Читати книгу - "Несподіване почуття, Alex Ginger"

Андрій

Напревеликий жаль я не помилився. Підвівши очі доверху, я побачив, що це й справді Оксана — дівчина, яка зробила моє життя нестерпним.

-Андрійчику, не думала тебе тут побачити. - сказала вона і посміхнулася. Це була та посмішка, яку я колись любив. Чи, принаймні, думав, що любив. Зустрівши Улю, я зрозумів, що таке справжнє кохання.

-Невже? Чому мені здається, що ти цілеспрямовано сюди йшла?

-Не накручуй себе. Це певно доля нас звела знову.

-Що я чую... Звідки ти взялась? Набридло подорожувати? Чи можливо гроші закінчилися? То мені немає чим тобі допомогти.

- Фу, як грубо. Я вирішила повернутися до тебе. Я зрозуміла, що зробила помилку, коли поставила наші стосунки на паузу...

-То тепер це так називається? Нагадати тобі, що ти зрадила мене з моїм же другом, а потім ще й поїхала з ним закордон. І хочу нагадати ще дещо — ми розійшлися.

-То ти так вирішив. Я з тобою не розходилася. Мені потрібен був час, аби все обдумати як слід...

-Три роки? Що ж бачу ця розмова не має змісту. Вибач, мене чекають. - я не дивився їй більше в очі. Повернувся, аби зайти в салон.

-Почекай. - я відчув руку Оксани у себе на плечі. - Давай поговоримо, я хочу все повернути.

-Нам немає про що розмовляти. Ти вже все сказала своїми вчинками, тоді три роки тому. Більше я не хочу нічого знати. - від її дотику стало неприємно. Ще декілька років тому я шаленів від цієї дівчини, а тепер не хотілося навіть поряд з нею знаходитися.

-Ти ще передумаєш! - викрикнула вона своїм капризним голосом. - Я ж досі кохаю тебе. - а це вже був постріл навмання, який не досягнув своєї цілі. Коли кохають не зраджують і не розмінюють. Я мовчки пройшов в салон та зачинив двері. Оксана знала мої слабкі сторони. Коли ми були разом, вона вміло маніпулювала мною використовуючи свої прийомчики. Однак все змінилося. Я змінився.

Що за день сьогодні? Спочатку батько, тепер Оксана. Для повного комплекту ще когось з минулого не вистачає. Однак більше сюрпризів не було. Я більш-менш спокійно відпрацював зміну та поспішив до Улі. Проте у кав’ярні її не знайшов. Олег сказав, що вона відпросилася піти додому раніше. На мої дзвінки та повідомлення вона не відповідала, що змушувало неабияк хвилюватися. Мені не залишалося нічого, окрім піти до неї додому. Я багато разів проводив Улю до під’їзду, але жодного разу не підіймався наверх. Вона не запрошувала мене зайти, а я пам’ятаючи свої непрості обставини, і не напрошувався. Але я знав її точну адресу. Піднявшись на потрібний поверх, я подзвонив у двері.