Читати книгу - "Неправильний друг, Страгозорый "

    Так, на деяких сайтах казали, що уявні друзі якщо що можуть тобі підказувати те, що ти знаєш сам, бо пов'язані напряму з твоєю підсвідомістю, яка хранить у собі усі твої спогади. Якщо точніше, то вони якраз і є так би мовити наша підсвідомість.

    Але я цю тему важко зрозуміла. А Гордон... Він так легко поясняв ті два варіанти, які я ще не проходила, наче це було щось очевидне. Це досить дивно.

     Чомусь згадався той момент, коли дивна дівчина різко схопивши мене за руку, повідомила про те, що він мене переслідує. Може, вона мала на увазі Гордона? Але я відчуваю себе доволі непогано, навіть коли він стоїть майже впритул до мене, тому попередження дівчини було дивним.

    Але, чи могла вона помилитися, подумати не на того і Гордон прийшов з зовсім іншого світу?

    Кинувши погляд на чоловіка, який продовжував сидіти й роздивлятися приклади у підручнику, мабуть, подумки вирішуючи швидко приклади, я задалась питанням, яким не надавалась до цього - хто ж він, цей Гордон?

    Віра поставила переді мною чашку з ще гарячим чорним чаєм. Я, відволікшись від своїх думок, подивилась на подругу, яка сіла з іншого боку, наче знає, що поряд сидить ще й Гордон. Чоловік у цей момент вже в який раз покосившись на дівчину, легенько притиснувся до мене.

    Це було трохи незвично відчувати масивне тіло чоловіка, але робити проти цього я поки що нічого не могла, бо мені нікуди відсідати. Якщо я зроблю це, прийдеться придумувати якусь відмазку для Віри, яка мабуть, буде рахувати мене дурною.

— Слухай, ти можеш від мене трохи відсісти?... - Попросила я у Гордона, коли Віра почала показувати, рішення яких прикладів її цікавить більше усього.

— Пробач, поки що не можу. - Прохрипів він, не відриваючи погляду від моєї нової подруги. Або, скоріше, від того, хто сидів поряд з дівчиною.

    Це мене трохи насторожило. Що він міг там зараз бачити?

    Коли я пішла по своїх справах, я чула, як Гордон стояв поряд з дверима, наче оберігаючи мене від чогось. Коли я вийшла, різко натрапила на Віру, яка хиже дивилася на мене трохи примруженими очима. Я легенько здригнулась від неочікуваності.

— Слухай, ти мене налякала! - Видихнула я, й спробувала обійти подругу. Але нічого не вийшло, бо вона різко з силою схопила мене за руку. - Щось сталося?

— Не намагайся придурюватися. - Віра різко притисла мене до стіни. Не очікувала, що ця, на перший вигляд доволі тендітна дівчина так просто зможе таке витворити... - Я знаю, що зараз поряд з тобою є цей чорт у масці. Признайся, де він, і я спокійно відпущу тебе.

     Я спробувала вирватися, але нічого, зрозуміла річ, не вийшло. Віра тримала мене мертвою хваткою, наче була прикута до мене ще з народження залізними ланцюгами.

— Я... Ніякого «чорта у масці» не знаю! - Спробувала потягнути час, поглядом намагаючись якомога непомітніше знайти Гордона. Бо Віра сто відсотків шукає саме його. - І взагалі, чому ти гадаєш, що саме я повинна знати про нього?

    Дівчина промовчала. Лиш сильніше притисла до стіни, показуючи, щоб я вже почала говорити. Але я точно просто так говорити не буду. Хай що там Гордон приховує, це не значить, що я повинна його видавати.

    Різко Віра відпустила мене. Озирнувшись, я побачила, як вона дивиться у ту сторону, де зараз наче бився з кимось чоловік. Ледь помітна тінь билася проти нього і явно програвала. 

    На секунду я навіть трохи посміхнулась, бачачи, як перемагає саме Гордон. Але потім у голові з'явилась думка - чи може Віра бачити Гордона теж? Або може, вона бачить його так само ледь помітною тінню, з якою б'ється вже її «уявний» друг?

    Усе це збило мене з пантелику. На декілька секунд я взагалі перестала розуміти, що довкола відбувається. Тільки й могла, що стояти й слідкувати за тим, що відбувається, намагаючись прийти в себе.

    Ось Гордон різко хапає мене за руку, наче вириваючи з трансу. Обережно бере на руки, й вистрибує через вікно. На секунду здалося, що ми ось-ось розіб'мося, але згадала, що Віра жила на першому поверсі.

    Коли чоловік відбіг доволі далеко від дому моєї «подруги», він поставив мене на землю, і впевнившись, що я можу стояти рівно не дивлячись на увесь шок, трохи відійшов від мене, почав відхекуватися. Коли Гордон відхекався, шок поступово відпустив мене і я сіла на холодну землю - мені було плювати, без куртки я зараз, чи ні, - я подивилась на обличчя чоловіка.

— І що це було? - Запитую, а той простягає руку, типу «не сиди на холодній землі».

— Гадаю, що я все-таки повинен тобі все вже розповісти. - Мовив тихо він, підіймаючи мене й знову ставлячи на ноги.