Читати книгу - "Викрадач думок , Oleg Poroshok"

В юності Олександр легко прощав собі те, що важко прощалося іншим. Йому здавалося, що якщо вчинок логічно виправданий — він правильний. Але з часом він навчився розрізняти "правду" і "праведність". І одна з найбільших його внутрішніх ран — це продаж хати його дружини.

Він тоді переживав важкі часи. Борги, обмаль ресурсів, страх за майбутнє дітей. Але головна проблема — він не довірився дружині, не відкрив перед нею свої труднощі, не шукав спільного рішення. Він вирішив за всіх.

Продаж пройшов формально законно — через певні юридичні лазівки. Але морально це був злочин. Він це зрозумів, коли почув думки своєї доньки. Вона не говорила вголос, але в її серці жило: "Чому тато нас зрадив? Чому ми мали переїхати в двокімнатну квартиру, з чотирьох кімнатного будинка майже в центрі міста? Чому мама мовчить, хоча плаче вночі?"

Олександр не зміг захистити своїх. І тепер, навіть маючи дар, він не міг виправити минуле. Але міг зробити кращім майбутнє.

Він довго збирав гроші. Не просив ні в кого. Заробляв, економив, віддавав борги і мовчав. Дар допомагав йому працювати ефективно, уникати шахраїв, бачити правильні рішення. Він жив скромно, але впевнено.

Через кілька років він купив будинок. Кращий за той, що продав. Теплий, просторий, затишний. Він сам зробив там ремонт. Сам засадив садок. Кожен цвях — це був жест покаяння. Кожна плитка — обітниця мовчазного прощення.

Він привів туди свою родину без пафосу. Просто одного дня сказав:

— Це наш дім. Я знаю, що ви мали його раніше, і я забрав. Але тепер повертаю. І прошу —  прощення, і шанс стати ще кращим.

Дружина мовчки оглянула хату. Діти бігали по кімнатах, сміялися. І в той момент Олександр зрозумів: він ще не ідеальний. Але він на правильному шляху.

Бог дав йому дар читати думки, але найважливішу думку він відчув не через дар, а серцем. І ця думка була проста: "Ти мій чоловік. Я бачу, як ти змінився. І я вірю."

Кінець