Читати книгу - "Марта"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Та й не було.
Тільки й єсть у нас ворог -
Наше серце.
Павло Тичина, «Війна»Після цих усіх невеличких епізодів Марта йшла до пані Варвари з неспокійним серцем. Було й цікаво, і лячно, і неприємно, і взагалі йти не хотілося.
Тимофія вдома, тобто у готелі, не було. Дівчина уявила собі, як він десь їздить із цим огидним Левом Михайловичем і розцяцькованими паннами. Але коли вона вже вийшла з готелю «Франсуа» й дійшла до Педагогічного музею, побачила, що назустріч їй пішоходом іде Тимофій. Він теж її помітив і трохи розгубився. Схоже, що в нього, як і в неї, лишився після їхніх коротких зустрічей і розмов неприємний осад.
Втім, хлопець швидко опанував себе.
— Здравствуй, барышня! — сказав, порівнявшись із нею.
— Здрастуйте... Але яка ж з мене панночка? — почуття провини диктувало їй бажання якось замиритися із Тимофієм Костянтиновичем, але мимоволі дівчинка продовжувала вже знайому їй лінію поведінки.
— Зачем дерзишь? — запитав.
Марті чомусь пригадалося, як вона у дитинстві, заледве навчившись грамоті, читала мамі і сусідкам «Катерину» Шевченка. А також згадала зауваги Трохима Павловича стосовно «лапотніків». Замовлення для пані
Варвари було виконано, у хустині Марта вже тримала свій заробіток, тому могла не воловодитися:
— Чому, чому, бо — москаль! — випалила Марта.
— Вот здесь ты не права! Я такой же малорос, как и ты.
Порівняння Тимофія з нею самою насмішило дівчинку, і вона пирснула зі сміху.
— Щось не зовсім віриться, що ви такі, як я!
— Я и по-украински разговаривать умею. И Шевченка вашего читал.
— Ну, й добре, що читали. Тепер знаєте, що нам з вами не по дорозі! — тут Марта ясно відчула, що сказала аж надто різко, і засоромилась, опустивши очі додолу. Їй хотілось вибачитися за свою і Маргаритину нечемну поведінку, але вона була в тому віці, коли приборкування власної натури здається річчю майже неможливою.
Тимофій уважно глянув на дівчинку і сказав:
— Я великодушно прощаю тебе твои с подругой выходки и грубости и взамен прошу простить и меня. Кажется, я был слишком навязчивый. Но, знаешь, иногда хочеться несколько другой компании... К тому же ты напоминаешь мне одного человека. — Марта напружилася. Ніхто не любить комусь когось нагадувати. Бути чієюсь копією. Тимофій після паузи продовжив: — Мою сестру. Конечно, не Варвару. Родную. Тебе сколько сейчас? Около пятнадцати? Ей столько же. Но она далеко. Очень далеко. В Китае. Не знаю, увижу ли я её когда-то.
Дівчинка розглядала Тимофія Костянтиновича і думала про те, що, мабуть, у неї з його сестрою має бути мало спільного. У неї темне пряме волосся, у нього -русе й кучеряве; на зріст вона навіть не досягає його плеча. Темні мигдалеві горішки її очей зовсім не були схожі на його — зеленкувато-болотяні.
Роздивляючись хлопця, вона мимоволі замилувалася ним. Військова струнка постава випромінювала впевненість і розкутість. Тонкі гострі риси обличчя світилися розумом і свідчили про належність до вищих верств, чия кров плекається століттями й поколіннями.
— Гаразд, — тихо сказала Марта, відводячи очі. — Що ж ви хочете?
— Для начала я бы мог тебя проводить домой. И помочь с корзинкой.
Дівчинка погодилася, хоча була спантеличена такою пропозицією дружби. Вона ніяк не могла зрозуміти, чим вона могла бути цікава цьому офіцерові. Звичайно, крім того, від чого її у простій формі застерігала тітка: «Дивися, щоб у пелені не принесла!»
— Вот и хорошо! Я даже могу разговаривать с тобой по-украински. Я выучился языку благодаря моей няньке и её детям, с которыми я проводил всё время, когда семья на лето приезжала в наше имение в Полтавской губернии. Знаешь, как меня они называли? «Тиміш»! Можешь меня так тоже называть...
Тимофій Костянтинович не став для Марти найближчим другом. Не були частими і їхні зустрічі. Й не можна сказати, що було подолано всі внутрішні бар'єри, які стояли між ними. Але кожне нове побачення було бажаним для обох і пройнято особливою теплотою й сердечністю.
Якось у середині листопада Тиміш із Мартою прогулювалися вулицями Києва. Оминувши монументальний пам'ятник Олександрові ІІ[10], вони увійшли в Купецький сад[11] і далі, повз «Долину троянд»[12] і
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Марта», після закриття браузера.