Читати книгу - "Шепіт у пітьмі: Наслідки, Дроянда"

У той вечір не було магії. Не було темряви, яка накривала серце. Був тільки місяць, трохи дощу й тиша старого скверу, де Аліса і Назар залишилися після тренування.

— Знаєш, ти змінилася, — сказав Назар, сідаючи поруч на лаву.

— У кращий чи гірший бік? — усміхнулась Аліса.

— У свій, — відповів він просто.

Вітер торкнувся її плечей, і вона легенько здригнулася. Назар зняв з себе куртку й накинув на неї мовчки. Її подих став глибшим.

— Я не знаю, що чекає попереду. Але єдине, чого я не хочу — втратити тебе.

— Назар…

Вона обернулася до нього. Його очі були не просто карими — у них відбивалося все: тривога, віра, спогади, щось більше за захоплення.

— Я з дитинства знала, що зможу врятувати інших. Але ніколи не думала, що хтось врятує мене, — прошепотіла Аліса.

Він не відповів словами. Лише торкнувся її щоки, нахилився — і поцілував. Обережно, мов боявся порушити чарівну мить. Але в цьому поцілунку було більше сили, ніж у всіх магічних знаках, які вони вчили.

Вони сиділи поруч, мов світло й тінь, що вперше не боролися, а доповнювали одне одного.

Ніби доля вирішила: в цій війні любов має стати щитом.