Читати книгу - "Стерв'ятник - птах терплячий"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Потрібна інформація щодо діяльності Армо Шаліка. К.
Бернетт знав про Армо Шаліка все, але про його справи — нічого. Каблограма спантеличила його. Роздобути інформацію про Шаліка... ще й таку, яка б зацікавила Каленберґа... це не легше, ніж випитувати щось у Сфінкса. Однак Бернетт знав, що мусить щось робити із шефовим завданням. Якщо Каленберґ потребував якоїсь інформації, він сподівався, що її роздобудуть, і байдуже, чого це вартуватиме. [9]
Так трапилося, що два дні потому Шалік організував у своєму номері вечірку з коктейлями, куди було запрошено й Бернетта. Саме там він і познайомився з Наталі Норман.
Бернетт вважав, що з підлеглими потрібно бути люб’язним. Чи ж не казав колись Джордж Бернард Шоу: «Можеш копнути стариганя: ти знаєш, ким він є. Але ніколи не копай юнака: ти гадки не маєш, ким він стане»?
Коли Бернетт побачив, як Наталі розносить напої, не привертаючи уваги балакучих гостей, він відірвався од набридливої дружини й зосередився на секретарці. Мав шарм і хист підтримувати бесіду, тож швидко дізнався, що ця блідолиця й непримітна жінка — особиста асистентка Шаліка. Він швидко підмітив, що їй бракує сексу.
Банкір легко завоював її довіру, пробазікавши лише кілька хвилин. У цей час його мозок гарячково працював. Вона може стати дуже важливою для нього, але довго теревенити не варто, бо Шалік, припіднявши брови, вже зиркав у їхній бік.
— Міс Норман, — спокійно сказав він. — Я маю повноваження допомагати таким людям, як ви, якщо вони потребують допомоги. Прошу, запам’ятайте моє ім’я: Чарльз Бернетт, Національний банк Наталю. Якщо вас коли-небудь розчарує ця робота і вам захочеться заробити більше, зв’яжіться зі мною.
Коли на її обличчі відбилося збентеження, банкір усміхнувся й пішов геть.
Повернувшись додому, Чарльз вмостився у своєму кабінеті та обмірковував наступний хід. Він сподівався, що діяв не надто квапливо з цією блідолицьою жінкою. Вона б могла стати потрібним йому шпигуном. Очевидно, що ця дама потребувала фізичного контакту із сексуальним чоловіком. Бернетт бачив усі ознаки: худорлявість, темні кола під очима, пригнічений вираз обличчя. Їй точно бракувало хтивого коханця. Тож банкір вирішив, що таким буде його перший крок із вербування Наталі.
Бернетт мав багато потрібних знайомих, серед яких — колишній інспектор Управління карного розшуку Том Перкінс. Саме йому банкір і зателефонував.
— Перкінсе, я шукаю юного пройдисвіта, який міг би виконати для мене особливу роботу. Він має бути абсолютно безпринциповим, привабливим, харизматичним і не старшим 25-ти років. Знаєш когось такого?
Поліціянт відповів:
— Має бути нескладно відшукати, сер. Платня буде цікавою?
— Дуже.
— Я поміркую, сер. Можна, я зателефоную після ленчу?
— Гаразд, — відказав Бернетт, задоволений тим, що скоро отримає бажане.
Перкінс зателефонував близько 15:00.
— Я знайшов потрібного вам типа, сер. Сліп Джексон. Двадцять чотири роки, з ідеальною зовнішністю, грає на гітарі в третьосортному клубі в Сого і потребує грошей. Він відсидів два роки за дрібну крадіжку, три роки тому.
Бернетт завагався.
— Це трішки ускладнює справу, Перкінсе. Чи не шантажуватиме він мене?
— У жодному разі, сер. Нічого такого не трапиться, запевняю вас... Я цю справу владнаю. У мене є багато цікавого на молодого злодюжку. Тому щодо цього вам не варто хвилюватися.
— Чудово. Відправте його до мене на 17:00. Я подбаю, щоб вам на рахунок перевели десять фунтів, Перкінсе.
— Це дуже люб’язно з вашого боку, сер. Ви будете задоволені Джексоном.
Сліп Джексон запізнився на десять хвилин. До просторого Бернеттового офісу його привела секретарка, яка пропрацювала на банкіра настільки довго, що не дивувалася вже нічому... навіть Сліпу Джексону.
Бернетт розглядав молодика, доки той ліниво заходив до кімнати, зверхньо посміхаючись. Він носив гірчичного кольору гіпстери[10], темно-синю сорочку з жабо й позолочений ланцюжок на шиї, на якому висів маленький дзвоник, що дзенькав під час кожного кроку.
«Оце так кадр, — подумав Бернетт. — Але він принаймні охайний».
Не чекаючи на запрошення, Джексон примостився на стільці, закинув ногу на ногу й зиркнув на Бернетта, нахабно піднявши брову.
— Колишній коп казав, у вас тут є робота. Яка платня? — запитав він. — І слухайте, я не хочу працювати в цій могилі. Усікли?
Бернетт звик мати справу з різними типами людей і мав хист до адаптації. І хоча йому страшенно хотілося виштовхати цього бітника геть, банкір умить збагнув, що перед ним може сидіти саме той молодик, якого він шукає.
— Я й не пропоную вам працювати тут, містере Джексон, — відказав він. — Для вас я маю особливу, добре оплачувану роботу, яка вам до снаги.
Джексон ледаче підняв руку в насмішкуватому протесті.
— Та не треба жодних містерів і всієї цієї дурні. Називайте мене Сліпом.
Нещира Бернеттова посмішка ніби застигла.
— Звісно... але чому саме Сліп?
— Дівчатка звуть мене так... Я їх засліплюю.
— Чудово, — Бернетт відкинувся назад на своєму кріслі шефа. — Я хочу, щоб ви зробили ось що... — і він пояснив суть справи.
Сліп Джексон розвалився у кріслі й слухав. Його крижані сірі очі уважно розглядали Бернеттове обличчя, доки той говорив. Зрештою Бернетт мовив:
— Ну ось і все... Впораєтеся?
Сліп скривився.
— Скажімо прямо, — відказав він, випроставши довгі ноги, — ця старперка хоче, щоб її трахнули... Так? — коли Бернетт кивнув, молодик продовжив: — Щойно я дам їй це, як вона захоче більше, так? — і знову Бернетт кивнув. — А потім їй доведеться за це башляти... Хочете, щоб я витягнув з неї усе... Правильно?
— Так... Саме так і є.
— Ви заплатите мені сотню фунтів за роботу, а те, що я витягну в неї, лишу собі... По руках?
Бернетт відповів кивком голови. Маючи справу з такими типами, як Сліп, він завжди почувався забрудненим.
Джексон відхилився на стільці й зиркнув на Бернетта.
— Заради бога, і це вони мене ще звуть злочинцем!
Погляд Бернетта став крижаним.
— Ви хочете роботу чи ні?
Вони дивились одне одному в очі якусь хвилю, а тоді Сліп знизав плечима.
— Звісно... Що мені втрачати? Яка вона, ця старперка?
— Блякла, проте нормальна, — відказав Бернетт, підсвідомо використавши фразу з гіда Мішлен по Франції — там так описано тризірковий готель.
— Гаразд. Де мені її знайти?
Бернетт дав йому робочу й домашню адреси Наталі, надруковані на бланку.
— Результат мені потрібен швидко.
Сліп
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Стерв'ятник - птах терплячий», після закриття браузера.