BooksUkraine.com » Сучасна проза » Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа, Альфред Деблін 📚 - Українською

Читати книгу - "Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа, Альфред Деблін"

80
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа" автора Альфред Деблін. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 13 14 15 ... 167
Перейти на сторінку:
щойно сіли: дві панії похилого віку, чоловік зі стурбованим обличчям та хлопчик у шапці з вухами. Обидві жінки їдуть разом. Це пані Плюк і пані Гоппе. Вони збираються купити для пані Гоппе, яка є старшою за віком, бандаж, оскільки вона має схильність до грижі. Вони були в бандажиста на Брунненштрасе, а потім хочуть забрати своїх чоловіків та сходити до ресторації. А чоловік — це кучер Газебрук, у нього ціла халепа з електричною праскою, яку він задешево купив у лахмітника для свого господаря. Праску йому підсунули негодящу, нею кілька днів покористувалися, а потім вона вже не нагрівалася, тепер треба було праску замінити, та в магазині не хочуть, він уже втретє туди іде, сьогодні йому доведеться зробити доплату. Хлопчик на ім'я Макс Рюст у майбутньому стане бляхарем, батьком ще сімох Рюстів, буде компаньйоном у фірмі Галліс і Ко в Ґрюнау — сантехніка та покрівля; у віці 52-х років він виграє чверть головного виграшу Прусської класової лотереї, відійде від справ і помре у 55 років у розпал процесу з фірмою Галліс і Ко за відшкодування його частки. У повідомленні про його смерть буде сказано: «25 вересня, на 55-му році життя, від сердечного нападу раптово помер мій любий чоловік, наш дорогий батько, син, брат, шваґер та дядько Макс Рюст, про що з глибокою скорботою повідомляє від імени родини покійного вдова Марія Рюст». А оголошення з подякою після похорону матиме такий вигляд: «Оскільки ми не маємо змоги подякувати кожному окремо за висловлені співчуття й таке інше, виражаємо всім рідним, друзям, а також мешканцям будинку № 4 на вулиці Кляйстштрасе та всім знайомим нашу щиру вдячність. Особливо дякуємо панові Дайнену за його проникливі слова над могилою покійного». Але зараз Максові всього чотирнадцять, його раніше відпустили зі школи, щоб він міг відвідати консультацію для пацієнтів з вадами мови, слуху, зору, розумово відсталих і таких, що важко піддаються вихованню; він уже там частенько бував, оскільки сильно затинався, але тепер із цим уже краще.

Невеличка кнайпа на Розенталерплац.

У передній кімнаті грають в більярд; у далекому закутку двоє чоловіків у звоях тютюнового диму попивають чай. У одного з них доволі прив'яле обличчя й сиве волосся, він сидить у плащі: «Ну давайте, що там у вас? Але сидіть спокійно, не треба так смикатись».

«Сьогодні ви мене на більярд не затягнете. У мене сьогодні рука непевна».

Сивий жує суху булку, а до чаю ще й не доторкнувся.

«Та я й не збираюся. Нам і тут добре сидиться».

«Це все та сама історія. Тепер все вирішилося».

«У кого все вирішилося?»

Другий чоловік — молодий білявець, підтягнутий, з енергійним обличчям: «І в мене, звичайно, також. А ви думали, що тільки в них? Тепер у нас все з'ясовано».

«Іншими словами, вас послали під три чорти?»

«Я поговорив з шефом щирою німецькою мовою, а він розкричався на мене. Ввечері я одержав повідомлення про звільнення з першого числа».

«Ось бачите, щирою німецькою, як ви кажете, не слід говорити в будь-якій ситуації. Поговорили б з паном французькою, він би вас не зрозумів, і ви б залишилися на місці».

«Я й так на місці, щоб ви знали. Я ще покажу себе. Вони думають, що матимуть зі мною легке життя! Тепер кожен день рівно о другій я з'являтимусь і влаштовуватиму їм солодке життя, даю слово!»

«Хлопче, хлопче, а ви одружений?»

Інший підвів голову: «В тім то й біда, я жінці ще нічого не казав, не можу їй такого сказати».

«То, може, все ще якось владнається?»

«А вона ще й дитя носить».

«Уже друге?»

«Так».

Сивий щільніше загортається в плащ і насмішкувато усміхається до другого, а потім киває головою: «Це добре. Діти надають нам мужности. А цього всім якраз і бракує».

«Та для чого воно мені треба? На якого біса? У мене купа боргів. Постійно щось виплачую. Я просто не можу їй цього сказати. А тут ще й зовсім викинули з роботи. Я звик до порядку, а в нас не робота, а суцільний вертеп. У мого шефа є власна меблева фабрика, а те, чи принесу я йому замовлення для взуттєвого відділу, йому, за великим рахунком, по цимбалах. У цьому якраз і річ. Я йому потрібен, як зайцю п'ята нога. Отак тирлуєшся цілий день в конторі й чіпляєшся до всіх з питаннями: Чи відправили нарешті пропозиції? Які ще пропозиції? Та я ж вам уже шість разів казав, якого біса я бігаю по клієнтах? Просто посміховисько роблять з людини. Або вже ліквідуй відділення, або щось роби!»

«Ковтніть чайку, заспокойтеся. Поки що він ліквідував вас».

Від більярдного столу до них підійшов якийсь чоловік без піджака, плескає молодика по плечу: «Може, зіграємо одну партію?»

За молодого відповідає старий: «Та йому так під дих дали, що відійти не може».

«Більярд — найкращий засіб для тих, хто хоче трохи відійти». Чоловік іде геть. Той, що в плащі, сьорбає гарячий чай; як добре попивати чай з цукром і ромом та слухати, як інші нарікають на життя. Затишно в цій забігайлівці.

«Ви що, сьогодні додому не йдете, Ґеорґу?»

«Не маю духу, просто не маю духу. Що я їй скажу? Я не можу їй в очі поглянути!»

«Ідіть, ідіть спокійно й погляньте їй в очі».

«Та що ви в цьому тямите?»

Старий мне в руках полу плаща й навалюється грудьми на стіл: «Пийте, Ґреґору, або з'їжте що-небудь й нічого більше не кажіть. Я таки на цьому трохи розуміюся. Всі ці заведенції мені відомі. Ви ще дитиною були, а я вже все це пережив».

«Уявіть мою ситуацію: було хороше місце, а тобі взяли і все перепаскудили».

«Знаєте, до війни я був старшим учителем. Коли почалася війна, я вже був таким, як зараз. І ця кнайпа була точнісінько така сама. На військову службу мене не призвали. Такі люди, як я, їм були не потрібні, я маю на увазі, люди, що коляться. Точніше, вони таки мене призвали. Я вже думав, мені кінець. Шприц, звичайно, в мене відібрали, і морфій також. І гоп — я уже у строю. Дві доби я ще якось протримався, поки мав краплі в запасі, а там бувай, Пруссіє, вперед у психлікарню. Згодом вони мене все-таки відпустили. А потім мене й зі школи прогнали, що ви на це скажете? Знаєте, морфій — то така річ, часом людина десь ширяє в

1 ... 13 14 15 ... 167
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа, Альфред Деблін», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа, Альфред Деблін"