Читати книгу - "Бронзовий птах"

Увечері біля вогнища Мишко, звертаючись до свідомості піонерів, переконував їх слухатися в усьому Зіни.

— Обстановка дуже складна. Я вже не кажу про міжнародне становище, про це всі знають. Але навіть тут неспокійно. Сева й Ігор втекли. А тут це загадкове вбивство. Можливо, тут поблизу блукають бандити. І поміщицька садиба з старою бабою теж дуже підозріла. Так що нам треба бути пильними. Дисципліна насамперед.

Зіна Круглова, щоб підсилити враження, додала:

— Ця старорежимна графиня візьме та й спалить садибу, щоб комуні не дісталася.

— Навіть дуже просто, — підтвердив Мишко, виключно для підтримки Зіниного авторитету. В те, що старуха спалить садибу, він, звичайно, не вірив.

— Тільки подумати, — закричав Генка, — одна людина займає такий домище! Двісті дітей розмістити можна. Неподобство, слово честі!

— Неподобство, — згодився Славик. — Але яке це має відношення до Ігоря й Севи? Садиба, вбивство Кузьміна — при чому тут Ігор і Сева?

— А при тому, що точиться класова боротьба, — повчально промовив Мишко, — зрозумів? Даремно людей не вбивають. І графиня, мабуть, теж чекає, коли повернуться різні там поміщики та князі. От і береже для них садибу.

Славик з сумнівом похитав головою і сказав:

— Навряд чи є люди, які сподіваються на повернення старого режиму.

— Не хвилюйся, є, — запевнив його Мишко. Жердяй сказав:

— Куркулі в нас на селі кажуть… Потім лорд цей самий англійський…

— Лорд Керзон, — підказав Мишко.

— От-от… Керзон цей самий… Написав Леніну листа…

— Ультиматум.

— Так кажуть, тепер радянській владі кінець.

Усі розсміялися.

— Ех ти, Жердяйчик! — закричав Гонка. — Не діждуться ваші куркулі кінця радянської влади. І графиня теж не діждеться. І граф її, білоемігрант, теж не діждеться!

— Керзон поставив перед нами зухвалі вимоги, — сказав Мишко, — зовсім зарвався. Вимагає, щоб ми відкликали своїх представників з Ірану і Афганістану. Бачили таке? Англійські капіталісти бояться, що їх колонії не захочуть більше бути колоніями. Зрозуміло? Народи Сходу! Ану лиш, Славко, почитай газету, яку сьогодні Генка з Москви привіз.

Славик розгорнув газету. Зверху, ліворуч, було написано: «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!», а праворуч — «Бережіть газети, їх у нас мало!»

Славик голосно прочитав і про ультиматум Керзона, і про демонстрації проти ультиматуму під лозунгом: «Руки геть від Радянської Росії!»

— Чув? Нас підтримують робітники всього світу, — пояснив Мишко. — І ніякі капіталісти нам не страшні.

Жердяй замислено сказав:

— І ще кажуть, що Ленін зовсім хворий.

— Що ж з того, що хворий? Перевтомився, от і хворий. Слухай… — Мишко взяв у Славика газету і голосно прочитав: — «Резолюція робітників Держзнаку… Надати Володимирові Іллічу тримісячну відпустку і зажадати від нього точного виконання припису лікарів, щоб він міг відновити свої сили для блага трудящих». Зрозуміло? — сказав Мишко, згортаючи газету. — Ленін відпочине і видужає. Так що нехай ваші куркулі не радіють.

Несподівана думка прийшла йому в голову, і він сказав:

— Знаєте що, друзі? Зараз усі пишуть Леніну, давайте і ми напишемо.

Всі здивувалися. Про що вони можуть написати Леніну?

А Мишко вже захопився своєю ідеєю. Забувши, що він твердо вирішив бути таким же спокійним і незворушним, як директор дитячого будинку Борис Сергійович, він схопився і, розмахуючи руками, сказав:

— Напишемо, щоб він скоріше видужував.

— Правильно! — підтримав його Генка. — Всі пишуть.

Зіна Круглова сказала:

— Якщо навіть Ілліч не прочитає нашого листа, то йому про нього розкажуть. І Леніну буде приємно, що всі про нього пам'ятають, люблять його і бажають йому здоров'я.

І діти, галасуючи і перебиваючи одне одного, склали такого листа Володимирові Іллічу Леніну:

«Дорогий Іллічу! Ми, юні піонери і комсомольці, посилаємо тобі палкий пролетарський привіт. Ми хочемо, щоб ти скоріше видужав. Ми хочемо боротися за робітничу справу так само, як борешся ти все своє життя. Ми завжди готові захищати і зміцнювати Радянську Росію. Видужуй скоріше, дорогий наш Іллічу!»

Мишко уперся погою в слизький від нічної роси берег, зштовхнув човен у воду, переліз через борт і видерся на ніс.

Поїхали!

Білястий туман оповивав річку. Береги ледь виднілися. Кущі верболозу сягали майже до середини річки. Товсті стовбури дерев лежали над самісінькою водою. Генка і Славик мало не зачіпали за них веслами. Але Жердяй, що сидів на кормі, майстерно правив човном по вузькій, звивистій річечці.

Мишко засік час. Якщо вони пересуватимуться з швидкістю вісім кілометрів на годину, то до вечора досягнуть гирла річки. Туди приблизно сімдесят чи вісімдесят кілометрів.

Міркуючи так, Мишко пильно позирав на всі боки. В цей передранковий час річка здавалась якоюсь зовсім незнайомою. Все раптом стало великим, глибоким, таємничим, химерним: несподівано високі дерева, верховіть яких не було видно, кущі, що здавалися непролазними… Чому вони ніяк не можуть обійти мисок, за яким має бути човнова станція? Може, в темряві він не помітив її?

Мишко підвівся. Саме в цю хвилину