Читати книгу - "Джеймс і гігантський персик"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Та я знаю, — погодився Джеймс.
— До нас, Павуків, ставляться вкрай несправедливо, — не вгавала пані Павучиха. — Ось тільки минулого тижня твоя бридка тітка Шкварка спустила в унітаз мого бідолашного любого батечка.
— Ой, який жах! — обурився Джеймс.
— Я спостерігала за цим усім у куточку на стелі, — пробурмотіла пані Павучиха. — Було так страшно. Ми вже ніколи його не побачимо. — Її щокою покотилася величезна сльоза і плюснулася на підлогу.
— Але ж кажуть, що вбивати павуків не можна, бо це приносить нещастя? — сказав Джеймс, обводячи всіх поглядом.
— Звичайно, це приносить нещастя! — вигукнула Стоніжка. — Гіршого не можна придумати. Дивися, що сталося з тіткою Шкваркою після того, як вона вбила павука! Хрясь! Ми ж усі це чули, правда, коли її переїхав персик? Цей хрускіт вам, мабуть, приніс чимало втіхи, пані Павучихо?
— Я була вдоволена, — зізналася пані Павучиха. — А заспівай нам, будь ласка, пісеньку про це!
Стоніжка так і зробила.
Тітка Шкварка жирнюща була.
Складки сала звисали з чола.
Тіло, наче драглі, Їй текло по землі,
Коли з хати кудись вона йшла.
І сказала вона: — Все, кінець!
Я не буду вже, мов холодець!
Буду юна й струнка,
Мов листочок тонка… —
Стала тітка листком,
Персик, наче катком,
Розчавив її — от молодець!
— Дуже гарна пісенька, — похвалила її пані Павучиха. — А тепер заспівай нам про тітку Шпичку.
— З превеликим задоволенням, — сказала Стоніжка й усміхнулася:
Тітка Шпичка худюща була,
Аж кістки їй стирчали з чола.
Її права нога
Була, мов кочерга,
Жар в печі розгрібати могла.
І сказала вона: — Як же так?
Хочу бути товста, як бабак,
Буду жерти я все,
Аж мене рознесе,
Як цистерну, як бочку, як бак!
Буду їсти, аж доки зімлію,
Та фігуру змінити зумію… —
Персик все зрозумів,
Їй фігуру змінив —
Розмастив по землі, мов олію!
Усі заплескали в долоні й почали просити, щоб Стоніжка заспівала ще, й вона одразу виконала свою найулюбленішу пісеньку:
Колись давно давно
Ходили пси в кіно,
Кобили їли мило,
А мавпи — крокодилів,
Курчата несли молоко,
Казали свині: «ко коко»,
Кроти і дикобрази
Захоплювались джазом,
Цапи були безрогі,
А кози — козерогі,
А звірів цар — Страшний Кабан
Напісяв просто в бара….
— Обережно, Стоніжко! — раптом крикнув Джеймс. — Обережно!
26
Стоніжка, яка під час співу вистрибувала, мов божевільна, раптом занадто близько підійшла до похилого краєчку персика і майже три страшні секунди намагалася втримати там рівновагу, нестямно розмахуючи всіма своїми ніжками, щоб не впасти спиною вниз. Та позаяк ніхто так і не встиг її підхопити, вона не втрималась і — полетіла стрімголов донизу! Стоніжка заверещала, і всі підбігли до краю й дивилися, як її бідолашне видовжене тіло перекручувалося в повітрі й ставало дедалі менше і менше, аж поки остаточно зникло з виду.
— Шовкопряде! — зарепетував Джеймс. — Швидко! Починай прясти!
Шовкопряд зітхнув, адже він ще й досі був страшенно виснажений після тої навіженої пряжби для чайок, та все ж, покректавши, узявся за виконання наказу.
— Я спущуся по неї! — крикнув Джеймс, обв’язуючись довкола пояса срібною мотузкою, яка вже вилазила з Шовкопряда. — А ви всі тримайте Шовкопряда, щоб він, бува, не полетів услід за мною, а потім, коли відчуєте, що я тричі смикнув за мотузку, тягніть мене вгору!
Джеймс стрибнув і полетів сторч головою услід за Стоніжкою — усе нижче, нижче й нижче, аж до самого океану, і можете собі уявити, як швидко мусив прясти Шовкопряд, щоб не відставати від Джеймса.
— Ми їх ніколи вже не побачимо! — забідкалася Зозулька. — Ой, лишенько! Ой, лишенько! І це саме тоді, коли нам усім було так добре!
Пані Павучиха, Зозулька і Світлячка-Хробачка залилися сльозами. Заплакав і Черв’як.
— Мені наплювати на ту Стоніжку, — казав, схлипуючи, Черв’як. — Але я так полюбив цього хлопчину.
Старий-Зелений-Коник почав ледь чутно награвати на своїй скрипочці похоронного марша, а коли закінчив, то всі, разом з ним самим, стояли по коліна в сльозах.
Зненацька за мотузку тричі смикнули.
— Тягніть! — заволав Старий-ЗеленийКоник. — Хапайтеся за мене й тягніть!
Треба було витягти мало не півторакілометрової довжини мотузку, але всі працювали, мов скажені, і врешті-решт з одного боку персика вигулькнув мокрий як хлющ Джеймс із мокрою як хлющ Стоніжкою, яка намертво вчепилася в нього всіма своїми сорока двома ніжками.
— Він мене врятував! — зойкнула Стоніжка. — Він плив Атлантичним океаном, аж доки мене знайшов!
— Дорогий мій хлопчику, — поплескав Джеймса по плечі Старий-Зелений-Коник. — Прийми мої вітання.
— Мої черевички! — забідкалася Стоніжка. — Тільки погляньте на мої коштовні черевички! Вода їх просто знищила!
— Та вгамуйся ти! — пирхнув Черв’як. — Радій, що взагалі лишилася жива.
— А ми й далі підіймаємося вгору? — запитав Джеймс.
— Безумовно, — відповів Старий-Зелений-Коник. — А вже починає темніти.
— Я знаю. Ще трохи й настане ніч.
— Може, зійдемо всі вниз і перечекаємо до ранку в теплі? — запропонувала пані Павучиха.
— Ні, — заперечив Старий-Зелений-Коник. — Це було б дуже немудро. Для нас значно безпечніше цілу ніч просидіти тут і чатувати. Тоді, якщо й трапиться якась халепа, ми будемо напоготові.
27
Джеймс Генрі Троттер разом зі своїми друзями сів навпочіпки на вершку персика, чекаючи приходу ночі. Над ними громадилися цілі гори хмар — загадкових, загрозливих, нестримних. Темрява ставала щораз густіша, аж раптом з понад верхівок хмар вигулькнув блідий неповний місяць, заливаючи все довкола мерехтливим світлом. Гігантський персик погойдувався собі з боку на бік, а сотні шовкових білих мотузок разом з небаченою зграєю морських чайок творили у місячному сяйві просто фантастичну картину.
Жоден звук не порушував цієї тиші. Подорож на персику абсолютно відрізнялася від подорожі в літаку. Літак летить у небесах з гулом і ревінням, тож усе, що таємничо чаїться у цих величних хмарогорах, відразу ховається. Ось чому ті люди, які подорожують у літаках, ніколи нічого до пуття й не бачать.
Але персик… о, так… персик рухався м’яко, безшумно і крадькома. І тому за час цього довгого мовчазного нічного польоту над океаном Джеймсові з його друзями вдалося побачити те, чого ще ніхто не бачив.
Скажімо, коли вони безшелесно проминали величезну білу хмару, то помітили на її вершечку декілька
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джеймс і гігантський персик», після закриття браузера.