Читати книгу - "Несподіване весілля, Ксана Рейлі"

Ми їхали мовчки. Лише тиха музика в салоні автомобіля нагадувала, що тут хтось є. Сидіння цього авто виявилися дуже зручними, тому не дивно, що я так давно хотіла прокататися на ньому. Я дивилася у вікно, спостерігаючи за тим, як помалу починає темніти. Краєвиди міста змінилися на ліси та поля, від яких неможливо було погляду відвести. Інколи мені набридало місто, і хотілося побути трохи далі від цієї метушні. Можливо, поїхати в гори чи на море? Я б залюбки відпочила десь. Ми з Ігорем планували медовий місяць на Мальдівах, але він усе зруйнував. Добре, що я хоча б у день весілля дізналася про його зраду, бо вони могли б ще довше водити мене за ніс, наче дурепу. Автомобіль під'їхав до великого палацу. Я побачила ковані ворота та величезну старовинну будівлю. Ніколи раніше не була тут. Гордій знайшов вільне місце неподалік та припаркував своє авто. Тут було так багато різноманітних машин, що мої очі розбігалися. Я навіть не помітила, що Гордій вийшов з автомобіля. Він відчинив дверцята з моєї сторони й простягнув свою руку. Я трохи невпевнено взяла її та вийшла з авто.

— Вау! — вражено прошепотіла я, оглядаючись навколо. — Тут так гарно. Ніколи не була в таких місцях.

— Це ти ще не бачила того, що всередині, — сказав Гордій.

Він зігнув свою руку в лікті, а я ж схопилася за неї. Ми попрямували доріжкою до великих кованих воріт.

— Твій дідусь теж буде? — поцікавилася я.

— Думаю, що так.

— Ти ж говорив, що він залишиться всього лише на три дні. Чому він досі тут?

— Я й сам не знаю, — відповів хлопець і знизав плечима. — Дідусь зазвичай одразу ж повертався в Лондон, але того разу, мабуть, вирішив залишитися трохи довше.

— Виходить, що мені у будь-якому випадку довелося б жити у тебе, — сказала я та легенько усміхнулася.

— Напевно. Як тільки дідусь поїде звідси, то ми одразу ж вирішимо щось з твоїм житлом. Допоможу тобі перший час з орендою, якщо захочеш.

— О! Це... Це добре, — тихо пробурмотіла я.

Схоже, я справді йому набридла, якщо він вже думає, як позбутися мене. Я вирішила проігнорувати ці його слова, хоча вони мене трохи зачепили. Ми підійшли до воріт, де нас зустрів охоронець. Гордій передав йому два запрошення. Той звірив їх зі своїм списком на планшеті, а тоді схвалено кивнув головою.

Гордій повільно попрямував вперед, а я ж ішла біля нього. Навколо будинку було багато різноманітних автомобілів, загороджених червоною стрічкою. Мою увагу привернув чорний блискучий автомобіль, як зі старих іноземних фільмів про багатіїв.

— Що це за автомобіль? — поцікавилася я у Гордія.

— Це Роллс-ройс Фантом, — відповів він. — Скоріш за все, тисяча дев'ятсот тридцять п'ятого року.

— О! Він дуже гарний. І, мабуть, дорогий.

— Потім ще має бути аукціон. Продаватимуть декілька автомобілів.

— Це цікаво. Ніколи не була на таких заходах. А у нас є якийсь номерок? — поцікавилася я.

— Такий же, як і номер нашого столика, — відповів Гордій. — Двадцять третій.

— Нічого собі! — здивувалася я. — А чому саме це число?

— Ну, я на перегонах виступаю під цим номером.

— Ти це серйозно зараз?

Гордій трохи насупився, а я не могла приховати свого здивування.

— Що таке, Поліно? — спитав він.

— Просто це моє улюблене число. У мене ще день народження двадцять третього листопада, — відповіла я та усміхнулася.

— Який цікавий збіг, — пробурмотів Гордій.

— Сподобався вам цей автомобіль? — раптом біля нас заговорив якийсь старший чоловік.

Він був високим та худим, а його волосся уже трохи посивіло на скронях.

— Моя дружина в захваті від нього, — відповів Гордій і обійняв мене за талію.

Я ж трохи засоромлено усміхнулася йому та притулилася трохи ближче до нього.

— У твоєї дружини відмінний смак, — сказав цей чоловік, розглядаючи мене. — Думаю, що твоєму дідусю, Гордію, теж сподобається цей автомобіль.

— Безперечно, — відповів хлопець. — Він обожнює Роллс-ройс.

— Тому що це британська компанія? — Чоловік примружив очі та тихо засміявся.

— Частково, — пробурмотів Гордій і теж натягнув на обличчя усмішку. — Ви ще, здається, не знайомі з моєю дружиною. Це Поліна.

— Не зміг бути присутнім на вашому весіллі, тому побачив цю красу тільки зараз.

Я засміялася, а чоловік взяв мою руку та швидко поцілував її. Хватка Гордія на моїй талії стала трохи сильнішою і він по-власницьки притиснув мене до свого тіла.

— Едуард Романюк, — представився чоловік. — Один з організаторів цієї виставки.

— Приємно познайомитися, — сказала я, усміхнувшись, а тоді забрала свою руку. — Вперше на такому заході й просто вражена усім. Надзвичайно красиво.

— Напевно, треба частіше влаштовувати виставки, щоб побачити вас. Гордію дуже пощастило.

— Так! — погодився хлопець і подивився на мене. — Моя дружина — неймовірна красуня.

Едуард кивнув і пройшовся довгим поглядом по моєму тілу. Це мені не дуже сподобалося, а ще я відчула, що Гордій трохи напружився.

— Міг би дивитися на вас вічно, Поліно! — сказав чоловік. — Але тут так багато людей, яким варто приділити увагу.

— Розумію, — мовила я. — Була рада з вами познайомитися.

— Сподіваюся, що ми ще зустрінемося.

Едуард підморгнув мені та пішов зустрічати інших гостей. Гордій же послабив хватку на моїй талії, але не забрав свою руку. Я уважно подивилася на нього, все ще притискаючись до його тіла.

— Він мало не роздягнув тебе очима, — трохи сердито сказав хлопець.

— Ти ревнуєш? — спитала я, намагаючись стримати усмішку. — Можеш не відповідати, бо я знаю, що ревнуєш. Ти так міцно стискав мою талію, що там певно синяки залишаться.

— Вибач, — пробурмотів Гордій і раптом забрав свою руку. — Мене просто розізлило те, як він дивився на тебе.

— Але тобі треба звикати до цього. Я люблю чоловічу увагу і мені її ніколи не бракувало. Хіба що у твоєму домі.

Я попрямувала вперед, розглядаючи автомобілі. Щоразу змінювалися моделі, форми, відтінки. Було помітно еволюцію автомобілів навіть за декілька десятиліть. Я зупинилася біля красивого кабріолета білого кольору з чорними колесами та відкритими фарами. Чомусь у голові одразу з'явився мій образ у білій весільній сукні біля цього автомобіля. Я вже уявила, як би приїхала на ньому на свою шлюбну церемонію. Це змусило мене усміхнутися.

— Феррарі 275 GTS, — раптом заговорив за моєю спиною Гордій. — Чудовий вибір, Поліно.

— Як бачиш, у мене хороший смак на люксові автомобілі, — сказала я та нахилилася до таблички, щоб прочитати інформацію про авто. — Ого! Йому вже понад п'ятдесят років.

— Тисяча дев'ятсот шістдесят четвертий? — спитав хлопець, піднявши одну брову.

— П'ятий, — відповіла я. — Як думаєш, скільки він коштує?

— Якщо у тебе є лишніх приблизно десять мільйонів, то тобі, можливо, продадуть його.

— Я навіть водити не вмію, — сказала я та закотила очі. — Навіщо мені такий автомобіль?

Гордій раптом обійняв мене однією рукою та повів далі між автомобілями.

— Треба навчити тебе їздити, Поліно. Соромно, що жінка гонщика не вміє водити авто. От коли у нас буде вільний час, то поїдемо за місто кататися. Зі мною ти швидко навчишся їздити.

— Такими темпами ти виховаєш собі конкурентку, — сказала я та засміялася. — Візьму участь у наступному чемпіонаті й тебе пережену.

— Як би ж то все було так легко, — пробурмотів хлопець.

Ми підійшли до столиків та зупинилися біля того, що був під нашим номером. Я одразу ж потягнулася до келиха з шампанським. Декілька пар привіталися з нами, коли проходили повз. Я впізнала їх, бо бачила на нашому весіллі. Проте більшість гостей були мені не знайомі. На столику стояли тарілки, наповнені різноманітними закусками з морепродуктами. Я з'їла декілька брускет з вершковим сиром та лососем, бо встигла вже добряче зголодніти.

— Вітаю! — раптом заговорив біля нас чоловічий голос.

Гордій одразу ж випрямився, а я усміхнулася та прикрила рот рукою, щоб непомітно дожувати закуску.

— Ми з Поліною вдячні вам за запрошення, — заговорив він. — Усе, як завжди, на найвищому рівні.

— Я радий, що ви прийшли, — сказав цей чоловік, усміхнувшись.

Біля нас з'явилася рудоволоса жінка, яку він обійняв однією рукою. Вона усміхнулася нам, а я здивовано дивилася на неї. Це ж не могла бути Діна Забелло, але чомусь ця жінка так схожа на неї.

— Гордію, це твоя дружина? — раптом поцікавилася вона та глянула на мене. — Ми б хотіли побувати на вашому весіллі, але у мене були творчі справи.

О, Господи! Це справді вона. Я ледь рота не відкрила, бо ніколи б не подумала, що колись зможу побачити на власні очі найвідомішу дизайнерку нашої країни. В її сукнях навіть голлівудські зірки виходять на червону доріжку.

— Ми все розуміємо, — сказала я, усміхнувшись. — Ваша нова колекція брала участь в цьогорічному показі у Парижі. Від такого неможливо відмовитися.

— То ти цікавишся модою? — спитала вона, розглядаючи мене.

— Поліна — висококласна та успішна модель, — втрутився Гордій. — Її обличчя можна побачити на багатьох обкладинках, а ще вона часто бере участь у світових показах.

— О, справді? — Жінка усміхнулася. — Ви дуже красива, Поліно. Мабуть, треба буде подумати про співпрацю. Мені потрібні нові моделі.

Я не вірила своїм вухам. Це щойно Діна Забелло запропонувала мені співпрацю? Вони ще щось говорили з Гордієм, але я майже не чула нічого. Я перебувала у якомусь трансі, бо не могла повірити, що моя кар'єра зараз так стрімко розвивається. Схоже, справжня популярність дуже близько. Згодом вони відійшли від нас. Я провела поглядом Діну, а тоді подивилася на Гордія.

— Ти так хвалив мене перед нею, — сказала я, усміхнувшись. — Дякую.

— Нема за що, — мовив Гордій. — Тобі ж важлива твоя кар'єра. Власне заради неї ти вийшла за мене.

— Це всього лише одна з причин.

— Справді? А які інші причини?

— Ну... Мені зробили боляче, а я...

Раптом почувся знайомий голосний сміх і я замовкла. Повільно обернулася та ледь не впала, коли побачила неподалік за одним зі столиків Юлю з Ігорем. Що вони тут роблять? Їх я точно не очікувала зустріти на виставці. Вони стояли близько одне до одного і мило розмовляли про щось. Це мене дуже сильно розізлило. Я міцно стиснула руки в кулаки, стримуючи бажання добряче побити їх обох.

— Щось сталося? — спитав у мене Гордій.

— Нічого, — відповіла я. — Зараз повернуся.

Мені не хотілося, щоб Гордій став свідком моїх розбирань з колишнім нареченим та подругою. Я не могла втратити шанс показатися перед ними, тому попрямувала в їхню сторону.
Вони не помітили мене, доки я не зупинилася поряд. Ігор раптом зашарівся й одразу ж випрямився. Він дивився на мене своїми переляканими блакитними очима. Я скривилася, розглядаючи його. Такий худий та нещасний. Де були мої очі тоді, коли я погодилася вийти за нього заміж? Як я взагалі могла закохатися в такого хлопця?

— П-поліна? — трохи здивовано спитав він. — Що ти тут робиш?

— У мене чоловік популярний гонщик, уяви собі! Моя присутність цілком логічна, а от що ви тут робите?

— Нас запросили, — сказала Юля та кинула на мене різкий погляд. — Тобі не соромно підходити до Ігоря після того, що ти зробила.

Я усміхнулася та підійшла ближче до неї. Мабуть, вона навіть не здогадується, що я чула їхню розмову в день весілля.

— М-м-м-м, — протягнула я. — Напевно, у мене якісь проблеми з пам'яттю. Що я зробила?

— О, то ти ще й знущаєшся! — майже закричала Юля. — Ти кинула свого нареченого перед шлюбною церемонією, розбила йому серце та вийшла за іншого.

— Ух, бідолашний! — Я скривилася, глянувши на Ігоря. — Краще б ти спитала, чому я втекла. Та знаєш, я сама тобі розповім. Ви обоє весь цей час мали мене за ідіотку. Крутили роман за моєю спиною і думали, що я не дізнаюся?

Юля раптом випрямилася та помітно напружилася. Вона кинула на мене свій різкий погляд.

— Ви обоє жалюгідні, бо я вірила вам, а ви так підло вчинили зі мною. Я кохала тебе, Ігорю, а ти так легко зраджував мені з нею?

— А що зі мною не так? — сердито спитала Юля. — Чи ти думала, що усе найкраще завжди має бути твоїм? Знаєш, в одному ти таки маєш рацію. Ти ідіотка, Поліно, а ще тупа. Було справді весело слухати твої розмови про ваше щасливе кохання. Ти так постійно хизувалася цим, але... Упс! Кохання виявилося несправжнім, бо Ігор любив не тебе, а гроші твого татуся. До речі, як тобі зараз живеться без його підтримки? Мабуть, сидиш на шиї свого нового чоловіка. Як його там... Ємчук Гордій. Красивий, правда. Що він тільки знайшов у тобі?

— Це ти зараз насміхаєшся з мене? — спитала я, дивлячись на неї.

Її губи розтягнулися у фальшивій усмішці. Я схопила келих з червоним вином зі столу та без жодних вагань вилила весь алкоголь їй на сукню. Вона скрикнула і відкрила рота від здивування. Я помітила, як на її сірій сукні утворюється велика червона пляма.

— Ах ти ж... — заверещала Юля та кинулася на мене.

Я трохи відступила, але вона все ж зачепила своєю рукою мою щоку. Це так розлютило мене, що я почала бити її своїми руками. Вона всіляко відбивалася. Я ж настрибнула їй на плечі та міцно схопила в кулак її огидне світле волосся. Юля скрикнула, коли я тягнула її пасма. Мені хотілося вирвати кожен волосок на її голові. Вона намагалася скинути мене зі своїх плечей та заїхала своїм каблуком по моїй нозі. Різкий біль трохи послабив мою хватку, тому я відпустила її волосся. Раптом міцні руки схопили мою талію та відтягнули від Юлі. Я думала, що це Ігор, тому вдарила ліктем в живіт того, хто тримав мене. Він навіть не похитнувся, а ще міцніше стиснув мене. Я почала крутитися в різні сторони та розмахувати ногами.

— Поліно, заспокойся! — почула біля вуха голос Гордія.

Я завмерла та перестала пручатися. Він же поніс мене кудись зовсім в іншу сторону. Я відчула сльози на очах, бо чомусь стало так образливо. Навіщо вони взагалі прийшли сюди та зруйнували все? Гордій зупинився біля невеликої альтанки та поставив мене на ноги. Я почала знервовано намотувати круги по бруківці, намагаючись заспокоїтися. Моє серце все ще шалено билося від злості.

— Що за шоу ти влаштувала, Поліно? — голосно спитав Гордій.

Я подивилася на нього. Він виглядав розгубленим та збентеженим. Напевно, йому стало соромно за таку дружину.

— Багато людей це бачило? — прошепотіла я.

— Багато. Ви так голосно кричали, що усі позбігалися.

— Вибач. Я не хотіла тебе соромити, чесно.

— Що сталося? — спокійним тоном спитав Гордій і підійшов ближче до мене. — Хто це така і чому ти накинулися на неї?

— Моя колишня подруга, — відповіла я. — І мій наречений.

— То ти розлютилася, бо вони тепер разом?

Гордій трохи насупився, а я похитала головою. Мабуть, варто розповісти йому про свою жалюгідну ситуацію.

— Вони вже давно разом, — тихо сказала я і швидко витерла сльози, що потекли з моїх очей. — Ігор зраджував мені з нею, а я дізналася про це в день нашого з ним весілля. Коли побачила їх сьогодні, то не змогла стриматися. Вона ще й насміхалася з мене. Говорила різні образливі речі, назвала ідіоткою, а ще сказала, що не розуміє, як ти міг одружитися зі мною.

Гордій підійшов впритул до мене, а я ж уважно подивилася на нього. Він поклав свої пальці на моє підборіддя та підняв мою голову, розглядаючи обличчя.

— Вона трішки подряпала твою щоку, — тихо сказав хлопець. — Не сильно, але варто обробити.

— Мені так соромно, — прошепотіла я та важко видихнула. — Я зрозумію, якщо ти більше не захочеш йти зі мною в людні місця.

— Ти молодець, Полінко.

— Щ-що?

Я трохи насупилася, поки Гордій розглядав мене. Він був так близько, що я могла б трішки потягнутися та торкнутися до його губ своїми.

— Кажу, що ти добряче їй наваляла, — мовив він, усміхнувшись. — Та ще й мене вдарила в живіт. Я боюся тебе.

— Тепер ти знаєш, що мене краще не дратувати. — Я тихо засміялася. — Ти справді не злишся?

— Не злюся. Вона не мала права ображати тебе, Поліно. І де ти відкопала того нареченого? Поки ви билися, він встиг втекти на двадцять метрів.

— Напевно, боявся, що теж отримає від мене.

Я знову засміялася та подивилася на Гордія. Не очікувала від нього підтримки. Думала, що він буде злитися через ту бійку. Гордій опустив свою руку та поклав її на мою талію. Мені чомусь захотілося віддячити йому за розуміння. Я потягнулася і легко доторкнулася своїми губами до його губ. Вони були такими теплими, ніжними та м'якими. Він завмер на місці від здивування. Я різко відсторонилася, коли зрозуміла, що щойно поцілувала його.

— Ой, вибач! — швидко сказала я. — Це вийшло випадково.

Моє серце почало битися сильніше від його пильного погляду. Цікаво, він теж щось відчув?

— І несподівано, — пробурмотів Гордій.

— Як і наше весілля, — мовила я та знервовано усміхнулася.

— Як і наше весілля, — погодився він.

Я не зчулася, як хлопець сильніше стиснув мою талію, притягуючи мене ближче до себе. Гордій раптом нахилився та накрив мої губи своїми у палкому поцілунку.