Читати книгу - "Танець МечІв , Arachne "

Інугамі Куроші, з виразом легкої загадковості, підійшов до центру двору. Його очі були сповнені глибокої задуми, він повільно підняв руку, і його кільце засвітилося тьмяним, майже похмурим блакитно-сірим світлом, яке нагадувало світло місяця у хмарну ніч.

— Тіні, відгукніться, — прошепотів він, наче закликаючи давню силу.

З його долоні почав струмувати темний, мерехтливий дим, який тут же набув форми катани, що виникла ніби з темряви. Це не був простий клинок — він виглядав як примарне лезо, ледве відчутне, але водночас сповнене магії та сили, пов'язаної зі світом духів. Лезо переливалося холодними відтінками, відбиваючи світло так, що його майже неможливо було розглянути. Клинок ніби був частиною тіні, що оточувала його, і здавалося, що повітря навколо стало щільнішим, ніби межа між світами тимчасово порушилася, дозволяючи силам з-за меж цієї реальності проникнути в наш світ.

Інугами Куроші з легкістю стиснув рукоятку, і його тіло ніби розчинилося в цьому тьмяному світлі. Він трохи нахилився, слухаючи силу, що виходить від клинка, і поринув у її похмуру енергетику.

Потім він почав рухатись — м'яко, беззвучно, як привид. Його кроки не залишали жодного звуку, і здавалося, що він ковзає по землі, мов тінь. Інугами зробив перший помах, і його катана залишила за собою тонкий, майже невидимий слід тіні, наче вела за собою шматочок потойбічного світу. Це було як розріз між світами, який одразу затягнувся, але на мить ніби показав приховану сутність, що живе за межею видимого.

Зробивши ще один крок, він миттєво зник, і з'явився в іншому місці, ніби рухаючись між просторами. Його рухи були настільки швидкими і точними, що вони виглядали як спалахи тіні, а сам він був як дух, що виринає з темряви лише на мить, щоб знову зникнути. Клинок, здавалося, підкорявся його волі і був живим продовженням темряви, яку він спрямовував.

Другий удар був неймовірно витонченим, але водночас пронизаний силою та таїнством. Він провів мечем по дузі, і здавалося, що в повітрі повис легкий туман, ніби сам світ завмер, піддаючись його владі. Клинок Інугамі Куроші залишав за собою примарні лінії, ніби розриваючи простір між світами і миттєво приховуючи сліди, наче він ніколи й не існував.

У його рухах був ні різкості, ні люті, лише холодний спокій і зосередженість. Кожен крок був вивірений, кожна атака точна, як у істоти, що живе межі світів. Лезо його катани знову зникло, і він ніби розтанув у повітрі, щоб миттєво виникнути в іншому місці.

Заключний помах був безшумний, як рух нічного повітря. Він підняв катану і плавно опустив її, і в той момент тіні навколо нього згустилися, ніби схиляючись перед його силою, визнаючи його як свого володаря. Слабкий слід тіні залишився в повітрі, наче вікно у світ парфумів, але він тут же зник, залишивши відчуття, ніби хтось незримий уважно стежив за цим моментом.

Куроші завершив свою техніку, опустивши катану, і його примарний меч розчинився в повітрі, як дим, поглинутий нічним вітром. Він залишився стояти, оточений тінями, і його очі були сповнені безмовної мощі — сили, що була холодною і страшною, як сама ніч.

Мудрець, спостерігаючи за цією демонстрацією, кивнув, у його погляді читалася глибока проникливість.

— Ти маєш силу, якої немає ні в кого з них. Твій зв'язок зі світом духів робить тебе непередбачуваним, — зауважив Мудрець, з повагою спостерігаючи за Інугами.

— Інугамі Куроші, твій меч — це втілення тіні, зв'язок із духами та світом темряви. Ти рухаєшся, наче привид, і кожен твій крок наче веде за собою душу. Пам'ятай, що темрява може бути твоїм союзником, але вона завжди потребує поваги, сказав він.

Фудзісане впевнено вийшов на середину двору, впевнено тримаючи погляд, його кроки були твердими, наче кожна ступня, торкаючись землі, відчувала її глибину. У його погляді відбивалася рішучість, спокій і незламна воля. Він витяг руку, і кільце на його пальці засяяло, випромінюючи яскраве золотисте світло, як перша ранкова зоря. Це світло не було яскравим або різким, але відчувалося як стабільна, надійна сила, як давня магія землі.

З його долоні почав формуватися клинок, і коли він повністю набув своєї форми, здавалося, що він зроблений не просто з металу, а з самої гірської породи. Це була масивна катана, з широким лезом, яке випромінювало тепло, немовби відобразивши міць сонця. Лезо було не тільки гострим, а й міцним, начебто могло витримати будь-яку атаку і служити не лише для нападу, а й для захисту.

Фудзісане міцно стиснув рукоятку катани, і його м'язи напружилися, готуючись вивільнити міць, що зберігалася в його душі та руках. Він повільно підняв меч, його рухи були неквапливі, але в них відчувалася сила, ніби саме повітря стримувало подих, чекаючи на його перший удар.

Перший удар він зробив плавно, але впевнено, спрямувавши катану вниз з такою міццю, що здавалося, що земля під ним злегка здригнулася. Лезо його меча, пройшовши повітрям, залишило за собою важку золотисту лінію, як розпечений слід, що проникає крізь простір. Це був удар, який нагадував гуркіт грому — повільний, але сповнений силою, що відчувалася в кожному його русі.

Потім він плавно підняв клинок над головою і, сконцентрувавшись, зробив повільний, розгонистий помах убік. Його рухи були повільними, але такими потужними, що кожен помах здавався колосальним зусиллям, ніби він передавав свою силу землі під ногами. З кожним ударом повітря вібрувало, а його меч видавав низький гул, як грім, що лунає вдалині.

Фудзісане рухався по колу, вибудовуючи позиції, кожна з яких була націлена на стійкість та захист. Його стиль був не нападаючим, а стримуючим, наче він стояв на кордоні, готовий захистити тих, хто перебуває за ним. Він не мчав уперед, як інші, а залишався міцно стояти на землі, ніби його завдання було не просто атакувати, а стати неруйнівною перепоною, яку неможливо подолати.

Третій удар був особливо сильним: він ступив уперед, високо підняв клинок і опустив його з такою силою, що земля під його ногами трохи здригнулася. Лезо ніби врізалося в повітря, випромінюючи міць, яка була подібна до землетрусу. Кожен рух Фудзісане був ідеально вивірений, він ніби розраховував силу кожного удару, щоб не виснажувати енергію, а накопичити її і направити в одну точку.