Читати книгу - "Закон Хроноса"

— Там,— у повітря зметнулася могутня лапа Пфефферкорна.— Можу показати, якщо хочете.

— Звісно! — засяяли очі Шарлотти. Вона не уявляла, що це може бути, але, принаймні, дуже потужна штука.

— Чому ви встановили машину в лісі? — запитав Оскар, поки вони йшли за винахідником.— Чому не в нас у підвалі?

— На це є маса причин,— відповів Гумбольдт.— І найважливіша — я не хотів, щоб наш будинок злетів у повітря. Джерело енергії неймовірно потужне. Друга причина в тому, що машина часу має перебувати на першому поверсі. Тисячу або дві тисячі років тому ніякого підвалу ще не існувало. Ми б опинилися під землею, і довелося б із натугою прориватися нагору. Ну й, нарешті, мені хотілося б триматися подалі від усяких людських поселень. Хочу нагадати, що наш будинок раніше розташовувався на місці жвавого монастиря. От ченці б здивувалися, якби ми з’явилися просто посередині саду.

— Ми? — здивувалася Шарлотта.— Невже ти й нас вирішив узяти?

— Ну, а ти як думала? — посміхнувся Гумбольдт.— Машина часу розрахована на трьох людей, адже шість очей можуть побачити набагато більше, ніж два. Крім того, утрьох веселіше. Чисто теоретично, звісно, адже перевірити це на дослідах із Вілмою не вдалося.

— Ось,— зупинився Пфефферкорн біля величезного чорного металевого ящика, установленого на дерев’яному цоколі.

Ящик нагадував сейф, тільки от кодового замка на його дверцятах не було. Замість цього на верхній панелі було щось на кшталт поля для настільної гри. Вона складалася із трьох невеликих квадратів, на кожному з яких було по вісім кнопок.

— Ти ще не пояснив мені, Фріце,— сказав винахідник.— Якщо механічний таймер дуже неточний, як ти збираєшся встановлювати точний час? Ти казав, що похибка може доходити до двадцяти років. Ми ще не розв’язали цю проблему.

— Я над нею працюю,— заспокоїв його Гумбольдт.— Я телеграфував людині, яка може нам допомогти.

— Кому? — насупився Пфефферкорн.

— Людині, яка знає про невидимі сили більше за всіх із тих, хто живе нині. Більше тобі поки нічого не скажу, щоб ти не будував ілюзій. Незабаром про все дізнаєшся. А тепер показуй, що там у тебе в ящику.

— Як скажеш…

Швидко, так що ніхто не встиг нічого помітити, Пфефферкорн натиснув на кілька кнопок на верхній панелі. Ті спалахнули на мить і відразу згасли. Напевно, це такий замок.

Пролунав глухий тріск.

Гумбольдт стояв трохи осторонь і загадково посміхався.

Винахідник підняв кришку й відкинув її назад. Із ящика вдарив сніп темно-червоного світла. І світло це, здавалося, можна було помацати.

Від яскравого спалаху Шарлотта навіть замружилася. Вона відразу зрозуміла, про що весь час тлумачили ці люди. І зрозуміла, чому машину довелося поставити в лісі. І відчула величезну вдячність до дядька за те, що він усе передбачив.

У цей же час в іншому місці…

Б рати стояли навколо магічного символу на підлозі. Голови опущені, обличчя сховані за масками. На кожному був темний костюм. Темні штани, темні черевики, темні сюртуки. Білими були тільки сорочки й рукавички, та ще фартухи. Лилося приглушене світло, зовнішній світ залишився за товстими стеклами. У повітрі пахло прянощами, що догоряють.

Масонська ложа вогню та каменю розташовувалась в центрі Берліна, недалеко від будинку рейхстагу. Вхід був добре замаскований, знайти його можна було, тільки якщо цілеспрямовано шукати. Хитромудра система замкового механізму гарантувала, що члени таємного союзу могли спокійно займатися своїми справами. Зайти всередину міг тільки той, кого запросили.

Жоден звук не порушував побожну тишу. Ніхто не наважився б перервати збори, не ризикуючи тим самим викликати гнів наймогутніших і найвпливовіших людей Берліна.

Це була не просто масонська ложа. Мало хто знав, що це найстаріша й найповажніша ложа в Німеччині. Подейкували, що до неї входили найважливіші персони. Були серед членів ложі й Фрідріх Великий, і Йоган

Вольфганг фон Ґете й Готхольд Ефраїм Лессинг. Прусський принц Август, королі Фрідріх Вільгельм ІІІ, Вільгельм I і його син Фрідріх ІІІ. Художники, державні діячі, воєначальники. Той, хто хотів сюди потрапити, повинен був або мати у своєму розпорядженні величезний статок, або мати гарні зв’язки. А краще й те, й інше.

Масони зібралися біля свічника на сім свічок і тихенько ділилися новинами. Облич під масками не можна було роздивитися, але все ж таки кожний знав, із ким розмовляє. Перед всевидючим оком великого архітектора і його символами — колом, трикутником і квадратом — не було ніяких секретів. Тут було світло. Неправда заборонена. Того, кого викривали в брехливій інформації, виключали з ложі. У найгіршому разі, він навіть втрачав посаду й статок. Таким був закон ложі.

Високоповажний Майстер підняв руку.

— Підносимо хвалу всевидючому архітекторові,—почав він.

— Підносимо хвалу всевидючому архітекторові,— підхопили брати звичні слова вітання.

— У твоєму світлі хочу вести я життя своє, не ухиляючись від своїх обов’язків і підкоряючись внутрішній правді.

Слова повторили.

— Нехай буде так.— Майстер схрестив руки й схилив голову.— Вітаю вас, брати мої. Тема нашого сьогоднішнього засідання — час. Що є час? Звідки він приходить і куди йде? Чи зможе колись людина приручити його? — Він зчепив руки за спиною.— Ми всі читали повідомлення в газеті. У нашому місті живе людина, яка намірилася подорожувати в часі, немов по ріці, пливучи нагору або долілиць за течією.

Століття наше наближається до кінця, і славне воно багатьма чудесними й вражаючими винаходами. Деякі є настільки незвичайними, що нам їх навіть важко уявити. Карети, які обходяться без коней, кораблі, якими керують машини, електричний струм. Ми живемо в століття змін і намагаємося встигати стежити за всіма нововведеннями. Але