Читати книгу - "Стів Джобс"

— пригадує Возняк.

По суті, то був калькулятор, який міг обраховувати числа та показувати результати за допомогою світлодіодів у вигляді одиниць і нулів.

Коли вони закінчили роботу над тим апаратом, Фернандес вирішив познайомити Возняка із кимось, кого, за його словами, той обов’язково мусить запізнати.

- Його звати Стів. Він, як і ти, гаразд на всілякі витівки і так само захоплюється електронікою.

То, ймовірно, була найважливіша гаражна зустріч Силіконової Долини після того, як тридцять два роки тому Г’юлетт завітав у гараж Паккарда.

- Ми зі Стівом сиділи на тротуарі навпроти будинку Білла і просто розказували один одному історії — в основному про наші зухвалі витівки, а також про різні електронні штуки, над якими працювали, — пригадує Возняк. — У нас було чимало спільного. Загалом мені було дуже важко пояснити людям, над чим саме я працюю, але Стів розумів мене з півслова. Він мені сподобався. Він був худорлявий, однак витривалий і повний енергії.

Стівен Джобс також був вражений тією зустріччю:

- Воз був першою людиною в моєму житті, яка краще за мене розбиралася в електроніці. Він мені відразу ж сподобався. Я виглядав трохи старшим за свій вік, а він — навпаки, тож ми були, наче однолітки.

Окрім зацікавлення комп’ютерами, вони обоє захоплювалися музикою.

- У плані музики - то були просто неймовірні часи, — пригадує Джобс. - Це було майже те саме, що жити в часи Бетховена та Мо-царта. Справді. Люди згадуватимуть ті часи саме так. Ми були тоді занурені в музику по самі вуха.

Зокрема, Возняк познайомив Джобса зі славетним Бобом Діла-ном.

- Ми відшукали в Санта-Круз чувака, який випускав газету, присвячену Ділану, — розказує Стів Джобс. — Боб Ділан робив записи з усіх своїх концертів. Дехто з його оточення, вочевидь, був не надто обережним, бо невдовзі касети з тими записами були повсюди. І той хлопець мав їх усі.

Вишукування й колекціонування нових записів Ділана стало новим захопленням хлопців.

- Ми ходили по Сан-Хосе і Берклі й розпитували, чи нема в когось піратських касет Ділана, а знайшовши, збирали їх, - згадує Возняк. — Ми купували брошури з текстами пісень Ділана і часом засиджувалися допізна, намагаючись розгадати їх значення. Діла-нові слова заклали в нас основи творчого мислення.

Як додає Джобс, у нього було понад сто годин записів музиканта, включно з усіма концертами, які він дав у 1965 і 1966 роках, де почав звучати більш електронно.

Кожен із них купив собі висококласний магнітофон ТАЕС.

- Записуючи на невеликій швидкості, я міг кілька концертів умістити на одну касету, - розказує Стівен Возняк.

Тих часів, імовірно, сягає й одне із захоплень Джобса:

- Замість великих колонок я купив пару неймовірних навушників і любив просто собі лежати в ліжку й годинами слухати музику.

Стівен Джобс згуртував у Гоумстеді товариство, яке час від часу організовувало різні музично-світлові шоу, а часом просто любило серйозно пожартувати. Вони назвали своє товариство Виск Fry Club, обіфавши в такий спосіб ім’я директора школи. Попри те, що Возняк з іншим своїм другом, Аленом Баумом, уже закінчили школу, наприкінці навчального року вони приєдналися до тієї банди, щоби разом щось утнути і таким чином попрощатися з випускниками, які саме покидали школу. Відвідуючи школу Гоумстед через сорок ро-ьсів і проходячи повз місце «злочину», Джобс зауважив:

- Бачите он той балкон? Та витівка з плакатом скріпила нашу дружбу.

На великому простирадлі, розфарбованому в біло-зелені шкільні кольори, вони намалювали величезний кулак із салютуючим середнім пальцем. Баумова мати-єврейка, яка, як вона сама пояснила, «теж такою була», радо допомогла їм все це гарно намалювати і навіть показала, як відтінити головний об’єкт, щоби він виглядав реалістичніше.

За допомогою шнурів і натяжок вони зробили цілу систему, яка дозволяла рухати плакатом і опускати його ближче до випускників, коли ті проходитимуть повз балкон. SWAB JOB - таким був підпис на малюнку (абревіатура з ініціалів Возняка і Баума та прізвища Стівена). Той жарт став шкільною легендою, а Джобс знову отримав догану.

В іншій витівці вони використовували змайстрований Возняком кишеньковий пристрій, який міг блокувати телесигнал. Він любив брати його з собою до кімнати, де хтось дивився телевізор — десь у гуртожитку, наприклад, - і непомітно натискав кнопку, після чого картинка зникала з екрану. Коли хтось піднімався і щось там крутив у телевізорі, Стівен відпускав кнопку і картинка на екрані знову з’являлася. Примусивши глядачів достатньо пострибати з крісла до телевізора, він поступово ускладнював завдання. Екран тепер рябів доти, поки хтось не торкався антени. В самому кінці він заставляв телеглядачів думати, шо телевізор показуватиме лише у випадку, якшо хтось одночасно триматиметься за антену та стоятиме при цьому на одній нозі або торкатиметься телевізора. Багато років по тому, під час важливої презентації, коли в нього теж були проблеми із віцеозображенням, Джобс віцклав убік текст промови і пригадав ті веселі миті, які вони переживали зі Стівеном Возня-ком, бавлячись сконструйованим ним пристроєм:

- Воз мав його в кишені, ми заходили до гуртожитку, де якийсь гурт дивився... ну, скажімо, «Зоряний шлях», він блокував сигнал, хтось вставав, щоб усунути перешкоди, й у ту саму мить, коли він відривав ногу від підлоги, телевізор знову починав нормально показувати, а як нога опинялася на піїщозі, Воз умикав пристрій. І за п’ять хвилин людина опинялася в такій само дурнуватій ситуації, як оце зараз я, - викрутився Джобс, заодно розвеселивши глядачів.

«Синя скринька»

Геніальне поєднання витівки й електроніки, яке також стало першим каменем у фундаменті імперії Apple, було запущено у неділю пополудні, коли Возняк прочитав статтю в часописі Esquire, який мама лишила для нього на кухонному столі. То був вересень 1971 -го, і наступного дня він збирався від’їжджати до Берклі. Це був уже третій навчальний заклад після закінчення школи. Стаття Рона Роземба-ума «Секрети «синьої скриньки» описувала, як хакери й телефонні віртуози знайшли спосіб, імітуючи відповідні сигнали мережі AT&T (Американська телефонна і телеграфна корпорація, на час описуваних подій була монополістом на ринку телекомунікаційних послуг.

— Прим, пер.), безкоштовно робити міжміські дзвінки.

— Прочитавши десь половину тієї великої статті, я мусив подзвонити своєму найкращому другові, Стіву