Читати книгу - "Усі птахи в небі (ЛП)"

Теодольф прибув до цього торгового центру, шукаючи двох особливих дітей, тому що йому потрібно було підтвердити своє місце в ієрархії Безіменного ордену. З цією метою він здійснив паломництво до Абасинської святині в Албанії, де постив, вдихав галюциногенні пари і провів дев'ять днів у кошмарах. А тоді подивився у Діру — обрамлене вишуканим орнаментом коло на підлозі Святині, і побачив видіння, що підтвердило все, що снилося йому у кошмарах. Смерть і хаос, діючи разом, руйнували цілі міста, охоплені чумою божевілля. І, нарешті, починалася війна між магією та наукою, яка залишить цілий світ у згарищі. У центрі всього цього були чоловік і жінка, які зараз були ще дітьми. Його очі кровоточили, коли він відповзав від віщої Діри, долоні ковзали, а коліна розповзалися. Безіменний орден нещодавно запровадив жорстку заборону на вбивство неповнолітніх, але Теодольф знав, що ця місія буде святою.

Теодольф втратив свою здобич. Він був у цьому торговому центрі вперше, і відчував себе незвично серед кодованих покажчиків і карт з занадто дрібними літерами на величезних екранах.Теодольф знав, що Лоуренс і Патриція помітять його, тому змінив свій план щодо засідки. Салон побутової техніки був повний ножів, які чомусь рухалися. У салоні білизни було загадкове попередження про чудо-ліфт. Він навіть не знав, де шукати.

Теодольф не збирався втрачати холоднокровності. У будь-якому випадку він був пантерою, або, можливо, гепардом, певним типом смертоносної кішки, яка просто грається з цими дурними дітьми. У кожного вбивці є моменти, коли він чи вона відчували, що ковзали поглядом по потрібному обличчі, а їм ввижалося абсолютно інше. Вони обговорювали цю проблему на конвенті убивць кількома місяцями раніше: Що є такі місця, де навіть коли ти проходиш невидимий у тінях, ти відчуваєш, що хтось таємно дивиться і підсміюється над тобою.

Дихай глибше, пантера, сказав собі Теодольф. Спокійніше.

Він зайшов у чоловічу вбиральню за відділом посуду, щоб подумати, але хтось весь час товкся біля дверей, запитуючи, що він там робить так довго.

Після цього йому не залишалося нічого іншого як замовити велику порцію шоколадного морозива і спостерігати. Але коли воно появилося на його столі, Теодольф чомусь захилювався — чи воно не отруєне? Якби за ним справді спостерігали, хтось міг би додати будь-яку з дюжини отрут у його порцію, отрут без смаку і запаху, або навіть пахнучу як шоколадні ароматизатори.

Теодольф почав тремтіти, не видавши жодного звуку. Він плакав тихо, як кіт у джунглях. Зрештою він вирішив, що життя не варте того, щоб жити, якщо він час від часу не зможе поїсти морозива, не побоюючись, що воно отруєне. І взявся за ложку.

Приїхав батько Лоуренса і підібрав Лоуренса і Патрицію за півмилі від торгового центру, у той час коли Теодольф схопився за горло і задихався — морозиво справді було отруєне, і Патриція робила те, що завжди, коли спілкувалася з батьками Лоуренса: імпровізувала. — Ми піднялися в гори, а на другий день спустилися вниз по воді, хоча вода була більше коричневою, ніж білою. І ще ми були на козлячій фермі, де стригли козлів, поки не втомилися, що дозволяє мені сказати, що це важко, кози мають багато енергії, — розказувала Патриція батькові Лоуренса.

Батько Лоуренса запитав про розміри кіз, на що діти відповіли з повною серйозністю.

Теодольф не міг дивитися на шоколадне морозива решту свого життя. Коли воно потрапляло йому на очі, що, як правило, траплялося у громадських місцях, у нього з рота йшла піна, а потім він відчував всередині штанів щось мокре. Коли антидот вдарив по нервах і Теодольф знову міг дихати, він побачив, що на його серветці з'явився сигіл Безіменного ордену, з вишуканою маркою, яка більш-менш зрозуміло промовила: «Привіт, згадай, що ми більше не вбиваємо дітей. Гаразд?»

Таке повідомлення вимагало зміни тактики.

Коли Патриція могла, вона бігла у ліс. Пташки сміялися над її спробами імітувати їх. Вона вилазила на дерева. Ніхто не відповідав. Вона бігла ще глибше в ліс.

— Привіт! Я тут. Що ви хочете від мене? Привіт! — Вона багато віддала би за вміння перетворювати себе на когось іншого, тому що її світ був просто нудними стінами або таким же нудним брудом. Реальна чаклунка повинна вміти творити магію інстинктивно. Вона повинна вміти робити містичні речі чистою волею або достатньо глибокою вірою.

Через кілька тижнів після початку занять у школі розчарування стало надто великим. Патриція узяла деякі висохлі спеції та гілочки у підвалі спеційного магазинчика, які збиралися викидати, пішла в ліс і спалила їх на вогні, запаливши кухонними сірниками. Вона стрибала навколо крихітного полум'я всередині маленької ями, співаючи відомі їй закляття і трясучи руками. Вона відтяла пасмо власного волосся і кинула в полум'я.

— Будь ласка, — вона задихалася сльозами. — Привіт! Будь ласка, що потрібно робити? Будь ласка! — Нічого. Вона присіла на каблуки, спостерігаючи за своїм невдалим чарівництвом, яке перетворювалося на попіл.

Коли Патриція прийшла додому, її сестра Роберта вже демонструвала батькам фотографії з телефону, де Патриція запалювала вогонь і танцювала навколо нього. Плюс у Роберти була білка