Читати книгу - "Аладдін і чарівна лампа"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Забери його і зачини у пивниці.
І тієї ж миті джин укинув до пивниці сина візира, та ще дмухнув на нього так, що той аж зсохся, а потім зачинив його там і повернувся до Аладдіна.
— О господарю, чим ще я можу тобі прислужитися?
— Завтра на світанні забереш їх обох і повернеш туди, звідки приніс, — мовив Аладдін.
— Слухаю і виконую! — відповів джин і зник.
Лише потому Аладдін звернувся до Бадр аль-Будур:
— Кохана, я щасливий, що ти переді мною. Знай: я звелів принести тебе сюди не для того, щоб принизити твою гідність, а лише щоб завадити іншому насолоджуватися тобою!
Сама ж царівна, опинившись у темній незнайомій кімнаті, аж тремтіла від страху. Аладдін запросив її у ліжко, сам ліг поруч, а між собою та нею поклав меча. Так вони невинно проспали аж до світанку. А син візира тим часом цілу ніч ловив у пивниці дрижаки від холоду й переляку. Це була найгірша у його житті ніч.
На світанку в кімнаті з’явився джин, не чекаючи навіть, поки Аладдін потре лампу, забрав сина візира та султанівну й повернув їх туди, звідки взяв, та так, що цього ніхто й не помітив. А ті двоє лишень перезиралися широко розплющеними очима, не вірячи, що з ними насправді відбувалися такі химерні речі і не розуміючи, чому їх носили туди-сюди.
Тільки-но джин залишив молодят у палаці, як до їхньої кімнати увійшов султан, щоб провідати доньку після першої подружньої ночі. Син візира, зачувши в коридорі кроки султана, швидко піднявся з ліжка і одягнувся. Він був дуже незадоволений, бо хотів зігрітися, адже промерз аж до кісток після ночі у тій пивниці. А тим часом султан поцілував у чоло царівну, побажав їй доброго ранку і поцікавився, чи задоволена вона своїм чоловіком. Але та, насупившись, нічого йому не відповіла. Батько зрозумів, що донька розгнівана, і кілька разів намагався поговорити із нею, але дівчина уперто відмовчувалася. Тоді він облишив молодят і пішов просто до цариці, своєї дружини, щоб розповісти їй про дивну поведінку їхньої дитини.
— О царю над царями, немає нічого дивного в її поведінці. Молодята після першої шлюбної ночі завжди соромляться батьків і тому мовчазні. Не гнівися на неї. Мине кілька днів, вона звикне до чоловіка і почне спілкуватися, як і раніше. А зараз я навідаюся до неї, спробую щось дізнатися.
І султанша встала, одяглася й також пішла провідати доньку. Вона підійшла до Бадр аль-Будур, поцілувала, побажала доброго ранку, але царівна навіть не глянула на матір. Тож султанша подумала, що з її донькою таки трапилося щось неприємне.
— О донечко, — почала допитуватися вона, — що з тобою сталося? Чому ти така непривітна й невтішна? Що тебе тривожить, дитино моя? Я прийшла тебе привітати й побажати доброго ранку, а ти на мене й очей не звела. Так само ти прийняла і свого батька!
Після цих слів царівна підняла голову і сказала:
— О матусю, не сердься на мене! Я справді мала із належною шаною зустріти тебе, тож прошу вислухати, що я тобі розповім. Сподіваюся, тоді ти пробачиш мене, бо я неспроста така невтішна, о матусю! Ось що трапилося цієї ночі: щойно мій чоловік ліг до мене у ліжко, як з’явилася якась велетенська істота (обличчя її я не бачила), загорнула нас обох у килим, що на ньому ми лежали, і понесла невідомо куди, а тоді залишила нас у якомусь темному, брудному, жахливому місці.
Бадр аль-Будур розповіла своїй матері про все, що було далі: як її чоловіка кудись забрали від неї, а потім якийсь юнак поклав її у ліжко, сам ліг поруч, а між нею і собою поклав меча. А на світанку той, хто уночі викрав її із чоловіком, повернув їх назад додому.
— Через декілька хвилин після того, як ми знову опинилися тут, — закінчувала дівчина свою розповідь, — до кімнати увійшов батько.
Мені було тяжко на душі, тому я й не привітала його, як годиться, і не стала навіть розмовляти із ним. Може, його пригнітило, що я так нечемно повелася, та якби він знав, що я пережила цієї ночі, то, мабуть, вибачив би мене і не гнівався.
— О донечко, — сказала їй мати, — мовчи лишень! Не кажи нікому того, що оповіла мені, аби не подумали, що ти не при своєму розумі. Хвала Аллаху, що ти нічого не розповіла батькові! Нізащо не кажи йому про це!
— О матусю, — вигукнула царівна, благально склавши перед матір’ю руки, — якщо ти не віриш мені, то запитай у мого чоловіка, чи це правда!
— Облиш ці дурниці, доню! Тобі усе наснилося, — суворо промовила султанша. — Одягнися і поглянь у вікно. Усеньке місто радіє твоєму весіллю! Послухай, як чудово виграють музики на твою честь, як урочисто б’ють барабани!
Сказавши це, султанша покликала служницю, щоб та допомогла її доньці убратися, а сама пішла до султана і повідомила, що їхній дитині цієї ночі наснився поганий сон і через це вона збентежена і просить вибачення за свою поведінку. Потім жінка звеліла привести візирового сина. Мати царівни запитала у зятя, чи правда те, що розповіла їй донька. А той, злякавшись, що може втратити дружину, почав усе заперечувати. І цариця заспокоїлася, бо подумала, що доньці таки наснилися усі ті жахіття.
Упродовж дня місто святкувало весілля царської доньки. А коли настав вечір, Аладдін узяв лампу і потер її. Знову перед ним з’явився джин і сказав:
— О володарю, твій раб перед тобою! Проси в мене що завгодно — я і всі раби цієї лампи виконаємо будь-яке твоє бажання.
Аладдін знову звелів принести до нього царівну із чоловіком, — тобто усе, що й учора,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аладдін і чарівна лампа», після закриття браузера.