Читати книгу - "Молоко з медом"

— Слухаю вас, — озвався лікар. — Що вас до мене привело?

Він був огрядний, жирний, із землистою шкірою і якимись похнюпленими вусами. Скидався на сома, а вираз обличчя мав такий сумний, неначе хтось щойно впіймав на гачок його найліпшого друга. Лінка перевела подих і вже збиралася заговорити, аж тут озвалася мати.

— Моя донька вагітна.

Лінка відчула, як усередині все закипає. Знову вона лізе не у свої справи. Невже з нею щось не так?

— Мамо, я не глуха й не німа, і не інвалід, я цілком можу сказати сама.

— Пробач, — відповіла мама й глянула на лікаря, неначе шукаючи підтримки, але він звернувся до Лінки.

— Слухаю вас. Що вас до мене привело? — повторив запитання. Попри свою зовнішність мав лагідний голос, заспокійливий, хоч, може, трішки лінивий. Що ж, воно й не дивно. Впродовж години, яку Лінка з мамою тут просиділи, він прийняв уже шістьох пацієнток. Загалом це явна нудьга.

— Я… ну, я — вагітна, — відповіла Лінка, а тоді виклично підняла голову.

— Справді? А ми в цьому впевнені, чи нам тільки так здається?

— Впевнені… Тобто я впевнена. Я тест зробила.

— А-а-а, — зітхнув лікар, мов не довіряючи тестам. — А які аналізи?

— Жодних. Я прийшла вперше.

— Дата останніх місячних? Коли в нас востаннє місячні були?

Лінка всміхнулася. Якби не ця ситуація, вона б, мабуть, вибухнула реготом. «У нас»? То у вас теж?

— 24 травня… але я не впевнена, чи то були місячні. Я почала приймати таблетки, і все було… якось по-іншому.

— По-іншому. Авжеж. Це нормально при застосуванні гормональних контрацептивів. А потім уже таблетки не приймали?

— Приймала. Тому й не розумію…

— Авжеж, — лікар почухав шию. — Якісь отруєння, нудота, антибіотики, пронос?

— Ні, але… я неправильно почала їх приймати, бо не з першого дня циклу, а з іншого. А тоді якось забула й прийняла наступного дня.

— Авжеж. Знаєте, — цього разу глянув на Ліичину маму, — навіть, якщо й не забувати, то іноді воно не діє. Я знаю жінок, які завагітніли, незважаючи на гормональні пігулки, хоч це й-рідко трапляється. Але буває. Роздягаємося.

Лінка знову всміхнулася, хоч і почувалася напружено. Роздягаємося? І ви теж? Раптом уявила собі, як лікар знімає халата й залишається в самих трусах. Може, ще й мамі роздягнутися? Вона ковзнула поглядом по матері, яка стояла, стиснувши вуста. Що ж, їй вочевидь було не смішно, а вираз обличчя так і промовляв: «Краще заспокойся».

Лікар витиснув гель на ледь опуклий Лінчин живіт і почав водити головкою апарата УЗД. За весь час він не проронив жодного слова, і Лінка занепокоїлася.

— Усе гаразд? — прошепотіла вона.

— Якнайкраще. Живий плід, один, серцева діяльність помітна…

— Це хлопчик чи дівчинка?

— Ще зарано, — усміхнувся лікар. — Може, за місяць довідаємося. А тепер так: розміри плоду вказують на термін тринадцять-чотирнадцять тижнів. Це відповідає названій вами даті. Треба зробити нормальне УЗД, якраз на 14 тижні й робиться, але не на такому апараті. Це важливе обстеження, слід виключити вади, все зміряти, приблизно визначити вік плоду. Треба терміново це зробити…

— Бачиш, я тобі казала! — буркнула мати.

Господи, ну чому вона все псує. Лікар глянув на неї поглядом басета, але панічного настрою явно не поділяв.

— Зараз про все домовимося, — продовжував він. — А тепер послухайте, — і натиснув на якусь кнопку, а Лінка раптом почула звук, наче їхав потяг. Або мчав табун коней.

— Що це? — прошепотіла вона.

— Серцебиття дитини. Чуємо?

— О Боже, — тільки й видушила Лінка. — О Боже.

За мить він вимкнув апарат — і зробилося тихо.

— Ну, що ще? — він знову почухав шию. — Важкого не піднімаємо, не перевтомлюємося, фіранки не вішаємо, багато вітамінів, багато м’яска… Птицю, птиця просто чудова…

Так… Аналіз крові зробимо, на цукор, на це обстеження приходимо натще, вісім годин не їмо, хіба що чайок без цукру можна випити.

І встав, наче показуючи, що візит закінчено, тож і вони підвелися й за хвилину вийшли з кабінету.

— Як ти поводишся? — крикнула мати. — Сорому через тебе наїлася!

— Це я через тебе сорому наїлася! — закричала й собі Лінка.

Вона дуже шкодувала, що на обстеження не пішла сама. Або з Наталією. Записалася на УЗД, а тоді щось вигадала й ушилася. Вона просто мусила побути бодай трохи сама. Сказала, що піде погуляти до Саксонського саду, бо їй хотілося трохи посидіти на сонечку, а матері однаково треба було їхати на роботу. От і добре. Бо мамина присутність Лінку тільки дратувала.

Єва Барська сіла в трамвай, де людей, на щастя, було небагато, бо вже минула одинадцята. О цій порі громадським транспортом користувалися хіба що пенсіонери, студенти й молоді матусі. Вона була дуже схвильована. З одного боку, на Лінку просто сердилася. Після всього, про що вона вчора довідалася… Що ж, можливо, виховання й догляд дитини ляже на них. Якщо Адріан не братиме в цьому участі… А вона не була впевнена, що їй цього хочеться. Чи їй узагалі хочеться присутності маляти в її житті, чи ні. Єва вже мала досвід і добре знала, якими бувають малі діти. А Халінка… Що ж, вона просто дивиться на все по-дитячому. Донька взагалі не здавалася враженою. Не усвідомлювала, як це змінить її життя. Життя всієї родини.

Звісно, коли вона сама була вагітна Лінкою, то була дуже молодою, але ж мала вже чоловіка. Квартиру. Може, їй бракувало підтримки рідних, але могла обійтися й без неї… А коли народилася Лінка, після тривалих, складних пологів, Єва почувалася задоволеною й щасливою, принаймні певний час. Дитина здавалася здоровою та спокійною, Єва захистила магістерський диплом, усе життя попереду! І амбіції. Щоправда, Кіт, коли вона згадувала про дисертацію, дорікав їй, мовляв, це все її примхи, спершу треба виростити дитину, а тоді знайти роботу, хоч би й у школі, але вона затялася, аби робити щось для себе. Ех, спогади. Без кінця вони повертаються…

Липень-серпень 1999

— Пошукай роботу в школі. Якщо не тепер, то через рік. Подумай, у тебе були б літні канікули, і зимові, багато часу для сім’ї, — сказав Кіт. — Це непогана робота для жінки.

— Але я…

«Хочу продовжувати наукову кар’єру, — доводила вона подумки. — Хочу робити те, що мені подобається. Я не хочу… не хочу працювати в школі».

Але переважно вона нічого не казала. Розуміла, що дитина замала, що нею треба займатися, адже її навіть не було, з ким залишити. І тоді вперше Єві зробилося сумно. Вона раптом відчула себе ув’язненою. Минав липень, серпень, а