історій назбиралося вже ціла купа. Та і пообговорювати свої жіночі теми не завадило б. 

-А як у тебе з хлопцями, люба? З кимсь щось клеїться?

-Ой, мамо, був один. Клеївся, як ти сказала. Але виявився повним козлом! 

  Про Вільяма розповідати не хотілося. Та і страх закривав мені рота. Хоча я і розумію, що однозначно люблю його і відчуваю його любов до себе, але все ще присутній страх того, як це все сприймуть мати з батьком. Все ж, коли ти зростала у суспільстві, яке впевнене у тому: "Що думка оточуючих важливіша за власну" - переналаштуватися вкрай складно.

-Так завжди відбувається, доню. Ти що думала, перший хлопець і відразу його в чоловіки брати? Ми вже не в тому сторіччі, аби виходити заміж за першого зустрічного. Зараз краще виходити за перевіреного місяцями, а то і роками хлопця! Щоб точно знати, що не кине тебе коли вагітною ходити будеш, що не скидатиме на тебе всі обов'язки, які існують на цьому світі. Ну і звісно ж, щоб кохав тебе щиро і ти його кохана навзаєм. А все інше само собою прийде і мільйони, і найкращі друзі, і кар'єра і все інше.

  Слова матері трохи заспокоїли мене.

  „Можливо все ж варто розповісти про нас з Вільямом? Якщо мати хоче, аби я вийшла заміж за того, хто кохатиме мене і я кохатиму у відповідь значить ніяких перешкод не ставитиме нам ... хоча ні. Дурня якась. Пізніше розповімо разом!"