Читати книгу - "Пес Баскервілів"

— Чи можлива річ, пане Голмз, щоб ви самі згодились поїхати?

— Коли настане криза, я подбаю особисто приїхати: але ви розумієте, що з моєю великою практикою і з постійними звертаннями порадити у всеможливих справах я не можу виїхати з Лондону на непевний час. Тепер одну з найповажніших осіб в Англії заплямував якийсь шантажист, і тільки я можу усунути скандал, який може спричинити багато лиха. Ви бачите, оскільки мені неможливо поїхати в Дартмур.

— Кого ж ви порадите мені взяти?

Голмз поклав свою руку на мене і сказав:

— Коли мій приятель погодиться, то немає людини, яка б більш гідна була бути біля вас, коли ви почуватимете себе скрутно. Ніхто не знає цього краще за мене.

Пропозиція ця застала мене зненацька, але, раніш, ніж я встиг вимовити хоч би слово, Баскервіль ухопив мене за руку і, щиро стиснувши її, сказав:

— Які ви добрі, Ватсоне. Ви знаєте, що зі мною робиться, і вам справа так само знайома, як і мені. Коли ви поїдете в Баскервіль Гол і визволите мене з небезпеки, я ніколи цього не забуду.

Чекання пригод завжди чарівно впливало на мене. Крім того, я був заохочений словами Голмза і палкістю, з якою сер Генрі вітав мене, як свого супутника.

— Я з охотою поїду, — сказав я, — і не можу собі уявити, як би я міг краще спожити свій час.

- І ви будете дуже ретельно повідомляти мене про все, — сказав Голмз. — Коли настане будь — яка криза, чого я неодмінно сподіваюсь, я спрямую ваші дії. Вважаю, що на суботу все буде готове.

— Чи зручно це буде докторові Ватсонові?

— Цілком.

— Отже, в суботу, коли нічого не трапиться нового, ми зустрінемося до відходу поїзду о 10:30 із станції Падінґтон.

Ми вже встали, щоб попращатись, як раптом Баскервіль радісно гукнув, витягаючи з-під шафи, що стояла в одному з кутків кімнати, рудуватий чобіт.

— Мій загублений чобіт, — гукнув він.

— Дай Боже, щоб усі наші пригоди так швидко закінчились, — сказав Шерлок Голмз.

— Але це дуже дивно, — зауважив лікар Мортімер. — Я перед сніданком обшукав дуже ретельно всю цю кімнату.

— Я також, — сказав Баскервіль. — Я жодного місця не лишив необшуканим.

- І тоді, напевне, в ній не було цього чобота.

— В такому разі його поставив сюди лакей, поки ми снідали.

Послали по лакея, але той відповів, що він нічого не знає про це, і жодними розшуками ми не добились з’ясування цього випадку. Додався новий пункт до цієї безперервної серії безцільних, очевидьки, дрібних таємниць, що з’являлися так швидко одна за другою. Лишивши певну історію сер Чарлза, ми дали ряд нез’ясованих подій що трапились протягом двох днів, а саме: одержання листа з друкованих слів, зустріч чорнобородого шпига в кебі, загублення нового видубленого чобота, загублення старого чорного, і нарешті, знайдення нового видубленого чобота. Коли ми верталися на Бейкер Стріт, Голмз мовчки сидів у кебі, і через те що він насупив брови, а також із виразистого обличчя, я бачив, що його розум, так само, як і мій, був зайнятий спробами скласти будь — який плян, в який можна б було вмістити всі ці дивні епізоди, що не мали, очевидно, жодного зв’язку між собою. До пізного вечора сидів він повитий тютюновим димом і заглиблений у свої думки.

Перед самісінькою вечерею подали дві телеграми.

Перша була:

Тільки — но довідався, що Барімор у Баскервіль Гол.

Друга:

Був у двадцяти трьох готелях, але на жаль, не натрапив на порізаний аркуш Таймз.

— Порвались дві з моїх ниток, Ватсоне. Немає нічого більш заохотливого, як випадок, в якому все спрямовано проти нас. Нам треба відшукати другий слід.

— У нас лишається ще візник, що возив шпига.

— Цілком правильно. Я телеграфував, щоб довідались з офіційного списку про його прізвище та адресу. Я думаю, що це й відповідь на мій запит.

Дзвінок виявився, ще більш цікавим, ніж ми сподівалися, бо прочинились двері і в кімнату ввійшов грубий на вигляд чоловік, очевидьки, візник, про котрого йшла мова.

— Я одержав оповіщення з головної контори, — сказав він, — що чоловік, який живе тут, покликав до себе число 2704. Я їжджу своїм кебом уже сім років, і ніколи не скаржились на мене. Я прийшов сюди просто з двору, щоб спитати вас особисто, що ви маєте проти мене.

— Я нічого не маю проти вас, чоловіче добрий, — сказав Голмз. — Навпаки, я маю для вас півсоверена, коли ви відповісте мені на мої питання.

— Гаразд, це буде гарний день, — сказав візник, широко посміхнувшись. — Так що ж ви хочете спитати в мене?

— Насамперед, ваше прізвище та адресу на випадок, що ви мені ще раз знадобитесь.

— Джон Клейтон, Терпей Стріт, число 3.

Шерлок Голмз записав ці відомості.

— А тепер, розкажіть мені все, що стосується, вашого пасажира, який сьогодні о десятій годині ранку вартував коло цього будинку, а потім їхав услід за двома джентльменами по Ріджент Стріт.

Візник трохи здивувався й збентежився, але відповів.

— Що ж, мені нічого вам казати, бо ви, мабуть, уже знаєте стільки ж, скільки й я. Справа в тому, що мій пасажир сказав мені, що він слідець і щоб нікому не говорити про нього.

— Це, добрий чоловіче, дуже поважна справа, і вам погано доведеться, коли ви задумаєте критись хоч би чим від мене. Так ви кажете,