Читати книгу - "Несподіване весілля, Ксана Рейлі"

Я лежала на ліжку, намагаючись заснути. Сон ніяк не йшов, а хвилювання всередині було надто сильним. Я прислухалася до кожного шуму в будинку, щоб почути, чи повернувся Гордій. І чому я тільки так переживаю? Мене це взагалі не повинно хвилювати. Тільки чомусь серце було не на місці. Я перевернулася на спину і подивилася у стелю. На мене чекав складний робочий тиждень, а у неділю вже виставка, на яку нас з Гордієм запросили. Доведеться вкотре прикидатися безмежно закоханими.

Я почула звук автомобіля біля вікна. Вже через декілька хвилин на першому поверсі з'явився шум. Схоже, Гордій повернувся. Я полегшено видихнула, лягла на бік та заплющила очі. Тепер уже захотілося спати та і хвилювання раптом кудись зникло.

Я вже готова була поринути в міцний сон, як почула кроки, що наближалися до моїх дверей. Вмить стало тихо, наче хтось стояв за дверима. Раптом почувся легкий стукіт. Я піднялася на ліктях, вдивляючись у двері. Може, мені причулося?

— Можна! — все ж сказала я.

Двері відчинилися і довелося примружити очі від яскравого світла, що било з коридору.

— Я розбудив тебе? — почула голос Гордія.

— Ні, я ще не спала, — відповіла я та подивилася на хлопця. Він стояв, спершись до одвірка. — Щось сталося?

Я сіла рівніше на ліжку, натягуючи ковдру на своє тіло. Хоч і була в піжамі, але мені чомусь стало ніяково.

— Хотів поцікавитися, як ти? — сказав Гордій. — З тобою вже все добре? У голові не паморочиться?

— Е-е-е, все в нормі, — розгублено відповіла я. Не очікувала, що він буде хвилюватися за мій стан.

— Добре, я радий. Не буду тоді тебе турбувати. На добраніч!

— І тобі.

Гордій розвернувся та вже почав зачиняти двері, як раптом зупинився.

— До речі, Микита домовився за ту фотосесію для журналу, — сказав він. — Вона буде після першого етапу чемпіонату. Швидше не вийде, бо мені треба готуватися до заїзду.

— О! Гаразд. Мене влаштовує. Зараз і так маю багато роботи. Раптом усі відомі бренди згадали про мене і вирішили запропонувати свою співпрацю.

— Це добре.

— Так, — пробурмотіла я та легенько усміхнулася.

Гордій зачинив двері, а я ж лягла на ліжко та важко видихнула. Чому ця розмова була такою дивною? Мабуть, я вперше почувалася так ніяково перед ним. Усмішка з'явилася на моєму обличчі. Виходить, що він дійсно хвилюється за мене, якщо навіть так пізно поцікавився моїм станом. Все ж мені вдалося заснути, але зранку довелося дуже швидко прокидатися.

Тиждень пролетів непомітно. Я весь час була зайнята фотосесіями та рекламами, а Гордій же постійно тренувався. Ми майже не бачилися та і не розмовляли. Я завжди була надто втомлена, а він пізно повертався. У суботу я прокинулася швидко, бо домовилася з сестрою піти на шопінг. Уже завтра виставка автомобілів, а я так і не придбала собі нової сукні.

Я накинула на свою коротку піжаму атласний халат синього кольору та вийшла з кімнати. Треба швидко зібратися, бо Аріна от-от приїде. Я помітила, що двері до кімнати Гордія були трохи відчинені. Декілька секунд покрутилася біля дверей, а потім все ж заглянула всередину. За розміром кімната була така ж, як і моя. Неподалік були відсувні двері, а посередині стояло велике ліжко з зім'ятими простирадлами. Напевно, Гордій тільки прокинувся, але в спальні його не було. Я зайшла в кімнату та пройшлася нею до вікна. Воно було на всю стіну та виходило на ту сторону, де басейн і ворота в будинок. Я підійшла до відсувних дверей і ледь потягнула їх. Вони з легкістю піддалися мені. Тут була гардеробна. Чому у мене її нема? Я зайшла всередину та помітила велику кількість сорочок, яких Гордій майже ніколи не носив. Я легко пройшлася руками по його одягу та зупинилася біля тумби, на якій було багато різних пляшечок з чоловічими парфумами та одеколонами. Я взяла ту, що майже закінчувалася і відкрила її. Швидко понюхала, згадуючи запах Гордія. Найчастіше я чула від нього саме цей свіжий аромат з терпкими нотками. Мабуть, ці його улюблені. Я швидко прочитала назву, щоб запам'ятати. Навіщо? Сама не розуміла. Раптом почула, що двері в кімнату зачинилися і трохи налякано здригнулася. Йому точно не сподобається моя присутність. Я швидко, але тихо попрямувала до виходу з гардеробної. Двері були трішки відчинені. Через невеликий отвір я помітила Гордія, що стояв до мене спиною. Він був лише у рушнику, замотаному на поясі, тому я дозволила собі порозглядати його. На його засмаглій шкірі виблискували краплі води. Мабуть, хлопець щойно прийняв душ. Я пройшлася довгим поглядом по його спині й навіть не помітила, що мимовільно закусила нижню губу зубами. Він підняв руку та провів пальцями по мокрому волоссі, зачісуючи його назад. Я тихо видихнула та продовжила заворожено спостерігати за ним. Мені раптом захотілося підійти нього і торкнутися своїми пальцями його шкіри. Цікаво, як би це відчувалося? Я замріяно сперлася рукою до дверей. Схоже, забула, що вони відсувні. Двері раптом трохи посунулися, а я мало не впала.

— Ой! — скрикнула я, намагаючись втриматися на ногах.

Гордій сіпнувся з переляку. Мабуть, не очікував, що хтось тут є. Я просто таки полетіла вперед у кімнату та впала на коліна, спершись руками до підлоги. Я швидко випрямилася, поправляючи своє волосся.

— Ти налякала мене! — сказав Гордій, глянувши в мою сторону. — Що ти взагалі тут робиш?

— Ем... Ну, я цей... — почала бурмотіти щось незрозуміле. — Чому у тебе є гардеробна, а у мене ні?

— Тобто ти увійшла у мою кімнату, порозглядала тут усе, торкалася моїх речей своїми руками, а єдине, що тебе цікавить, — це чому у твоїй спальні нема гардеробної?

Я закотила очі та лягла на ліжко, спершись на лікті. Легко провела рукою по простирадлі та відчула, що тканина дуже ніжна. Так і хотілося полежати тут.

— У тебе таке м'яке ліжко, — зауважила я, після того, як пострибала на ньому, сидячи. — А взагалі я хотіла в тебе спитати, якого кольору буде твій костюм? Я зараз їду з сестрою обирати собі сукню на виставку.

Гордій уважно подивився на мене, а тоді раптом засміявся. Від цього я трохи напружилася, але теж усміхнулася йому.

— Значить, тобі потрібні гроші на сукню, — сказав він. — Для цього ти сюди прийшла, так?

Усмішка на моєму обличчі одразу ж впала. Серйозно? Тобто він думає, що я збираюся просити в нього гроші?

— Твоя відмазка, що ти нібито хочеш підібрати сукню до мого костюма — просто смішна, — продовжив хлопець.

— Тоді посмійся, Гордюша! — сказала я та піднялася за ліжка. — У мене є гроші на сукню. Я нормально заробляю, якщо тебе це раптом цікавить. Хоча тебе це явно не цікавить, якщо ти думаєш, що я прийшла до тебе для цього. Та нехай!

— Скільки тобі треба? — спитав він, не відриваючи від мене свого погляду.

— Ем.., — я вдала, що задумалася. — Як мінімум три компліменти, п'ять ласкавих слів, трохи менше агресії в мою сторону, а ще хоч інколи усміхайся, коли бачиш мене. Цього мені вистачить, щоб витримати тебе ще п'ять місяців.

— Ти, мабуть, не зрозуміла мене, Полінко. Я питаю, скільки тобі треба грошей на сукню, туфлі, сумочку, зачіску, макіяж... Байдуже! Загалом на все.

— Ні, це ти не зрозумів мене, Гордійчику! — Я склала руки на грудях, а тоді чітко сказала: — Мені не потрібні твої гроші.

— Добре, — пробурмотів Гордій і розвів руками. — Що ти тут досі робиш?

— Не хвилюйся, не збираюся затримуватися надовго. Лише хотіла сказати, щоб ти відчинив вікно. Біля тебе завжди дуже душно. Дихати нема чим від твоєї неприязні.

— О! Дякую за пораду. — Він підійшов до вікна та відчинив його. — Так легше стало?

— Все ще душно, — буркнула я. — Напевно, це все твоя погана енергетика. Знаєш, от тільки я подумаю, що ти можеш бути нормальним, як ти утнеш щось таке, що змушує мене повернутися до тієї стадії наших стосунків, коли я вважала тебе придурком. Ой, невеличке виправлення: досі так вважаю!

Я розвернулася та попрямувала до ванної кімнати. Мене чомусь так розізлили його слова. Ніби все крутиться навколо його грошей. Я ж думала, що між нами вже з'явилося щось особливе. Схоже, я помилилася.
Швидко зібралася та побігла на вулицю, де на мене уже чекала моя сестра. Аріна стояла, спершись на свій автомобіль. Вона помахала рукою, коли помітила мене. Я ж швидко обійняла її, бо вже встигла дуже скучити.

— Маєш гарний вигляд, — сказала вона, розглядаючи мою літню сукню білого кольору.

— Дякую. — Я усміхнулася їй. — Ти теж неймовірна.

— То це тепер твій дім?

Аріна кивнула на будинок, а я мигцем глянула на велику триповерхову будівлю.

— Так, — тихо відповіла я. — Думаю, що скоро з'їду звідси.

— Справді? Чому?

— Я попросила прихисток у Гордія, бо у мене не було грошей, але зараз я співпрацюю з багатьма брендами й непогано заробляю.

— Це чудово, — сказала сестра та усміхнулася мені. — Значить, скоро Поліна Царенко стане найвідомішою моделлю в нашій країні.

— І не тільки, — замріяно мовила я. — Як тато?

— Досі не може прийти до тями після цього твого одруження. Як це взагалі сталося?

Я видихнула і помітила Гордія, що вийшов з будинку. Тепер уже він був одягнений в джинси та футболку. Аріна зацікавлено спостерігала за ним. Це мені чомусь не сподобалося, тому я легко штовхнула її ліктем.

— Нам уже час! — сказала я та побігла до пасажирського сидіння. — Дорогою все розповім.

— А я сподівалася, що ти познайомиш мене зі своїм чоловіком, — мовила сестра. — Він у тебе такий красунчик.

— А характер який чудовий! — буркнула я. — Просто золото, а не чоловік. Поїхали вже!

Усю дорогу я жалілася своїй сестрі на Гордія. Вона мовчки слухала моє ниття, а інколи погоджувалася зі мною. Ні, ну він справді був дивним. То хвилюється за мене, то знову поводиться як придурок.

Ми приїхали до торгового центру, де було багато модних бутиків. Довго не могла обрати сукню, бо все чомусь було не таким, як мені хотілося. Я шукала щось таке, щоб з першого погляду зачепило мене, але чомусь нічого не було. Часу ще й обмаль, бо вже завтра виставка. У одному з магазинів мою увагу привернула довга сукня темно-червоного кольору з розрізом на нозі та невеликим декольте. Вона мені одразу ж сподобалася, тому я без вагань приміряла її. Сукня ідеально лягла мені по фігурі. Вона вдало підкреслювала усі вигини мого тіла, а вузька талія здавалася ще вужчою. Аріна погодилася зі мною, що ця сукня — найкращий варіант зі всіх, які я міряла. Виявляється, що вона ще й з нової колекції, тому я остаточно вирішила придбати її. Ціна трохи кусалася, бо я не була готова віддати стільки грошей лише за сукню. Доведеться відмовитися від нових туфель та сумочки. Нічого, підберу щось зі свого гардероба. Зачіску та макіяж теж зможу сама зробити.

Як і думала, впоралася я на відмінно. Весь день витратила на те, щоб зробити все бездоганно. Своє волосся я злегка накрутила і гарно вклала. Воно широкими хвилями спадало по моїй спині. Макіяж зробила легким, але з темним акцентом на очі. Губи вирішила підвести бежевою помадою, щоб усе було не таким яскравим. Я підібрала вузькі чорні босоніжки на тонких шпильках, що ідеально підходили до сукні, а від сумочки вирішила відмовитися. Раптом я почула стук у двері. Кинувши на себе останній погляд у дзеркало, швидко поправила сукню.

— Ти вже готова? — спитав Гордій за дверима.

— Одну хвилинку! — крикнула я.

— Я чекатиму тебе в гаражі.

Кроки почали віддалятися. Я лише роздратовано закотила очі, бо Гордій навіть не додумався почекати на мене. Доведеться самостійно спускатися сходами по тій слизькій плитці. Я схопила свій телефон і вийшла з кімнати. Спочатку зійшла на перший поверх, а тоді попрямувала у сторону дверей до гаража. Вони були відчиненими. Я почала повільно спускатися сходами, тримаючи низ своєї сукні. Це було не так легко, як здавалося, бо мої туфлі просто таки їздили по плитці. Раптом я помітила перед собою чоловічу руку, а коли підняла погляд вверх, то зустрілася з очима Гордія. О, то це він так вирішив допомогти мені? Я лише фиркнула і проігнорувала його. Мені не потрібна його допомога. Та це було не так, адже я б точно впала на останній сходинці, якби Гордій не спіймав мене за талію. Я глибоко вдихнула і випрямилася. Його обличчя було так близько, що мені стало ніяково. До того ж він так дивно дивився на мене. Від цього я трохи напружилася.

Гордій мовчки стиснув мою руку та потягнув мене у сторону свого автомобіля. Ми йшли повільно, тому я могла не хвилюватися за те, що впаду.

— Ти підібрала сукню під колір мого авто? — раптом спитав Гордій, усміхнувшись.

Я мигцем глянула на Камаро, а тоді перевела погляд на свою сукню. Кольори справді були ідентичними.

— Ну, ти ж не сказав мені, який у тебе буде костюм, тому так, — відповіла я. — Навіть у цієї машини більше почуттів, ніж у тебе.


Гордій нічого не сказав, але я почула, що він усміхнувся.
Ми зупинилися біля автомобіля і я швидким поглядом пройшлася по хлопцеві. Він був у красивому чорному костюмі й такого ж кольору сорочці. Так звичайно і просто, але на ньому це виглядало дуже вишукано. Моя сукня чудово підходила до його образу. Він раптом підійшов трохи ближче. Я ж уважно подивилася в його сірі очі, що надто пильно вивчали мене. Його рука легко лягла на мою талію, від чого я ледь помітно здригнулася. Хлопець нахилився до мене, а я не могла погляду від нього відвести. В ніс вдарив приємний аромат парфумів, які я нещодавно нюхала в його гардеробній. Я відчула гаряче дихання Гордія на своїй щоці. З'явилося раптове бажання закотити очі від задоволення, але я стримала себе.

— Ти сьогодні неймовірно красива, — прошепотів він мені на вухо та сильніше стиснув мою талію. — Просто ідеальна.

Я трохи напружилася і здивовано подивилася на Гордія, коли він відсторонився. Це він дійсно щойно сказав, що я красива?

— Один з трьох, — тихо мовив хлопець, усміхнувшись.

— Щ-що? — розгублено спитала я, бо справді не розуміла, що він має на увазі.

— Ти ж сама казала, що тобі потрібно як мінімум три компліменти, п'ять ласкавих слів, трохи менше агресії та більше моєї усмішки.

— Тоді два з трьох, — прошепотіла я, намагаючись стримати свою усмішку. — Ти ж сказав, що я красива та ідеальна.

— Це було два в одному, — мовив Гордій.

— О! Гаразд тоді. — Я провела своєю рукою по приємній тканині його піджака, намацуючи кишені. Під пальцями відчула, що його м'язи трохи напружилися від моїх дотиків. — Можна я залишу свій телефон у тебе?

Я не дочекалася його відповіді й просто кинула смартфон у внутрішню кишеню піджака. Він весь цей час уважно спостерігав за мною, наче втратив зв'язок з реальністю. Я поклала свою руку йому на плече та легко постукала по ньому.

— Ну що, поїхали? — спитала я та знервовано засміялася. — Ти таким голодним поглядом дивишся на мене, що мені аж страшно. Якщо це ти так намагаєшся звабити мене, то мушу визнати, що тобі це погано вдається. Мені, звісно, подобаються владні чоловіки, але це точно не про тебе. Якщо раптом цікавить, то можу підкинути тобі декілька фільмів такого жанру, щоб ти подивився, як треба завойовувати жінку.

— І обов'язково треба було робити це, Поліно? — трохи роздратовано спитав Гордій.

— Робити що? — перепитала я.

— Руйнувати момент, — буркнув він і підійшов до автомобіля. Гордій відчинив для мене дверцята. — Сідай уже!

— Знаєш.., — почала я.

— І мовчи! — перервав мене Гордій. — Мовчи, будь ласка, Поліно!

Я фиркнула і пройшла повз нього, піднявши голову. Мабуть, зачепила його самолюбство своїми словами. Я сіла на сидіння, а він зачинив дверцята біля мене. Тільки чомусь на моєму обличчі з'явилася усмішка. Хоч я й намагалася заперечити це, але мушу визнати, що йому майже вдалося звабити мене. Мені, мабуть, теж, бо він явно був готовий накинутися на мене з поцілунком.