Читати книгу - "Танець МечІв , Arachne "

Перший удар був блискавичним - він змахнув катаною, і її криваве лезо залишило яскраво-червону смугу в повітрі. Його удар здавався таким потужним, що здавалося, ніби він здатний розсікти саме повітря, створюючи ледь чутний тріск. Клинок спалахнув у його руках, як вогонь, готовий знищити все на своєму шляху. Кожен помах був диким і непередбачуваним, як атака розлюченого звіра, і кожен удар ніс у собі агресію та силу.

Він перейшов до другої позиції, його ноги ковзали по землі, і він знову зробив сильний, розгонистий удар. Клинок буквально спалахнув, розтинаючи простір перед ним. З кожним рухом навколо нього утворювалися сполохи червоного світла, ніби сам простір чинив опір і тріщав від його сили. Він рухався так, ніби не відчував ні втоми, ні болю, в його очах читався вогонь — вогонь, який жадав перемоги і не знав пощади.

Мурасаме закрутився у вихорі, його катана сяяла, спалахуючи при кожному ударі. Його рухи були майже неконтрольованими, але в цій дикості відчувалася неймовірна сила, ніби його клинок сам спрямовував його. Здавалося, що кожен помах був не просто атаками, а ритуалом, який підкоряв простір його волі. Його техніка була грубою, але потужною, в ній не було плавних ліній - тільки стрімкі, жорсткі удари, кожен з яких міг розтрощити будь-якого супротивника.

Заключний удар був особливо сильним. Він розмахнувся з люттю, і його клинок, наче відчувши це, засвітився ще яскравіше. Криваве світло катани заповнило все навколо, а його рука зробила сильний, широкий помах. Мурасаме видав крик, сповнений пристрасті та сили, його голос прорізав повітря, зливаючись з ревом клинка.

Коли його остання атака завершилася, він зупинився, важко дихаючи, але з непохитною впевненістю у погляді. Катана все ще мерехтіла кривавим світлом, і було ясно, що її жага до битви ще не вгамована. Він опустив клинок, але його очі продовжували палати, як багаття, яке неможливо погасити.

Мудрець, спостерігаючи за цією лютою демонстрацією, кивнув, його погляд був спокійним, але в ньому читалася повага.

— Мурасаме, твоя сила подібна до бурхливого вогню. Але пам'ятай, що справжня міць криється над люті, а в умінні її контролювати.

Дзуйхо вийшов на центр двору з легкою, ледь помітною усмішкою, в його рухах не було ні напруження, ні надмірного зусилля. Він зробив повільний вдих, наповнюючи легкі свіжим повітрям, і в його очах з'явився блиск. Він витяг руку, і його кільце засяяло м'яким золотистим світлом, поширюючись навколо нього, немов легкий туман.

— Мій клинок слідує мистецтву гармонії,— тихо прошепотів він. — Заклик...

Зі світла в руці почала формуватися катана, витончена і тонка, як промінь ранкового сонця, що пробивається крізь листя. Лезо його клинка відбивало світло, і здавалося, що воно світиться зсередини, ніби в ньому відбито частину душі самого Дзуйхо. Меч ніби переливався, набуваючи відтінків неба та сонця, наче кожен рух його власника додавав нове сяйво.

Дзуйхо підняв катану перед собою, і його поза стала бездоганно вивіреною, наче він був не просто воїном, а художником, який збирається створити шедевр. Він опустив повіки, зосереджуючись на своїй внутрішній енергії, і світ навколо нього ніби зник - залишилися тільки він і його клинок, що стали одним цілим.

Спочатку він зробив повільний крок, а потім почав рухатися, і його рухи були плавними та витонченими, як танець. Катана в його руці ковзала в повітрі з такою легкістю, що здавалося, ніби вона сама спрямовує його. Він робив перший помах, і лезо меча відбивало світло, залишаючи в повітрі тонкі лінії, як витончені мазки пензля на полотні.

Кожен його крок був граціозний і точний, він ніби йшов за невидимою музикою, яка звучала тільки для нього. Дзуйхо перейшов у наступну позицію, і його клинок описав плавну дугу, як падаюча пелюстка сакури. Його рухи були насправді тільки гармонійними, що здавалося, ніби він не бореться, а проводить складний ритуал, в якому кожна позиція символізує баланс і спокій.

Другий помах був такий самий легкий, як і перший. Він трохи повернув клинок, і лезо, переливаючись золотистим світлом, залишило в повітрі мерехтливий слід, ніби розсипаючи світло в кожному русі. Його руки ковзали, ніби він ледве докладав зусиль, але в кожному русі відчувалася цілковита гармонія. Катана рухалася плавно, легко, відбиваючи кожен його рух, начебто була не металом, а потоком води.

Потім він трохи розгорнув клинок і підняв його до неба, немов вітаючи сонце. Це був не просто бойовий рух — це був вираз внутрішнього світу Дзуйхо, де все пов'язане з природою та спокоєм. Кожен його помах був як дихання природи, і його клинок, здавалося, відбивав цей ритм, пульсуючи світлом.

Коли він продовжив свою демонстрацію, стало здаватися, що саме світло починає підкорятися йому. Кожен його крок залишав за собою переливчасті лінії, ніби повітря тремтіло від його рухів. Він зробив черговий помах, і лезо блиснуло, створюючи ефект, ніби тисячі сонячних зайчиків розлетілися навколо, освітлюючи весь двір.

Заключний рух був особливо витонченим: він плавно повернувся і провів мечем по дузі, наче малюючи коло в повітрі. Його рука трохи здригнулася, і лезо меча відобразило останній промінь заходу сонця, ніби зібравши світло з усього світу. Він завмер на мить, його очі були спокійними, і катана в його руці завмерла, ніби перебувала у стані досконалого спокою.

Потім він опустив меч, і його світло повільно згасло, розчиняючись у його долоні. Дзуйхо випростався, прибравши катану, і його погляд залишився ясним, спокійним. Він ніби й не вступав у бій, а просто провів ритуал, який відбив його внутрішній світ — світ, сповнений гармонії та краси.

Мудрець, спостерігаючи за цією витонченою демонстрацією, м'яко посміхнувся, очі його світилися схваленням.

- Дзуйхо, твій клинок - це уособлення гармонії та краси. Ти керуєш ним так, ніби це продовження твоєї душі, а кожен твій рух нагадує танець природи, - сказав він з повагою.

Інугамі Куроші стояв у тіні дерев, ніби будучи її частиною, нерухомий і зосереджений. Його очі дивилися в далечінь, але в них не було ні хвилювання, ні люті, а лише холодний спокій, як у духа, що розуміє природу прихованої сили.